Основи економічної теорії

Економічне ніколи не буває без соціального, як і навпаки, оскільки виробництво призначене для споживання. Не було б споживання, то не мало б сенсу й виробництво.

Соціальний прогрес полягає в поліпшенні життя суспільства і кожного його члена. Він проявляється у розвитку людини, розширенні її фізичних та розумових можливостей і потреб, збагаченні духовному, поліпшенні здатності до праці, створенні сприятливих умов для трудової та іншої діяльності, відтворення сім’ї і суспільства в цілому.

Основною соціального є економічний прогрес. Разом із тим, розвиток соціальної сфери виступає могутньою підоймою економічного зростання. Такий взаємозв’язок між ними закономірний. Проте, як свідчить практика, ця закономірність проявляється непрямолінійно, а як тенденція, долаючи на своєму шляху складні перешкоди. Так, науково-технічна революція, з одного боку, гігантськи удосконалює продуктивні сили, різко підвищує темпи економічного зростання, з іншого– інтенсифікує працю, що призводить до передчасного зношення робочої сили й скорочення працездатного віку трудящих, загострює екологічну небезпеку, спричинює частіші аварії на виробництві та інші нещасні випадки з людьми.

Характер взаємозв’язку економічного і соціальногопрогресу вирішальною

цінностей. Для провідних країн характерно випереджаюче значення вирішення соціальних питань життя суспільства.

Соціально-економічний прогрес у кінцевому підсумку веде гармонійногодо розвитку людини як особистості. Це узагальнюючий критерій суспільного прогресу.

Разом із тим, людина − головна функціональна сила соціально-економічного прогресу. Одночасно вона виступає суб’єктом виробничих зв’язків і залежностей– суперечностей, потреб, інтересів і змагальності у процесі спільної праці. Названі об’єктивні сили є основними рушійними, внутрішніми силами економічного зростання. Вони характеризують взаємовідносини між елементами продуктивних сил та виробничих відносин.

У загальному найглибшим джерелом прогресивного руху суспільства слугують суперечності. Саме вони виступають як природно-історичні причини соціальноекономічного розвитку всіх способів виробництва.

Суперечності, тобто якісь невідповідності, існують у будь-якому русі, є принципом усякого розвитку. Наявність їх − суть самого руху з його зв’язками,

розвитку – внутрішні суперечності способу виробництва. В економічному зростанні можна виділити такі найбільш істотні суперечності:

між продуктивними силами і виробничими відносинами; між виробництвом та споживанням; між усіма фазами суспільного відтворення;

між економічним і соціальним зростанням та ін.

Невчасне розв’язання економічних суперечностей гальмує процес суспільного виробництва, загострює його проблеми, зменшує результати трудової діяльності, не сприяє досягненню поставленої мети або цілей, в основі яких лежать потреби та інтереси.

21

Вихідною ідеєю для розуміння потреб є ідея людської нестачі – почуттів невистачання чогось, необхідності в чомусь. Система нужд різноманітна і складна. Людина найперше має фізіологічні нужди в їжі, одязі, житлі, теплі, безпеці тощо; існують й особисті, сімейні та інші нужди.

Якщо нужда набула специфічної форми згідно з культурним рівнем і особистістю індивіда, то вона стала його потребою.

Економічні потреби – це фактично попит у формі бажання на матеріальні й духовні блага, об’єктивно необхідні для підтримання життєдіяльності і розвитку людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Це внутрішні мотиви функціонування та розвитку суспільного виробництва для досягнення конкретних економічних результатів. Тому визначні мислителі відносять потреби до ключових економічних категорій. Потреби виражають природу людини, об’єктивні умови її існування, є вихідною категорією відтворення. (рис. 2.1)

Потреби весь час змінюються разом із виробництвом: одні задовольняються, нові виникають і тим самим стимулюють постійно трудову діяльність. Целюдей проявляється в економічному законі зростання потреб, який відображає внутрішньо необхідні, постійні зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами й здібностями людей, новими потребами та можливостями їх задоволення.

22

Класифікація потреб може бути різноманітною, залежно від вибраного критерію. У механізмі відтворення розрізняють економічні потреби, що відбивають відношення до праці і проявляються як необхідність економії робочого, тачасусоціальні, які стосуються проблем особистості − необхідності самореалізації, духовного та фізичного вдосконалення, творчої діяльності тощо.

У системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті (фізичні, інтелектуальні, соціальні). За ступенем реалізації можна визначити абсолютні (максимально можливі), дійсні (реальні) та платоспроможні (досягнуті) потреби. Потреби бувають раціональні(від лат. rасіо – розум) і нераціональні: прагнення до споживацької психології, нечесної наживи, тіньової економічної діяльності та ін. Тому держава має контролювати формування й розвиток потреб, щоб не допустити шкоди суспільству та окремим індивідуумам. Досягти соціально-економічного прогресу можливо тільки орієнтуючись на реалізацію все зростаючих здорових потреб та інтересів людини.

На темпи господарських перетворень і еволюцію виробничих відносин потреби впливають не безпосередньо. Економічна поведінка індивіда, соціальної групи, колективу, суспільства визначається економічними інтересами. Це форма вираження потреб суб’єктів − виробників і споживачів життєвих благ.

Економічні інтереси – це усвідомлені потреби(умови) існування різних об’єктів господарювання, в яких відображається їх місце у системі суспільного виробництва. Інтереси виступають як форми вияву виробничих відносин і самі є структурною частиною соціально-економічних відносин. Сутність економічних інтересів полягає в реально націленому задоволенні потреб у засобах виробництва, робочій силі, предметах особистого вжитку та ін. Інтереси є визначальною об’єктивною мотивацією діяльності людей, виражають рівень та динаміку задоволення потреб.

У кожному суспільстві залежно від суб’єктів виробничих відносин складається

потреби різних соціальних груп та ін. Інтереси також діляться: за часовими ознаками − на поточні й перспективні; за важливістю − на корінні та другорядні. Залежно від об’єкта інтересів у процесі економічної діяльності формуються інтереси майнові, фінансові, трудові.

працювати з певною віддачею сил. Матеріальне стимулювання як економічна форма визначається панівною системою виробничих відносин. Це одержання прибутку, пільги кредиту, субсидії, розподіл за працею, максимізація національного доходу та мінімізація витрат і т. д.

Економічні інтереси, таким чином, це об’єктивні спонукальні мотиви трудової діяльності людей, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі поділу праці,

важливості у суспільному прогресі.

Поряд з розглянутими рушійними силами економічної діяльності важлива її

породженої спільною працею, і не залежить від її суспільної форми. Тобто, змагання як суперництво і специфічна боротьба − це загальноекономічна форма. Разом із тим,

його характер у кожному суспільстві визначається існуючою системою виробничих

23

Убудь-якому суспільстві в економічному зростанні активну роль відіграють і деякі інші фактори, зокрема надбудова. Причому найістотніше впливає на економіку державна політика. У взаємодії економіки й політики перша є первинною, а політика слугує відображенням і концентрованим виразом економіки. Разом із тим, політика має свою пріоритетність перед економікою, оскільки визначає перспективи її розвитку. Вона може сприяти економічному прогресу або гальмувати його.

На розвиток суспільного виробництва і темпи економічного прогресу суттєво впливає право як елемент надбудови. Воно забезпечує юридично-господарську упорядкованість і виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя суспільства.

Усистемі дійових підйомних економічного зростання чільне місце посідають також духовні фактори: рівень суспільної свідомості, культура праці й спілкування, моральні устої та цінності, національні традиції, ідеологія. Вони розвиваються під впливом базисних відносин, разом з тим і самі діють на економічну структуру суспільства.

Загальноекономічними причинами підвищення ролі надбудови в сучасних умовах

єрівень усуспільнення виробництва, ускладнення господарських завдань, якісно нова

2. Суспільне виробництво – основа життя і розвитку людини

Економічна теорія належить до наук, які вивчають закономірності розвитку суспільства. В системі цих наук вона посідає провідне місце, оскільки вивчає ті сторони суспільного життя, які зв’язані з виробництвом матеріальних і духовних благ.

Висновок про визначальну роль виробництва є результатом осмислення історичного досвіду і внутрішніх взаємозв’язків суспільного життя. В його основі лежить очевидний факт: для того, щоб жила і розвивалась людина, вона повинна

взаємодію людини і природи, а, по-друге, взаємодію людей між собою в процесі їх господарської діяльності.

Що ж таке виробництво в загальному вигляді, незалежно від тієї чи іншої господарської (економічної) системи?

Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей, направлена на задоволення їх потреб.

Потреба – це нестача в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини. Саме прагнення усунути, перекрити нестачу спонукає людину до виробничої діяльності. Класифікація потреб відрізняється великою різноманітністю. У найзагальнішому вигляді виділяють:

фізіологічні потреби, зумовлені існуванням людини, як біологічної істоти(їжа, одяг, житло тощо);

24

самовдосконалення).

