Основи економічної теорії

технологічних способів виробництва, форм і видів власності та господарських механізмів у межах національної економічної системи. Рівноправність власності зумовлює самостійність і незалежність усіх форм господарювання. Існування конкурентних форм власності – загальної, колективної, індивідуальної та їх різновидів є опорою підприємництва і ринку, необхідною базою для побудови розвинутоїекономічної

системи в Україні. Її осередком має стати планомірне функціонування народного господарства, що здійснюється впровадженням національного планування у формі

допомогою певних показників на різних рівнях діяльності господарюючих суб’єктів у

функціонування власності виступають державний бюджет, грошовий обіг, фінансовокредитна система, загальногосподарські пропорції, національний валютний резерв і страховий фонд, державний борг тощо. Інтегральним показником раціонального використання власності на загальному рівні слугує національне багатство. Власність являє

кожному етапі розвитку суспільства пріоритетна роль належала якійсь одній формі чи виду власності. Удосконалювався ринок, який сам виступає специфічною формою реалізації власності. Тому для поглибленого розуміння сучасних відносин присвоєння в ринковій економіці необхідно розглянути еволюцію власності протягом усієї економічної історії людства.

Власність зароджується у первісному суспільстві. Історично першими її проявами стали такі різновиди колективної форми присвоєння як групова, родова, племінна тощо. По природі це була трудова колективна власність, оскільки грунтувалася на спільних зусиллях. Все, що добувалося, разом і споживалось. З поглибленням суспільного поділу

праці та підвищенням її результативності власність наповнювалася різноманітним і суперечливим змістом.

З розпадом первіснообщинного ладу виникає приватна власність, що належить окремій особі, максимум – сім’ї. За матеріальну основу приватної власності слугує додатковий продукт, загострення суперечностей між інтересами окремих індивідів та суспільною (общинною) власністю. Спочатку приватна власність базувалась переважно на власній праці (ремісники, вільні хлібороби). Виникає знать, правителі, вожді, державні мужі й наймання, а отже і експлуатація чужої праці. За рабовласницького ладу дрібні селяни не витримували конкуренції дешевої рабської , працізалишали землю і

61

отже, й з приватною формою власності.

Таким чином, в сучасних умовах приватна власність не може бути приоритетною формою розвитку продуктивних сил. Ця роль уже належить колективній, державній та інтегрованій власності. Аналогічно еволюціонують і ціннісні орієнтири прогресу суспільства. Обмеженість приватної власності була визнана, зокрема, на міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації у червні 1992 року на рівні глав держав та урядів. Учасники цієї конференції

62

на найвищому рівні зробили висновки у вигляді рекомендацій майбутньому людства, що врятувати його в межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна

власність, неможливо, бо вона заснована на прагненні до нестримного зростання споживання та зумовлює різку поляризацію рівня життя, а отже, породжує нові й украй загострює існуючі соціальні конфлікти. Людству потрібна нова модель соціальноекономічного розвитку, що спиратиметься на важелі централізованого розвитку на рівні окремої держави і світової співдружності загалом. Ця модель головним чином повинна

Світові тенденції власності повинні враховуватися, бути орієнтиром й у процесі ринкової трансформації відносин власності в Україні. Коли йдеться про створення нації власників у моделі народної економіки, як зазначає відомий економіст С.В. Мочерний, то основою їх формування, з одного боку має стати колективний характер праці й колективна власність, а з іншого – індивідуальне привласнення на основі трудової участі в цих колективних процесах. Тобто, в даному випадку формулою є: приватна власність на базі колективної, а не навпаки.

У ході реформування відносин власності, відповідно до Закону України “Про власність” (лютий 1991 р.), основними й рівноправними формами власності в Україні є приватна, колективна і державна. Проте в Конституції України закріплена лише приватна і державна форми власності (ст. 13,14 і 41). Це відтворення реалій кінця ХVIII – початку ХIХ ст., коли акціонерна власність як найсучасніша форма колективної власності ще не стала основною формою розвитку продуктивних сил.

