Основи економічної теорії

4.Що собою являє змішана економіка та які об'єктивні передумови її виникнення?

5.Дайте характеристику різних моделей змішаної економіки.

6.У чому полягає сутність та особливості перехідної економіки ?

Завдання , вправи, тести

Завдання

1.О»єднайтесь у групи й накресліть як експерти ООН шляхи розвитку країн з перехідною економікою.

2.Проаналізуйте, яка відмінність власності у різних економічних системах?

Тести

1.Складовими елементами економічної системи є:

2.Згідно цивілізаційного підходу економічні системи класифікують :на

3.Якою є економічна мета, якщо суспільство прагне мінімізувати витрати і

максимізувати віддачу від обмежених виробничих ресурсів:

а) досягнення повної зайнятості;

б) підтримка економічного зростання;

в) економічна безпека;

г) економічна ефективність.

4.Проблеми “що”, “як” і для “кого виробляти” стосуються:

а) суспільства з централізованим директивним плануванням;

б) ринкової економіки;

в) країн з перехідною економікою;

г) кожного суспільства незалежно від його соціально– економічної формації.

51

5.Яка з названих характеристик не відноситься до економічної

системи ринкової економіки:

а) конкуренція товаровиробників;

б) автоматизм регулювання;

в) свобода приватного підприємництва;

г) централізоване планування.

6.Що є постійним дефіцитом у ринковій економіці:

7.Що є постійним дефіцитом у командній економіці:

8.Яке завдання не потрібно виконувати у процесі переходу від

адміністративно-командної до ринкової економіки:

а) зміцнення державної монополії на зовнішню торгівлю;

б) приватизацію державного майна;

в) демонополізацію економіки;

г) стимулювання розвитку економіки.

9.Фундаментальна проблема, я якою зустрічають всі економічні

системи, це:

а) інвестиції;

б) виробництво;

в) товари і послуги;

г) трудові ресурси.

10.Які економічні системи людство не використовує в своєму розвитку:

52

а) традиційну систему;

б) командну економіку;

в) ринкову економіку;

г) гуманістичну економіку.

11.Яке з визначень є неправильним:

а) у централізовано керованій економіці економічні процеси організовує

адміністративний апарат на основі директивного планування;

б) у ринковій економіці найефективніше здійснюється розподіл ресурсів, продуктів,

доходів між членами суспільства;

в) у позаринковому секторі змішаної економічної системи не здійснюється

державна підприємницька діяльність;

г) змішані економічні системи поділяються на ринково-державні та державно-ринкові.

12.Чи відповідає дійсності твердження:

а) змішана економіка є економічною основою суспільного ладу, що поєднує

ефективне виробництво за справедливим розподілом;

б) у змішаних економічних системах розміри заробітної плати та інших видів

доходів суворо регламентуються;

в) у змішаних економічних системах держава не здійснює контроль за

ціноутворенням та використанням ресурсів.

ТЕМА 4 . ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1. Сутність власності та її роль в економічному житті суспільства.

Походження всього того, що розуміється сьогодні під власністю, завдячує насамперед природі. Адже ще до появи людей існувала земля та її надра, флора й фауна, вода, повітря, сонячна енергія, тобто те, що представляє цінність для життя, виступає як важливіші споживні блага. Сама людина є продуктом природи і, отже, їй належить. З іншого боку, розвиток людини– це результат і суспільного прогресу. Своєю працею і розумом люди видозмінюють навколишнє середовище, за допомогою природи й власних зусиль створюють нові блага, збагачуються матеріально та духовно. Народжуючись, дитина має своїх батьків і батьківщину, рідну землю, безпосередньо причетна до всього, що її оточує, зразу стає власником у широкому розумінні цього слова. Якщо ми кажемо, що це “моє”, “своє”, “наше” і тому подібне, то підкреслюємо, кому воно належить, позначаємо себе як власника. Інакше означає “твоє”, “ваше” тобто, це те, що має іншого господаря. В результаті присвоєння(привласнення) і

53

можливостей усіх членів суспільства у питаннях власності.

