Основи економічної теорії

В основі державної підтримки села є регулювання. Вцін США в1933 р. прийнятий Закон про регулювання сільського господарст, відповідноа до якого запроваджена концепція паритету. Суть її полягає в наступному: співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію і цінами на товари та послуги, які споживає сільське господарство, повинно залишатися незмінним.

За основу паритетності покладена купівельна спроможність одного бушеля пшениці за цінами1910 – 1914 рр. (золотого періоду для сільського господарства). Вказана еквівалентність має зберігатися на перспективу. В США на основі індексів цін Міністерство сільського господарства розраховує паритет і слідкує за еквівалентністю обміну більш ніж по 160 найменуваннях товарів.

В Україні за даними науковців Інституту аграрної економіки на основні види

пояснюється негативними явищами, які простежуються в сільському господарстві: збитковість сільськогосподарського виробництва, заборгованість, руйнація цілого ряду галузей матеріально-технічної бази, а в сільському господарстві– падіння життєвого рівня сільського населення.

Потрібна державна програма оптимізації міжгалузевого обміну між сільськогосподарськими і іншими галузями економіки.

За еквівалентний міжгалузевий обмін вважається такий обмін продукцією між галузями економіки, при якому не виникає привласнення деякими з них частини прибутку, створеного в інших галузевих комплексах. Оптимізація міжгалузевого обміну означає забезпечення таких цінових співвідношень, при якому забезпечується можливість розширеного відтворення.

Вихідні положення оптимізації міжгалузевого обміну між сільським господарством і іншими галузями економіки базуються на теоретичних засадах щодо ефективної економіки. Економіка, в т.ч. АПК – це складний взаємозв’язок окремих ринків і галузей, ефективність (оптимальність) в якій досягається при наступних умовах.

1.Загальне правило ефективності вимагає, щоб кожен фактор виробництва в

усіх галузях оплачувався його повними витратами з урахуванням нормального прибутку за виключенням надприбутків.

2.Ефективність розподілу ресурсів забезпечується при наявності досконалої конкуренції у всіх галузях і секторах економіки.

3.Досягнення найвищої виробничої ефективності окремого виду продукції чи групи продуктів. Підприємства, орієнтуючись на ринкові ціни, зацікавлені скорочувати до мінімуму витрати на виробництво продукції.

4.Підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників. Сільське господарство є сферою з значними відхиленнями від прийнятих загальнотеоретичних положень і де співвідношення цін реалізації та витрат в довгостроковому періоді складаються не на користь сільськогосподарських товаровиробників.

231

визначення обсягів поставок та цін на продукцію, по якій здійснюється ціновий моніторинг. Вказані угоди заключаються у відповідності з чинним законодавством. З метою формування конкурентного ринку надання послуг та переробки і реалізації продукції доцільно створювати інтегровані формування по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства на кооперативних засадах

232

посередницьких структур з метою зняття надприбутків. Це саме має стосуватися лізингових компаній з участю держави.

В разі фінансових втрат сільськогосподарських товаровиробників через порушення міжгалузевих цінових співвідношень слід здійснюватикомпенсацію вказаних втрат.

До напрямів забезпечення міжгалузевого паритету цін можна віднести наступне:

–встановлення гарантованих цін і заставних ставок;

–здіснення закупівельних і товарних інтервенцій;

–здійснення підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників (субсидування, кредитування, квотування);

–надання податкових пільг, відстрочок по сплаті заборгованості сільськогосподарських виробників до держбюджету;

–списання заборгованості перед держбюджетом;

–надання дотації до цін на сільськогосподарську продукцію і компенсацій частини витрат на виробництво.

Стабілізацію аграрного ринку доцільно здійснювати за допомогою закупівельних і товарних інтервенцій окремих видів сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства.

Враховуючи, що основу сільськогосподарського виробництва складає зернове господарство, то ціни в цій сфері забезпечують регулювання і оптимальність процесу відтворення не тільки в сільському господарстві, а в економіці в цілому. Тому

233

окремих галузей сільського господарства, зокрема виробництва продукції багаторічних насаджень.

Квотування на ринках продовольства. Так, з метою регулювання ринку цукру встановлюються квоти поставки цукру на внутрішній ринок у період з 1 вересня 2004 р.

