Основи економічної теорії

ТЕМА 3. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність і основні структурні елементи економічної системи.

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики.

Вчені - економісти по – різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільш поширеними є формаційний та цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства– соціально – економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, відповідно і

формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

-Первіснообщинний;

-Рабовласницький;

-Феодальний;

-Капіталістичний;

-Комуністичний.

Однак, у сучасних умовах формаційний підхід піддається критичному аналізу.

Сьогодні ширше використовують цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація – історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідно духовною культурою людей.

Цивілізаційний підхід долає класово– формаційні детермінанти періодизації

цивілізації в цілому, але й їх безпосередньою метою, цільовою функцією.

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1.Неолітична – 7-4 тисячоліття до н. е.

1.Східно рабовласницька – 3-1 тисячоліття до н.е. 2.Антична – VII ст. до н.е. – VI ст. н.е. 3.Ранньофеодальна – VII-XIII ст.

4.Перед індустріальна – XIV – XVIII ст.

5.Індустріальна – 60 – ті роки XVII ст. – 50-ті роки ХХ ст. 6.Постіндустріальна – починаючи з 60-х років ХХ ст.

41

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах , суспільствазростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини.

Сучасний зміст поняття «цивілізація» визначається не лише станом суспільного виробництва, його технологією, організацією праці тощо, а й відповідним розвитком людини, її інтелектом, способом життя, культурою, мораллю, ставленням до природи, способом примноження усіх цінностей, що забезпечують зростання багатства суспільства.

розвитку людства у всесвітньому масштабі. Цивілізаційна теорія базується на змісті і ролі глобальних економічних революцій як загального критерію якісного перетворення суспільного виробництва і життя. Технологічні революції, щоразу суттєво удосконалюючи взаємодію людини з природою, спричинили ряд етапів цивілізації.

Аграрна цивілізація (доіндустріальне суспільство) завдячує широкому застосуванню у сільському господарстві перших знарядь , працівиготовлених із каміння (тривала 8—10 тис. років до серединиXVIII ст.). Тому перша технологічна революція отримала назву неолітичної(назва походить від грецького словаlitos - камінь). Вона забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Основним джерелом багатства стала оброблювана земля.

Індустріальна цивілізація почалась з промислової революції другої половини XVIII - першої третини XIX ст. і продовжується для більшості країн світу донині. Провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Найбільш розвинені держави з другої половиниXX ст. вступили у постіндустріальну цивілізацію. Це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково – технічна революція, що розгорнулась у другій половині ХХ ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно – інтелектуальну революцію.

Головна особливість сучасного етапу науково-технічної революціїзрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою і комп'ютерною технікою. Постіндустріальна економіка стає все більше інформативною, базується на електронній автоматиці та інформатиці. Використання персонального комп'ютера сьогодні - не віддільне для кожного працівника нового типу, де і ким він би не трудився: на підприємстві, вдома чи на державній службі— скрізь це веде до підвищення технологічної культури та економії витрат робочого . часуІнформація поступово

42

перетворюється в основний виробничий ресурс постіндустріального суспільства, економіка стає інформаційною.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та переходу до постіндустріальної. Для цього необхідно створення соціально– ринкової економіки

трудящих та громадських організацій в розробці й прийнятті законодавчих актів та

розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета. Економічна система – це сукупність взаємопов¢язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин, механізму господарювання.(рис.3.1)

43

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Рис.3.1 Складові елементи економічної системи

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформацій, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально – речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково– технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається: технікоз – економічних, організаційно – економічних, соціально – економічних відносин.

Техніко – економічні відносини – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко – економічні відносини відображають технологію і є матеріально– речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно – економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально –економічні відносини – це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної ,системиїї соціальну структуру, систему влади.

44

суспільних дій господарюючих об¢єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму– забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

З’ясовуючи суть і функції господарського механізму, необхідно звернути увагу на те, що розвиток виробництва здійснюється на основі посилення суспільного поділу праці. Під суспільним поділом працірозуміють співіснування різних видів праці, поділ

ємствами. Якщо ж підприємства знаходяться в різних країнах, то йдеться про міжнародний поділ праці. В науковій літературі виділяють три основні форми суспільного поділу праці:

загальна, яка виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі роди (промисловість, сільське господарство, сфера послуг та ін.);

часткова, яка створює в результаті поділу цих родів виробництва на види(наприклад, сільське господарство ділиться на окремі галузі: рослинництво, тваринництво) і підвиди (види господарства, картоплярство, овочівництво тощо). Ці форми суспільного поділу праці характеризують процеси усередині суспільства;

одинична форма поділу праці, характеризує процес всередині окремого підприємства (між цехами, дільницями, бригадами різними працівниками). Переваги поділу праці яскраво проілюстрував засновник економічної науки А. Сміт у своїй праці “Дослідження багатства народів”.