54

речами, не в нормах права, а в процесі безпосереднього виробництва, в економічних відносинах, які відбивають певний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. В

визначаються принципові положення про трудовий характер власності, які наслідок цього, про об’єктивну зумовленість поєднання в одній особі працівника і власника, а також – виключне право кожної людини на володіння, розпорядження й користування результатами своєї праці.

Власність як економічна категорія– це система виробничих відносин між

привласнення, за допомогою яких відносин між суб’єктами власності він здійснюється. Причому, ставлення людей до речей є наслідком системи їх відносин між собою у

капіталу, умов і результатів праці, інтелекту, доходів. Власник є активною фігурою в ринковій економіці. Завдання для України – створити умови, щоб кожний індивід реально відчув себе господарем, був причетний до засобів виробництва і виробленої продукції. Відчуження від власності не спонукає людей до ефективної праці, дриває економічні джерела відтворення робочої сили, веде до тяжких соціальних наслідків і суперечностей, гальмує суспільний прогрес у цілому.

55

Об’єктами власності може бути все, що цінується людьми, необхідно їм для життя і розвитку. Це перш за все природа та її елементи, засоби виробництва, продуктивна сила індивіда(робоча сила), предмети народного споживання, послуги, гроші, цінні папери, золото, культурні та історичні цінності. Це кількісний аспект власності, який має багато вимірів. Особливої ваги на даний час набувають такі об’єкти власності як результати інтелектуальної праці– інновації, патенти, інформація тощо,

Володіння є вищою формою присвоєння й означає можливості суб’єкта чинити з об’єктом власності на свій розсуд, як завгодно, у своїх інтересах – залишати собі або продавати, здавати в оренду чи дарувати, навіть знищувати. Єдиним обмеженням, крім здорового глузду, звичайно, тут є загальноприйняті норми і правила життя у суспільстві. Дії володаря не повинні суперечити чинному законодавству.

Розпорядження має похідне значення від володіння. Ті, хто розпоряджається власністю, можуть практично вільно застосовувати її об, ’єктипроте в межах повноважень, наданих володарем (повним власником). Найчастіше розпорядники діють від імені володаря за йогодорученням, чи за угодою щодо руху власності та її розвитку.

Користування означає можливості індивідів задовольняти свої потреби за допомогою об’єктів власності, застосовуючи їх для певних цілей за призначенням. Користувачами можуть бути й не власники засобів виробництва, які найнялись на роботу і використовують за угодою робочі місця для реалізації своєї робочої сили.

Структуру відносин власності можна показати на таких прикладах. Якщо навести державний навчальний заклад, то ним володіє держава. Від її імені, згідно з офіційно установленими повноваженнями (статут) розпоряджається у вузі адміністрація (ректор,

студенти. Стосовно індивідуального фермерського господарства, де земля та інші засоби виробництва, а значить і продукція, належать сім’ї фермера, який не наймає робочу силу, то він в одній особі поєднує володаря, розпорядника й користувача своєї власності. На Заході таких підприємців називають повними власниками і господарями. Зв чайно, згаданий досвід був би корисним для Українськогоселянства, оскільки сприяв би

значення має привласнення засобів виробництва. Власність зумовлює спосіб поєднання з ними працівників. Вона визначає характер праці, її мотивацію, суперечності, потреби, інтереси, конкуренцію, сама є особливою рушійною силою економічної діяльності.

Теоретичним вираженням власності у підсумку є вся сукупність економічних категорій

56

починається з відносин власності. Власність у підсумку є глибинною формою розвитку продуктивних сил, показником соціальної справедливості у суспільстві, головним елементом його економічної системи. Значення власності можна оцінювати на всіх рівнях її реалізації від особи до світового господарства.