власності не дала бажаних наслідків, на які очікувало більшість населення. Перехід до соціальної ринкової економіки гальмується, господарство й суспільство опинилися в глибокій кризі. Мабуть тому, що штучне ( а часто й незаконним шляхом) здійснення роздержавлення, як і приватизація, ще не означають формування дійсного власника– господаря. Так і не вдалося забезпечити плюралізм форм власності. Держава у вигляді численного чиновництва зберегла ключові позиції в економіці внаслідок переплетіння влади і власності. Колективна трудова власність не стала провідною, що характерно для цивілізованих країн. Економічна реформа виявилася кланово-номенклатурною, породила небезпечний тіньовий сектор підприємництва і відповідний ринок. Спроба провести приватизацію державної власності через розподіл її серед членів суспільства виявилася примітивною і неефективною. Така політика спричиняє руйнування продуктивних сил, відновлює віджилі у світовому процесі еволюції форми власності.

Удосконалення відносин власності повинно відбуватися на науковій основі з урахуванням світового досвіду. Це насамперед становлення трудової колективної власності на основі розвитку продуктивних сил, перетворення державної власності з нетрудової у трудову, що вимагає передачі засобів виробництва та його результатів у власність тим, хто їх створив. Це й буде формування виробників як повноправних господарів і власників.

Майбутнє цивілізованої держави – створення умов для функціонування змішаної економіки, тобто рівнозначного конкурентного існування усіх форм власності та форм господарювання на ринку, найповніше сприяння на цій основі розвитку особистості,

63

інтеграція національної економіки у світове господарство. Для цього Україні необхідно створити власну економічну систему як сутнісно нову і якісну інтегративну цілісність.

Література

1.Архангельський Ю., Алексєєв А., Радзієвський О. Про вибір форм власності в контексті економічної ефективності приватизації в Україні. // Економіка України. – 2005. - №1. – С.65-73.

2.Закон України „Про власність". - К.: Парламент. вид-во, 1998. - 27 с.

3.Земельний Кодекс України // Сільський час. - 2001. - № 66 – 16 листопада.

4.Данилишин Б., Міщенко В. Реформування відносин власності на природні ресурси

// Економіка України. - 2003. - № 9. - С. 34-39.

5.Денисюк О. Реформування системи власності та стратегічні галузі в Україні. //

Економіст. – 2005. - №5. – С.77-80.

6.Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. - К.:

ЗнанняПрес, 2003. - 581 с.

7.Канов О. Моделі розвитку державної власності: історичний досвід XX століття // Економіка України. - 2004. - № 4. - С. 72-79.

8.6. Котлярів Л. Приватна власність на землю є передчасною. // Економіст. – 2004. -

№11. – С.38-40.

9.Міщишин М. Проблеми використання та захисту інтелектуальної власності в Україні // Економіка України. - 2003. - № 11. - С. 32-37.

10. Мокряк В., Мокряк Е. До питання про сучасне трактування капіталістичної власності. // Економіка України. – 2005. - №5. – С.58-66.

11.Реформування відносин власності в Україні/ О.Ю. Рудченко, С.Ю. Лєдомська (ред.). - К.: КФ ДП НДЕІ, 2004. - 502 с.

12.Савченко Е. Еволюція відносин власності в Україні: необхідність коригування і демократизації на сучасному етапі. // Економіст. – 2005. - №8. – С.60-63.

13.Тимошенко О. Перспективи трансформації власності в Україні // Економіка України. - 2003. - № 10. - С. 17-22.

Словник нових термінів і понять Власність — об’єктивна економічна категорія, що виражає пануючі в

суспільному виробництві виробничі відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ і, перш за все, засоби виробництва.

Об’єкти власності — все, з приводу чого люди вступають між собою у відносини привласнення: земля, її надра, морський і річковий шельф, заводи, фабрики, засоби виробництва, предмети споживання, технології, цінні папери, наукові відкриття, робоча сила, тощо.