до 1 вересня 2005 р. в обсязі 1800 млн.т та мінімальні ціни на цукрові буряки з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 165 грн./т, цукру – 2370 грн./т.

8. Агропромислова інтеграція та кооперація

Інтегрованість з латинської означає цілісність, закінченість, єдність. На рівні галузі інтегрованість передбачає такі умови функціонування, які дозволяють сформувати закінченість через об’єднання в ціле певних частин.

Економічною основою їх функціонування є наступне. Сучасний рівень розвитку

підприємницька хвиля 80-х років характеризується появою значної кількості малих організацій і фірм, для адаптації яких до невизначеності навколишнього середовища потрібно було створення підприємницьких сіток як особливої форми між фірмових взаємодій по спільному розподілу і використанню ресурсів. Відомі дві форми розподілу ресурсів: за допомогою чистого ринкового механізму і чисто організаційного. Обидві форми мають певні недоліки. Ринковий механізм із стратегічною орієнтацією на максимізацію прибутку визначає поведінку учасників, спрямовану на короткотермінові контакти, часто на шкоду іншим учасникам. Для організаційного механізму регулювання недоліком є відсутність приватних стимулів. Тому з’явились інші форми взаємодії між фірмами: підприємницькі сітки, основні ознаки яких, порівняно з ринком та ієрархічною організацією, наведені в таблиці.

ознаками: особливою атмосферою довіри на основі контрактів; особливою системою організаційно-економічної взаємодії, що ґрунтується на відсутності централізованого

234

ефективні в галузях що потребують гнучкості(виробництво продуктів споживання), в тому числі сільське господарство.

Суть агропромислової інтеграції пов’язана з розумінням економічних відносин в аграрному секторі. Вони представляють собою сукупність відносин, що виникають між людьми з приводу:

-привласнення й використання землі та інших засобів виробництва;

-спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва як всередині підприємства так і за його межами;

-існують в усіх сферах відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні сільськогосподарської продукції.

Розгляд економічних відносин в аграрному секторі як складової всієї системи економічних відносин та враховуючи процес поглиблення суспільного поділу праці під впливом науково-технічного прогресу, спеціалізації виробництва і концентрації, який

господарстві США формувався продовольчий комплекс в складі трьох його сфер. В колишньому СРСР аналогічний комплекс сформувався значно пізніше і одержав назву “агропромисловий комплекс – АПК”.

До складу АПК відносять звичайно три сфери.

І сфера – галузі промисловості, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва та надають послуги.

ІІ сфера – власне сільськогосподарське виробництво.

ІІІ сфера – галузі, які займаються заготівлею, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції.

Координування сільськогосподарської діяльності з іншими сферами АПК може здійснюватися різними шляхами: за допомогою відкритого ринку, контрактної, кооперативної, вертикальної і комбінованої інтеграції. Відкритий ринок передбачає купівлю необхідних засобів і продаж продукції сільськогосподарськими виробниками на основі економічної доцільності, беручи на себе весь ризик. Такий спосіб узгодження

окремих технологічних стадій в процесі виробництва продуктів харчування не є поширеним.

Відомо, що конкурентне ціноутворення через виконання ряду функцій як обліку, інформаційної, аналітичної здійснює координуючу роль щодо виробництва та обміну товарів (послуг), використання факторів виробництва та їх структури, територіального розміщення виробництва.

235

Однак, цю роль вони можуть виконувати лише при певних умовах, зокрема, конкуренції в галузях.

Сільське господарство за природою є сферою конкурентного виробництва. Виробництво ресурсів для аграрного сектора, переробка сільськогосподарської продукції та торгівля – це сфери, де монополізм є реальністю. І враховуючи структуру капіталу в сільському господарстві, в результаті монополізації відбувається процес “перекачування” прибутків із аграрної в інші сфери АПК. Тому єдино вірним шляхом функціонування АПК є інтеграція.