2. Різноманітність економічної власності

Кожному суспільству характерна своя, властива лише йому система відносин власності, або тип власності. Це найбільш загальне, абстрактне розуміння її відносин і

засобів виробництва та результатів праці. У свою чергу кожна форма має адекватні види прояву. На базі форм власності та їх внутрішніх різновидів присвоєння існують відповідні форми господарювання, а результати діяльності свідчать про використання, або реалізацію власності. Саме домінуюча форма власності у її системі першочергово визначає природу способу виробництва і на цій основі– різні суспільства. Системний аналіз, класифікація власності дають можливість по-науковому підійти до її функціонування в економічній теорії і практиці. Об’єктивні умови розвитку відносин присвоєння в цілому криються у рівні розвитку продуктивних сил, глибині суспільного поділу праці.

Найбільш конкретно персоніфікованою індивідуальнає форма власності. Її носіями (суб’єктами) виступають окремі індивіди, або їх сім’ї, які вважаються первинною ланкою суспільства. Вони безроздільно присвоюють об’єкти власності. Залежно від того, як це відбувається, кому, зокрема, належить та чи інша річ, що слугує джерелом володіння,

розпорядження й користування можна виділити окремі різновиди індивідуальної власності.

Особиста власність характерна для кожної людини. З моменту народження і протягом усього життя є блага, які виключно задовольняють потреби і належать одноосібно кожному із нас(речі особистого призначення і вжитку). Аналогічно пояснюється сімейна власність (житло, особисте підсобне господарство селян, домашні меблі тощо). Це речі спільного користування, яке за своєю природою у суспільстві є індивідуальним щодо сімейної родини. Особисту й сімейну власність головним чином споріднює ідентичне походження, єдине джерело – власна трудова діяльність працівника та його сім’ї.

Приватна власність у своїй основі також є індивідуальною, але об’єктами її слугують не тільки результати власної праці, а й найманої робочої сили. Приватний власник має не лише свою здатність до. Визначальнопраці приватну власність характеризує наявність у конкретного суб’єкта засобів виробництва та їх використання із залученням інших працівників за угодою на ринку праці.

Тому приватну власність необхідно характеризувати по-різному. Якщо її об’єктом є лише речі(цінності), що здобуті переважно власною працею індивіда та членів його сім’ї з незначним(тимчасовим, сезонним) залученням інших працівників, то це буде

57

трудова приватна власність. На ній засновані дрібні товарні господарства, в тому числі фермерські на селі, індивідуальні та одноосібні виробництва, значна кількість промислів і занять у побутовому обслуговуванні, роздрібній торгівлі та соціально-культурній сфері. Це малий бізнес, який грунтується в основному на власній праці суб’єкта ринкових відносин.

У разі орієнтації збагачення індивіда за рахунок переважно чужої(найманої) праці має місце нетрудова приватна власність. Вона стала наслідком привласнення додаткового продукту із-за підвищення ефективності праці в товарному виробництві. Існує в усіх, крім

трудиться в основному не на себе, а на власника засобів виробництва, якому переважно дістаються продукти використання найманої робочої сили. До того ж, приватна власність породжує не лише відокремлення безпосереднього(найманого) робітника від засобів виробництва, які йому не належать, а й передбачає відокремлення власника засобів виробництва від безпосередньої участі у створенні життєвих ,благякі він переважно споживає. Відносини між робітниками і власниками напружуються й загострюються, у них

конкретність суб’єкта і загальне джерело об’єкта– економічна діяльність людей. Відмінність же полягає у меті й засобах її досягнення, призначенні власності. Окремі індивіди-працівники та члени їх сімей прагнуть задовольнити найперші потреби за допомогою своєї праці(продукти харчування, одяг, житло, домашні речі). Їх інтересують насамперед споживні вартості продуктів і товарів як об’єктів власності.

Приватні власники намагаються присвоювати і , течого самі не створили. Їх основна мета – збагачення, одержання більше вартості й додаткової вартості, іноді будь-якою ціною. Це основна потреба і мета індивідів, які наживаються головним чином завдяки використанню (експлуатації) чужої робочої сили: рабовласники – рабів, феодали – кріпаків, капіталісти – найманих працівників. Ось чому важливо розрізняти не лише види індивідуальної власності, а й окремо поділяти приватну власність на трудову (позитивну) і нетрудову, неадекватну гуманній природі людського суспільства.