Суб’єкти власності — носії відносин власності: індивіди, партнери, колективи, жителі регіонів, народ України, держава, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Власність як юридична категорія — сукупність законів та законодавчих актів права володіння, права розпорядження, права використання об’єктів власності.

64

Право розпорядження — право застосувати об’єкти власності в межах певних повноважень (самому або за дорученням іншому суб’єкту господарювання).

Право користування означає використання об’єктів власності за певним призначенням у певних галузях, певних технологіях, у певних виробничих ланках суб’єктами господарювання.

Індивідуальна форма власності означає привласнення матеріальних благ як окремими індивідами так і їх формуваннями. Різновидами індивідуальної власності є особиста власність на доходи та майно громадян і певні засоби виробництва, що використовуються в особистому підсобному господарстві. Важлива роль належить приватній власності трудового характеру, що є економічною основою відтворення продуцента. Особливе місце у системі індивідуальної власності належить приватній власності на основі найму робочої сили. Така власність є економічною основою збагачення. В сучасних умовах різновидом індивідуальної приватної власності є акціонерна власність, коли контрольний пакет акцій належить фізичній особі.

Суспільна форма власності характеризує привласнення матеріальних благ як суспільством в цілому, так і його ланками(підрозділами): народом України, територіальними громадами (муніципаліями), суспільними організаціями, політичними партіями, конфесіями. Основними різновидами суспільної вартості є: власність народу України, державна власність, власність територіальних громад, відомча власність, власність суспільних організацій та партій, акціонерна державна власність— контрольний пакет акцій належить державі.

Інтелектуальна власність означає власність на наукові розробки, винаходи, на підручники, навчальні посібники, ноу-хау, методичні розробки. В сучасних умовах інтелектуальна власність стає формою формування інтелектуального , капіталу найбільш дієвою формою капіталу.

Економічні форми реалізації державної власності— реалізувати власність -

означає спожити, використати об’єкти власності. На державному рівні, власність використовується через такі економічні форми як державний бюджет, резервний фонд, фонд заміщення, фонди нагромадження та споживання, субсидії, дотації, страхові фонди.

На рівні підприємстваформами реалізації власності є фонд заробітної плати підприємства, резервний та страхові фонди фірм, фонди спеціального призначення: розвитку виробництва, освоєння нової техніки, запровадження нової техніки, стимулювання праці робітників, стимулювання виробництва експортної продукції, інноваційний фонд тощо.

На рівні індивіда формами реалізації вартості виступають зарплата робітника, премії, різні надбавки до зарплати, умови праці, умови відпочинку, умови підвищення знань, рівня кваліфікації, отримання нової професії, дошкільні учбові заклади, побут, фізична культура і спорт, охорона здоров’я.

Роздержавлення — процес розвитку малого та середнього бізнесу, поява нових підрозділів виробничої діяльності, поділ суб’єктів господарювання на власників, менеджерів і найманих робітників.

Приватизація означає перетворення державної власності у різні види приватної власності.

65

Змішана економіка — це наявність багатоукладної економіки з різними формами і видами вартості, які рівноцінно захищені державою.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1.Новітні тенденції розвитку форм власності на сучасному етапі.

2.Становлення форм власності в сільському господарстві України.

3.Основні форми приватизації землі і майна в сільському господарстві України.

4.Роздержавлення і приватизація власності в Україні: досвід і проблеми.

5.Структура власності у змішаній економіці.

6.Інтелектуальна власність.

7.Роздержавлення власності - центральна проблема перехідної економічної системи.

План семінарського заняття (2 год.)

1. Сутність власності: а) власність як економічна та юридична категорія;

б)об'єкти та суб'єкти власності; в) місце власності в системі виробничих відносин. 2. Типи, види і форми власності: а) еволюція форм власності;

б) багатоманітність форм власності в змішаній економіці;

в) новітні тенденції в розвитку власності в постіндустріальному суспільстві;

г) форми власності в Україні.