Відомо, що перед початком реформ в Україні агропромислова інтеграція мала широке розповсюдження. Вона проявлялась на різних рівнях: внутрі підприємства, міжгосподарському, районному, обласному, регіональному, загальнодержавному, в

сьогодні ускладнення економічних відносин обумовлює необхідність наповнення інтеграційних процесів новим змістом. Так, поширеними є асоціації в яких інтегратором виступають переробні підприємства. Вони формують сировинну базу на основі оренди землі і майна та за рахунок фінансової допомоги і кредитування сільськогосподарських товаровиробників, впровадження нових високопродуктивних технологій. Переробні підприємства стають власниками виробленої продукції, в зв’язку з чим залишається проблема взаємопогодження інтересів учасників об’єднання.

формування зв’язків між галузями різних сфер АПК. Однією з форм вертикальної інтеграції є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Інтегратором в них виступають сільськогосподарські товаровиробники і інтеграція реалізується через кооперативний механізм, який передбачає обслуговування їх за собівартістю, так як товаровиробники є власниками сільськогосподарського кооперативу.

Література

236

1.Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник / За ред. П.Т. Саблука та ін. - Е.: ІАЕ УААН, 2003. - 764с.

2.Гайдуцький А.П. Інвестиційна привабливість ринку землі в Україні. // Економіка АПК. - №8. – 2005. – С.125-131.

3.Закон України „Про кооперацію" // Економіка АПК. - 2003. - № 9. - С. 142.

4.Закон України „Про оренду землі" // Урядовий кур'єр. - !998. – 22 жовтня.

5.Земельний кодекс України. – К.: Парламент. вид.-во, 2001. – 17 с.

6.Економічна теорія: Навч. Посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука.–К.: ІАЕ, 2004. – 560 с.

7.Економічна теорія: Політекономія: Підр. / За ред. В.Д. Базилевича.– К.: Знання-

Прес, 2003.– 581 с.

8.Лисецький А. Сільськогосподарська рента: теорія і практика// Економіка України. - 2003. - № 10. - С. 37.

9.Могильний О. До питання про багатоукладність сільського господарства. // Економіка України. – 2005. №6. – С.59-65.

10.Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003.– 540 с.

11.Основи підприємницької діяльності та агробізнесу: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих аграрних закладів освіти / Бідзюра І.П., Збарський В.К., Ільчук М.М. - К.: ІАЕ, 2001. - 320 с.

12.Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”. – К: Парламент. вид-во, 2001. – 16 с.

13.Закон України “Про фермерське господарство”/ Голос України. – 23 липня 2003 р.

14.Зоря С. Оцінка підтримки сільського господарства України в міжнародному порівнянні. // Економіка України. – 2005. - №10. – С.58-67.

15.Економічна теорія: Навч. посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука.–К.: ІАЕ, 2004. – 560 с.

16.Економічна теорія: Політекономія: Підр. / За ред. В.Д. Базилевича.– К.: Знання-

Прес, 2003. – 581 с.

17.Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підр. – К.: ЦУЛ, 2003.– 540 с.

18.Оніщенко О. Фінансова результативність сільськогосподарських підприємств. // Економіка України. – 2005. - №2. – С.59-70.

19.Черево Г., Горбонос Ф. Теоретичні аспекти економічних взаємовідносин як основа кооперації в аграрному секторі. // Економіка України. – 2004. - №8. –

С.63-71.

Словник нових термінів і понять

Аграрні відносини — це економічні відносини у сільському господарстві між державою і сільськогосподарськими підприємствами, між сільськогосподарськими підприємствами, між сільськогосподарськими працівниками і підприємствами, між державою і сільськогосподарськими працівниками з приводу:

2.землеволодіння і землекористування (земельні або поземельні відносини);

3.виробництва, розподілу і привласнення додаткового надлишкового продукту (рентні відносини);

4.виробництва, розподілу і привласнення доходів у сільському господарстві. Рента (нім. Rente – повертаю, сплачую) — доход із капіталу, землі або майна,

що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю.

237

наукові відкриття, ноу-хау, технології, цінні папери, робоча сила, засоби виробництва індустріального походження.

Земельні відносини — це економічні відносини у сільському господарстві з приводу землеволодіння, землерозпорядження і землекористування.

Землеволодіння передбачає встановлення певних форм власності на землю. Основними формами власності є державна, приватна та власність територіальних громад на землю.