У навчальній економічній літературі зустрічається й інша заслуговуюча на увагу класифікація потреб. Головне, на що потрібно звернути увагу: потреби людини не залишаються незмінними; вони розвиваються постійно в процесі еволюції людської

удосконалення виробництва. Така залежність між зростаючими потребами і розвитком виробництва знаходить своє відображення в економічному законі зростаючих потреб, який відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного розвитку людства, що, в свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Засобом задоволення потреб є благо (матеріальне або духовне).

Класифікація благ, так само як і потреб, відрізняється великою різноманітністю.

Розглянемо їх детальніше.

Робоча сила – сукупність фізичних і розумових здібностей людини. Це головна умова виробництва у будь-якому суспільстві.

Для того, щоб виробництво відбувалося, робоча сили повинна діяти, інакше кажучи, використовуватися людиною або споживатися у виробництві. Споживання

люди нагромаджують знання, досвід, підвищують кваліфікацію, тобто змінюють і власну природу, розширюють можливості робочої сили. Завдяки усвідомленій діяльності вдосконалюється особистість людини.

Робоча сила виступає особистим фактором виробництва. ЇЇ носієм є людина–

сукупного робітника, до якого входять і особи, зайняті інтелектуальною працею. Науково-технічний прогрес розширює можливості людини у створенні життєвих благ,

25

забезпечуючи працівника могутніми знаряддями праці, найдосконалішими технічними механізмами.

Другим фактором виробництва єпредмети праці. Це все те, на що спрямована праця людини, що становить матеріальну основу майбутнього продукту.

Предметами праці можуть бути дані самою природою руда, вугілля, нафта, газ тощо. Природа, земля – всезагальні предмети людської праці. Їх можна назвати первинними. Навіть з розвитком науково-технічного прогресу, коли з’являються можливості для створення нових предметів праці з наперед заданими властивостями, первинною основою виробництва залишаються природа, земля.

Переважна більшість предметів праці у сучасних умовах є продуктом попередньої діяльності людини: метали, цемент, бавовна та ін. Предмет праці, що вже зазнав впливу людської праці, але призначений для дальшої обробки, називається сирим матеріалом, або

сировиною.

Людина розміщує між предметом праці й собою річ або комплекс речей, за допомогою яких ніби продовжує свої природні органи праці. Те, чим людина впливає на предмет праці, називають засобами праці. Вирішальна роль серед засобів праці належить знаряддям праці. Це різні машини і механізми, двигуни, апарати, інструменти тощо. З часу виготовлення знарядь праці й починається власне людська діяльність. Результати суспільного пізнання природи втілюються у техніці і технології. Рівень їх розвитку – головний показник оволодіння суспільними силами природи. В умовах сучасного виробництва технічні засоби праці перетворились у систему машин з трьома компонентами: робочою машиною, двигуном і передавальним пристроєм (механізмом).

Науково-технічний прогрес додав до них керуючий пристрій, який все більше виконує інтелектуальні функції, що піддаються формалізації. В результаті працівник поступово виходить з безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з ним.

Засоби праці і предмети праці в сукупності становлять речові фактори виробництва або капітальні блага.

Історично всі капітальні блага виникли як результат взаємодії двох факторів: робочої сили та землі, працю і землю називають “первинним фактором виробництва”, а капітал – “похідним фактором”, тобто “створеним засобом виробництва”. Сам по собі,

Технологія відображає взаємодію основних факторів виробництва, досягнення науки і практики та застосування їх при створенні життєвих благ. Люди виготовляють все нові види продукції, поліпшують її якість.

Організація виробництва – це забезпечення погодженості функціонування всіх його факторів, взаємодії людей, які беруть участь у виробництві.

Суб’єктивні та речові фактори у сукупності і взаємодії складають продуктивні сили суспільства. Вони виступають як провідна сторона суспільного виробництва.

Однак слід виходити з того, що продуктивні сили– не лише технічні засоби виробництва і робоча сила. Продуктивні сили – це всі сили, за допомогою яких діє і

факторів виробництва здійснюється на основі наукових висновків, положень і законів, до складу продуктивних сил входить і наука. Окремим елементом продуктивних сил є інформація. Отже, сучасні продуктивні сили– це складна система, що включає

26

Організаційно-економічні відносини формуються у процесі організації виробництва як такого, безпосередньо характеризують його стан незалежно від суспільної форми, відображають особливості відповідного розвитку факторів виробництва та їх суспільної комбінації.