3. Роздержавлення і приватизація власності:

а) сутність роздержавлення і приватизації власності ;

б) форми, методи, темпи роздержавлення і приватизації в Україні .

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення Пошукові питання

1.В економічному житті суспільства особливу роль відіграє власність на засоби виробництва. З¢ясуйте, чому це так?

2.Який зміст у поняття “власність” вкладають економісти?

3.Які права складають ядро власності?

4.В чому проявляється зв¢язок між економічними інтересами і власністю?

5.Чому при трансформуванні власності в Україні найбільш поширеною формою стало акціонування?

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягає економічний зміст власності? Чим він відрізняється від юридичного змісту?

2.Які ви знаєте типи, форми і види власності?

3.Дайте характеристику сучасних форм власності в розвинутих країнах. Що являє собою корпоративна власність, яке її значення в сучасних умовах?

4.З'ясуйте економічні форми реалізації власності.

5. У чому суть роздержавлення та приватизації власності? Чим вони зумовлені в

66

різних країнах?

6.Назвіть основні методи приватизації власності.

7.Які форми власності існують в Україні?

8.Що таке інтелектуальна власність?

Завдання, вправи, тести

Завдання

1.Поясніть процес «малої» і «великої» приватизації, що властивий українській перехідній економіці.

2.Дайте відповідь на питання: визнання ресурсів обмеженими, а потреб безмежними, насправді є неправильним. Ресурси обмежені, бо нескінчений процес відкриття нових джерел ресурсів, а потреби обмежені фізичними можливостями їх задоволення. Чи погоджуєтесь ви з цим судженням? Відповідь обгрунтуйте.

3.Охарактеризуйте основні положення Закону України «Про власність».

4.Чому необхідно розмежовувати типи, види і форми власності

Тести

1.Яке з визначень власності є правильним:

а) ставлення людини до речей як до своїх;

б) це - сукупність матеріальних і нематеріальних цінностей, які привласнюються;

в) це - відносини між людьми з приводу привласнення певних речей та послуг;

г) це - сукупність вольових та економічних відносин з приводу розпорядження певними речами.

2.У чому полягає сутність роздержавлення економіки:

а) у переході державної власності у приватну;

б) у переході державної форми у різні форми недержавної власності;

в) у переході державної власності у колективну;

г) у позбавленні держави монополії на зовнішню торгівлю.

3.Існування державної власності обумовлено:

а) наявністю капіталомістких і нерентабельних галузей(вугільна дороги та інше.)

б) намагання збільшити державні доходи;

в) необхідністю вирішення загальнонаціональних і соціальних задач;

г) всі відповіді правильні.

4. Яка форма власності повинна стати домінуючою у процесі побудови

67

змішаної економіки:

а) акціонерна;

б) приватна;

в) кооперативна;

г) трудова колективна;

5.Власність – це:

а) право користування і розпорядження економічними ресурсами;

б) отримання чогось у своє володіння, у свою власність;

в) відносини між суб’єктами власності щодо привласнення засобіввиробництва і результатів праці, їх використання, володіння і розпорядження;

г) ставлення людини до речей як до своїх власних.

6.Форми власності:

а) індивідуальна, суспільна;

б) загальнонародна, колективна, муніципальна;

в) індивідуальна, спільна, акціонерна;

г) державна, колективна, приватна.

7.Серед значної кількості прав власності виділяють три основні:

68

протягом тривалого часу існування людської цивілізації використовуються дві основні форми організації суспільного виробництва– натуральна і товарна. Кожна з них має свої особливості та загальні риси. Не випадково ці форми досі співіснують, але їх питома вага та роль у процесі суспільного відтворення неоднакова. В розвинених країнах світу абсолютно переважна товарна форма організації, тоді як у країнах, що розвиваються, а також у тих, які відносно недавно стали на шлях розбудови економіки ринкового типу (країни СНД, зокрема й Україна), зберігається значна частка натурального господарства, особливо в аграрному секторі.