Спеціалізація на окремих операціях підвищує швидкість виконання робіт; Поділ праці робить можливими застосування спеціалізованої техніки, яка сприяє

здійсненню серійного виробництва товарів за низькими цінами; Працівників з різними думками і навичками можна розташувати у виробничому

процесі таким чином, щоб їх здібності були використані найкращим чином тощо. Безумовно, поділ праці має і певні недоліки: працівник виробляє те, що споживає,

викликає потребу в ієрархії й стимулюванні ,працівимагає дотримання суворої дисципліни праці, створює залежність людей і підприємств одних від інших, викликає негативні психологічні суб’єкти тощо.

Зрозуміло, чим більше розвинутий поділ праці, тим негативнішою є потреба в

виробництва; який повинен бути обсяг споживання і інвестицій і хто приймає рішення про це – споживачі, виробники чи держава?)

Відповідь на це питання залежить від господарського механізму.

45

Господарський механізм – це сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та іституційних утворень(організацій), які

рішення про те, що, як і для кого виробляти, приймають мільйони підприємств і домогосподарств, діями яких регулюють ціни і прибутки. Підвищення чи зниження цін на ресурси і вироблені за їх участю блага підказують господарюючим суб’єктам напрям, в якому потрібно діяти, координують їх економічний вибір.

Існує і інший спосіб визначення, що, як і для кого виробити. Це – система наказів і команд, яка іде зверху вниз, від певного центру до безпосередніх виконавців. Така система одержала назву планове господарство, або командно-адміністративна система. Прикладом такої системи може бути соціалізм, де держава в особі Держплану або вищих партійних інстанцій віддавала накази, що потрібно виробляти, розподіляла ресурси, спрямовувала постачальників до споживачів.

У реальному світі спостерігається співіснування ринкових(економічних) і планових (адміністративних) методів господарювання.

2. Типи економічних систем та критерії їх класифікації.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку. Їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

-За формою власності на засоби виробництва;

-За способом управління господарською діяльністю.

Власність на засоби виробництва поділяється на дві основні форми: приватну і суспільну (народну й державну). Детально власність буде розглядатися в наступному розділі.

Комбінація типів власності та їх різновидів з формами господарського механізму

економічні процеси значний вплив справляють освяченні століттями традиції та звичаї, релігійні й культові цінності, кастовий поділ населення. Історично до традиційно

Основна форма організації праці– проста кооперація (об’єднання значної кількості людей для виконання певного виду робіт): обробітку землі у великих рабовласницьких маєтках, будівництво зрошувальних систем, спорудження міст і фараонівських пірамід тощо. На зміну рабовласницької економічної системи приходить феодальна, яка

46

ресурсів, обсяги виробництва, ціноутворення, формування доходів суб’єктів господарювання регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції між великою кількістю переважно невеликих підприємців і споживачів. Ця економічна система була теоретично описана в працях А. Сміта, Д. Рікардо та економічному вчені про капіталізм К. Маркса. Науково-технічний процес кінця XIX початку XX ст. породив нову тенденцію в розвиткові організацій економічних відносин. А саме: прискореними

темпами зростали великі виробництва. Це здійснювалось шляхом концентрації (збільшення розмірів підприємств) і централізації капіталу(об’єднання декількох підприємств в одне). Наприклад у Німеччині великі підприємства з чисельністю робітників більше 50 чоловік у 1907 році становили 1% загальної кількості фірм, але зосереджували 39% усіх працюючих і3/4 потужності парових і електродвигунів, які застосовували у промисловості.

Як наслідок національне господарство країн заходу набуло нового характеру. На фоні великої кількості малих підприємств помітно виділятися великі підприємства, які впевнено набрали силу і посіли панівне положення в усіх галузях економіки. Тому на зміну капіталізму вільної конкуренції прийшов капіталізм монополістичний. Його

населення через збільшення витрат на освіту, медичне обслуговування, створення державних і приватних фондів соціального страхування та соціального забезпечення населення.

Соціалістична економічна система– це система, в якій засоби виробництва знаходяться в суспільній, державній формі власності. Базується на одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому державному плануванні виробництва й розподілу ресурсів, не визнає конкуренції та вільного ціноутворення. Їй притаманна висока затратність виробництва(досягнення планових показників за будь-яку ціну), несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність економічних стимулів до високоефективної праці, хронічний дефіцит та ін. Усе це ознаки недостатньої життєдіяльності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розвалу.