Із погляду внутрішньої структури відносин власності також наявна відмінність між особисто-сімейною і приватною індивідуальною власністю. Перша більше тяжіє до користування, друга – до володіння речами, що суттєво впливає на суспільну поведінку конкурентних носіїв власності.

Приватна власність, насамкінець, виникла спочатку як індивідуальна. Але потім, у результаті розвитку, суб’єктами її стали не лише окремі (фізичні), а й юридичні особи. Метод наукової абстракції все таки дозволяє помітити, що від цього економічний зміст приватної власності суттєво не змінився. А от індивідуальна її форма переросла у більш високі форми свого прояву. Це характерно для руху й динамічного розвитку відносин власності в цілому.

58

просто власність трудового колективу. Більш деталізовано види колективної власності

суб’єктами є всі члени суспільства, чи окремі категорії населення (громадян). Вони спільно привласнюють засоби виробництва та його результати, є рівноправними співвласниками національного багатства, використовують його у певному економічному просторі і часі, в усіх сферах суспільного відтворення.

Загальна форма власності має свої види. Загальнонародна власність означає, що її суб’єктом є все населення країни (об’єкти: територія, природа та її надра, включаючи

землю, повітряний простір тощо). Певною мірою загальнонародні риси виражає державна власність. Проте її персоніфікатором виступає апарат державної влади та інші прошарки людей, близьких до чиновників. У кожній країні існує державний сектор економіки, який слугує матеріальною основою для здійснення владних функцій. Держава покликана виражати інтереси всього народу, не протиставляти політику і економіку, дбати про добробут усіх людей. Загальнонародна й державна власності забезпечують вирішення тих проблем, які неспроможний розв’язувати ринок, або ж їх

59

навіть породжує чи загострює: екологія, оборона країни, охорона громадського порядку

регіональні види власності. Її суб’єктами слугують територіально-адміністративні органи самоврядування, а об’єктами користується місцеве населення(житловокомунальне господарство, громадський транспорт та інші комунікації).

Головне багатство суспільства– людина, її розвиток. Соціально-економічне зростання все більше залежить відінтелектуальної власності. Досягнення людського розуму, відкриття й винаходи, патенти та ліцензії, будь-які інновації та новоутворення, або по-західному „ноу-хау” – все це об’єкти інтелектуальної власності. Вони є результатом творчої праці, реалізації природних і набутих здібностей індивідів. Сюди ж відноситься підготовка висококваліфікованих кадрів для народного господарства. Знання і наука являють собою безпосередню продуктивну силу суспільства. До інтелектуальної власності відносяться також твори літератури і мистецтва, культурні пам’ятки й реліквії та інші цінності, які мають загальнонаціональне значення. Все це сприяє всебічному гармонійному розвитку особистості працівника, що розширює можливості людини економічної. Тому важливо, зокрема, прискорювати розвиток соціально-культурної сфери як у місті, так і на селі, з метою задоволення духовних потреб людей.

У більшості країн світу зараз особливої ваги набуває змішана власність. Найбільш характерна вона для соціальної ринкової економіки. На Заході, наприклад, нині домінує акціонерний капітал, власниками якого (акцій) можуть бути окремі громадяни, фірми, товариства, компанії, різні інші організації, держава та її інститути. І все це може акумулюватись на одному підприємстві. Змішана власність поєднує усі її форми та різновиди. Це інтегральна власність, що грунтується на використанні різних підходів до присвоєння. В результаті створюються комбіновані організаційні форми господарювання як шляхом об’єднання окремих господарюючих суб’єктів, так і поєднанням різних форм власності одною юридичною особою. Прикладом останнього є спільні підприємства, де залучається й власність іноземних суб’єктів.

Міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя і розвиток світового ринку спричинили появуміжнародної власності. Її суб’єктами виступають усе співтовариство, самостійні утворення груп країн, міжнародні організації. Вони

відносини власності. Їх структура не суперечить, а посилює провідну роль виробництва у суспільному відтворенні. Усі взаємозв’язки між людьми у процесі виробництва,

60