Історично першою формою є натуральне виробництво, що виникло в період існування первіснообщинного устрою. Натуральне виробництво – це тип господарства, у якому виготовлення продуктів здійснюється для власного споживання, задоволення

внутрішніх потреб. Типовою формою натурального виробництва є багатогалузеве особисте господарство селян, яке практично не пов’язане з ринком або зв’язане епізодично, від випадку до випадку. Переважно натуральним було господарство рабовласницьких латифундій, феодальних маєтків, кріпосних селян.

універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації та продуктивності праці, консерватизм, прямий економічний зв’язок між виробництвом і споживанням через розподіл, обминаючи обмін.

Натуральне господарство відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва,

“бронзовий” та “залізний вік”.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що воно створило

виникли умови для розвитку різних видів ремесла(гончарне, ковальське, ткацьке,

69

натурального господарства є феодальний спосіб виробництва, хоча елементи його мають місце і нині, там, де зберігається дрібне селянське господарство.

Другою формою організації суспільного господарства є товарне виробництво, історія виникнення якого своїм корінням заглиблюється ще періодудо розпаду

найбільшого розквіту і всеосяжного характеру товарне виробництво досягло при капіталізмі. Історія його налічує близько 7000 років. І в сучасних умовах воно залишається панівною і достатньо ефективною формою суспільного виробництва.

В чому ж суть товарного виробництва і що лежить в основі його виникнення та існування?

Під товарним виробництвом слід розуміти таку організаційну форму суспільного виробництва, коли продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Його рисами є суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва, обмін, економічна відокремленість виробників, свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва, конкуренція. Об’єктивною умовою і матеріальною основою виникнення та існування товарної форми суспільного виробництва є суспільний поділ праці. Це пояснюється тим, що спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції і зумовлює об’єктивну необхідність обміну своїх продуктів на продукти інших виробників. Адже для задоволення різноманітних потреб кожного виробника потрібні різноманітні продукти, яких він сам не виробляє. Саме тому такий виробник об’єктивно змушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників.

Таким чином, суспільний поділ праці об’єктивно зумовлює необхідність обміну продукцією між різними виробниками. Разом з тим суспільний поділ праці сам по собі ще не зумовлює необхідність товарного виробництва. Адже обмін продуктами може здійснюватись як в еквівалентній, так і в безеквівалентній формах. Товарне виробництво передбачає виключно еквівалентний обмін продуктами.

У зв’язку з цим виникає запитання: що зумовлює саме еквівалентний обмін продуктами і відповідно товарну форму виробництва?

Корінною причиною, яка зумовлює еквівалентну форму обміну продуктами, також і саме товарне виробництво, є економічне відособлення виробників, тобто відособленість привласнення благ. Кожний самостійний товаровиробник виступає власником виготовленого продукту. Цей продукт, завдяки спеціалізації, він повинен

обміняти на продукти інших виробників, бо тільки в такому випадку може задовольнити свої різноманітні потреби. Вступаючи в мінові відносини, він повинен відчужувати свій продукт, свою власність і привласнювати чужий продукт, чужу власність.

Саме тому в будь-якому акті обміну гостро постає питання: скільки чужих продуктів повинен одержати товаровиробник за свій продукт? Тобто, в якій пропорції

необхідність для обміну, бо кожний агент обміну є власником відчужуваного продукту і об’єктивно повинен привласнити стільки ж чужих продуктів, скільки він відчужує своїх. Але ж в обмін вступають неоднорідні продукти, тобто продукти різної корисності. Цукор, наприклад, обмінюється не на цукор, а на автомобіль, верстат, одяг, взуття, меблі та інші продукти. За своїм речовим змістом ці продукти неспівставні.

Визначення ж пропорцій обміну різних продуктів неминуче потребує їх співставлення. Така сумірність і відповідно мінова пропорція різних за споживною формою продуктів досягається тільки на ринку в процесі здійснення самого акту обміну.

70