27

Система виробничих відносин утворює економічний лад суспільства. Роль виробничих відносин полягає в тому, що вони являють собою суспільну форму продуктивних сил, є матеріальними, об’єктивними і первинними щодо інших суспільних відносин. Сукупність політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин, а також їх інститути утворюють надбудову суспільства. Останній належить активна роль у

У свою чергу спосіб виробництва суперечливо взаємодіє з надбудовою і разом з нею складає суспільно-економічну формацію (економічну систему суспільства).

Історії людського суспільства відомі кілька способів виробництва, відповідно, суспільно-економічних формацій, які послідовно змінювали одна одну. Хоча треба пам’ятати, що історію не втиснути в прості логічні схеми. Окремі народи і країни можуть уникнути певних формацій.

Розвиток виробництва у кожній формації починається з розвитку продуктивних сил, які визначально впливають на виробничі відносини. В робництво розвивається без перешкод лише доти, поки виробничі відносини формації відповідають її продуктивним силам. Але така відповідність існує не завжди, бо продуктивні сили мають тенденцію випереджати у розвитку виробничі відносини. Тобто, суспільне виробництво є складною системою, в якій тісно взаємодіють між собою різні елементи: природа, техніка, технологія, організація, наука й інформація, економічні, соціальні, політичні та правові відносини. В центрі цієї системи знаходиться людина зі своїми потребами, інтересами та уподобаннями.

3.Основні фактори виробництва.

Економічна ефективність та її показники.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови– фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Маються на увазі природні, людські і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Коло цих ресурсів широке: фабричні і сільськогосподарські споруди, різноманітне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту і зв'язку, різні види праці, земля

івсілякі корисні копалини.

Удругій половині 19 століття ряд західних економістів ввели три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид

доходу. На початку 20 ст. засновник неокласичної теорії . АМаршалл поряд з названими факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництвом.

Отже, факторами виробництва є праця, земля, капітал, здатність до підприємництва. В сучасних умовах виділяють також науку, інформацію та екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

28

технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Цей фактор виявляється в основному в натурально– речовій та грошовій формах.

Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням. Тут важливо відзначити, що інвестиційні товари (засоби виробництва) відрізняються від споживчих товарів , тимщо останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Заслуговує на увагу і те, що в наведене вище визначення капіталу гроші не входять.

Правда, в економічній літературі і бізнесі широко вживається вислів «грошовий капітал», коли йдеться про гроші, які можуть бути використані для купівлі машин, устаткування та інших засобів виробництва. Проте гроші самі по собі не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал - інструменти, машини та виробниче устаткування — це економічний ресурс. Гроші, або фінансовий капітал, не є таким ресурсом.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові і водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення.

Втілюється наука у виробничу діяльність людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження нових прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці , тощоі відповідно перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.

виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор виробництва можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

29

Специфіка цього фактора полягаєв особливому типі поведінки господарюючого суб¢єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат висококваліфікованої праці.

Вважається, що підприємництво - це особливий людський ресурс, завдяки якому здійснюється з'єднання ресурсів (землі, капіталу, праці) в єдиний процес виробництва товарів або послуг. Підприємець приймає рішення в процесі ведення бізнесу, які визначають курс діяльності підприємства. Він є новатором, намагається освоїти на комерційних засадах нові види продукції, нові технології, більш досконалі форми організації бізнесу.

Підприємець - це людина, яка йде на ризик. У ринковій системі прибуток йому не гарантовано. Винагородою за витрачений ним час, зусилля і здібності можуть виявитися як прибуток, так і збитки, і навіть банкрутство. Згідно з теорією «продуктивності капіталу» кожен із факторів виробництва має фізичну продуктивність, створює свою частку доходу. Земля приносить власнику ренту, капітал (засоби виробництва) — доход у вигляді процента, праця робітникові - заробітну плату, підприємницький доход — у формі прибутку.

Всі ці фактори переплітаються і взаємодіють один з одним.

У даний момент необхідні для господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Це означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за даного рівня економічного розвитку. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, з посиленням господарської діяльності, розвитку ринку і т.д. Люди в будь-якій країні завжди хочуть більше благ і послуг, ніж вони мають. Але в даний момент людство має в своєму розпорядженні тільки певну кількість економічних

ресурсів. Нам доводиться використовувати ресурси якомога раціональніше і ефективніше.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну та соціальну ефективність.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Економічна ефективність визначається як співвідношення „результати – витрати”

за формулою Ефективність = Результати . Витрати

30