Землерозпорядження означає використання землі як власником, так і іншим суб’єктом господарювання за його розпорядженням, право власника земельної ділянки її продавати, здавати в оренду або суборенду, закладати під заставу, дарувати, використовувати в певних технологіях.

Землекористування передбачає створення на землі сільськогосподарських підприємств: акціонерних товариств, фермерських господарств, орендних підприємств,

товариств, використання землі як сільськими дворами, так і працівниками соціальнокультурної сфери.

Диференціальна рента — це дохід з земельної ділянки внаслідок існування монополії на землю як об’єкта господарювання з кращих земель за їх родючістю, місцерозташуванням або є результатом більш високої продуктивності праці при додаткових вкладеннях капіталу в одні і ті ж земельні ділянки.

Абсолютна рента є платою за користування земельною ділянкою через наявність монополії приватної власності на землю.

Монопольна рента утворюється на землях особливої якості чи особливих кліматичних умовах. Це дохід, який виникає внаслідок виробництва рідкісних сортів сільськогосподарської продукції. Він створюється в різних галузях економіки.

Оренда (лат. arendo – здаю в найми, наймаю) — договірне строкове платне володіння і користування землею, підприємством, основними виробничими фондами, іншим майном, переданим орендавцем орендареві для самостійної господарської діяльності.

Орендна плата — це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою.

Дисконтування — це метод визначення поточної вартості(ціни) будь якого капітального ресурсу(в тому числі і землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючий ставці банківського відсотка.

238

S – позичковий відсоток.

Земельний кадастр — сукупність даних про кількісний та якісний стан будьяких природних ресурсів, їх економічна, екологічна та інша оцінка.

ІІ — аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство;

ІІІ — переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції.

ІV — виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують соціально-економічний розвиток села, — шляхотранспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, наука, наукове обслуговування, підготовка кадрів, житлові, культурно-побутові об’єкти.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.Аграрна реформа: мета і засоби її досягнення.

2.Розвиток фермерства в Україні.

3.Агропромислова інтеграція і АПК України.

4.Форми господарювання в аграрному виробництві та їх особливості в різних країнах.

5.Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України.

6.Ринок землі та особливості його становлення в Україні.

План семінарського заняття (2 год.)

2.Роль і місце агробізнесу в системі АПК розвинутих країн: а) агробізнес як

складова частина підприємництва; б) економічний механізм функціонування агробізнесу; в) розвиток нових форм господарювання в АПК України.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

Пошукові питання

1.У чому полягає проблема власності на землю і як вона вирішується в Україні?

2.Чому в сільському господарстві поширена оренда більше, ніж у промисловості?

3.Які форми землекористування, на вашу думку, найефективніші?

239

4. Які тенденції розвитку структури агропромислового комплексу спостерігаються в сучасному світі?

Запитання для самоконтролю

1.Назвіть особливості сільськогосподарського виробництва.

2.Які основні форми підприємств в сільському господарстві?

3.Охарактеризуйте стан розвитку фермерських господарств і визначте перспективні напрями їхнього розвитку.

4.Що таке рентні відносини? Охарактеризуйте види ренти.

5.В яких формах реалізується агропромислова інтеграція?

6.Агропромисловий комплекс країни. Дайте визначення даної економічної категорії та назвіть структуру АПК.

7.Охарактеризуйте потенційні можливості національного агробізнесу.

8.Чому, на вашу думку, колгоспи і радгоспи не забезпечували в повній мірі населення країни продовольчими товарами?

9.Чому фермерське господарство країн з розвиненою ринковою економікою ефективніше, ніж фермерське господарство в Україні?

10.Чому ринкові механізми регулювання агробізнесу доповнюються державним його регулюванням?

11.У чому сутність агробізнесу та які його мотиви?

12.Які умови оренди і орендної плати мають місце в сільському господарстві? 13.Які види цін існують на сільськогосподарську продукцію? Що таке паритет цін? 14.Що таке агропромислова інтеграція?

15.Яке місце займає кооперація в системі агробізнесу?

16.В чому суть державного регулювання агробізнесу?

17.Дайте характеристику агробізнесу в економіці розвинутих країн. 18.Розкрийте особливості кредитної політики держави в сільському господарстві.

Завдання, вправи ,тести

240