У наші дні соціалістичне планове господарство залишилося лише в невеликій кількості країн світу (Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба).

47

конвертованості, формування стабільної та ефективної грошової системи; реформування фінансово-кредитної системи, створення інститутів і механізмів її

функціонування в умовах ринку, здійснення жорсткої ринково-кредитної та фінансової політики;

створення систем соціального захисту населення і адаптації його до ринкових умов;

лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.

Здійснення цих заходів потребує тривалого перехідного періоду, достатнього для перебудови суспільної свідомості, становлення громадського суспільства і правової держави.

48

Щодо становлення ринкової економіки в Україні, то воно знаходиться на початковій стадії цього процесу.

Література

1.Башнянин Г.І., Загорський В.С., Медведєв В.С. Ринкова економіка: теоретикопрактичні проблеми становлення в Україні. - К.: УСДО, 1996.-382 с.

2.Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. -Львів:

Інтереко, 1997. - 176 с.

3.Економічна теорія: Навч. посібник / За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука. - К.:

ІАЕ, 2004. - 560 с.

4.Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи: Навч. посібник.-Л.: Афіша, 2004. - 279 с.

5.Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблеми и политика. В 2 т.: пер. с англ. - М: Республика, 1992. - 399 с.

6.Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. - М.:

Прогресс, 1995. - 496 с.

7.Письма В. Шляхи стійкого функціонування соціально-економічної моделі України

// Економіст. - 2003. - № 1. - С. 33-36.

8.Чухно А. Проблеми теорії перехідного періоду: від командної до ринкової економіки // Економіка України. - 1996. - № 4. - С. 12-16.

Стадіальна теорія базується на тому, що в основі економічного зростання лежить певний технологічний спосіб виробництва, який формується на технологічному поєднанні речових і особистих факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і технологічних відносин. Економічні епохи відрізняються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці. Отже, зміна технологічних способів виробництва диктується розвитком науки і техніки.

Стадіальна теорія економічного зростання розрізняє такі етапи розвитку суспільства: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний.

технологічним способом виробництва, де панує система машин, наука все більше стає продуктивною силою суспільства. Основною формою організації виробництва стає фабрика — кооперація однорідних чи розрізнених машин (системи машин).

Постіндустріальна епоха базується на технологічному застосуваннінауки, провідної ролі соціальної сфери, високому рівні кваліфікації зайнятих, стрімкому зростанні інтелектуального капіталу, основним товаром стає інформатика.

49

Аграрна цивілізація завдячує широкому застосуванню у сільському господарстві перших знарядь праці, виготовлених із каміння(тривала 8-10 тис. років до середини XVIII ст.). Перша технологічна революція отримала назву неолітична. Вона забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Основним джерелом багатства стала оброблювана земля.

Індустріальна цивілізація почалась з промислової революції другої половини XVIII — першої третини XІX ст. і продовжується для більшості країн світу по даний час.

Інформаційна ера — тип сучасної економіки, у якій відбувається поширення інформаційної технології у сфері матеріального і нематеріального виробництва, перетворення інформації в один з найважливіших факторів соціально-економічного прогресу суспільства й особи.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.Роль держави у змішаній економіці.

2.Економічна система сучасної України.

3.Монополістична ринкова система.

4.Основні напрямки еволюції перехідних економічних систем.

5.Особливості функціонування перехідної економічної системи України.

6.Змішана ринкова система: поняття, структура і тенденції розвитку.

План семінарського заняття (2 год.)

1.Сутність і основні структурні елементи економічної системи.

2.Типи економічних систем та критерії їх класифікації:

а) формаційний підхід: чистий капіталізм (ринкова економіка),

командно-адміністративна система, сучасні змішані системи,

перехідні економічні системи;

б) цивілізаційний підхід: доіндустріальна (аграрна) епоха,

індустріальна епоха, постіндустріальна цивілізація.

Питання для роздуму ,самоперевірки, повторення

Пошукові питання

1.Яке місце у виробничому процесі належить людині?

2.Який технологічний спосіб виробництва в сучасній Україні?

3.Визначте об’єктивні основи і етапи цивілізаційного процесу.

4.Розкрийте особливості економічного вибору суспільства в ринковій і плановій системах.

Запитання для самоконтролю

1.Що таке економічна система? Які її найхарактерніші властивості?

2.Назвіть основні види економічних систем, їх відмінність.

3.У чому сутність та які принципи функціонування ринкової економіки?

50