- •Програма курсу Змістовний модуль 1
- •Змістовний модуль 2
- •1. Призначення та функції бухгалтерії
- •2. Побудова структури облікового апарату
- •3. Сучасні вимоги та підбір кадрів бухгалтерії
- •4. Нормування праці працівників бухгалтерії
- •5. Регламентація роботи бухгалтерії та обов'язків облікових працівників
- •6. Відповідальність бухгалтера
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 2. Організація документування господарських операцій та документообігу
- •2. Поняття первинного документа, класифікація документів та порядок їх складання
- •3. Приймання, перевірка та правила обробки первинних документів
- •4. Складання графіку документообігу
- •5. Організація зберігання та утилізація бухгалтерських документів
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •12. Який документ не підписує керівник підприємства?
- •13. Термін зберігання касових документів на підприємстві становить:
- •14. Чи прийме банк платіжне доручення від юридичної особи, складене в довільній формі?
- •Тема 3. Організація облікової політики підприємства
- •Поняття облікової політики та основні принципи її організації
- •2. Класифікація розділів політики
- •3. Склад та основні елементи облікової політики
- •4. Політика податкових відносин
- •5. Облікова політика щодо управлінського обліку
- •6. Політика щодо організації бухгалтерського обліку
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 4. Організація обліку необоротних активів
- •2. Організація первинного обліку основних засобів
- •3. Організація обліку надходження основних засобів, їх амортизації, ремонту та вибуття
- •4. Організація обліку орендних та лізингових операцій
- •5. Організація обліку інших необоротних матеріальних та нематеріальних активів
- •6. Організація обліку фінансових інвестицій
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •20. Нематеріальні активи включають:
- •Тема 5. Організація обліку запасів
- •1. Нормативна база з організації обліку запасів
- •2. Організація надходження, зберігання та вибуття запасів
- •3. Організація синтетичного та аналітичного обліку запасів
- •4. Організація обліку транспортно-заготівельних витрат
- •5 Організація обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 6. Організація обліку грошових коштів і розрахунків
- •1. Організація обліку готівкових коштів
- •1.2. Вимоги до каси підприємства та забезпечення схоронності грошових коштів
- •1.3. Вимоги до касира та порядок прийняття на роботу
- •1.4. Документообіг у касі
- •1.5. Організація робочого місця касира
- •1.6. Порядок встановлення ліміту залишку готівки у касі
- •1.7. Порядок отримання та видачі готівки з каси та здачі готівки у банк
- •1.8. Організація контролю за видачею, використанням та поверненням підзвітних сум
- •1.9. Організація інвентаризації каси
- •1.10. Відповідальність за порушення норм по регулюванню обігу готівки
- •2. Організація обліку безготівкових коштів
- •2.1. Порядок відкриття поточного рахунку у банку
- •2.2. Платіжні інструменти та порядок їх заповнення
- •2.3. Документообіг, пов'язаний з рухом безготівкових коштів
- •2.4. Організація розрахунків чековою книжкою
- •2.5. Розрахунки із застосуванням акредитиву
- •2.6. Організація розрахунків платіжними корпоративними картками
- •2.7. Організація розрахунків векселями
- •Обов'язкові реквізити для простого та переказного векселя
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •23. У якому журналі та його розділі ведуть облік руху коштів за картрахунком?
- •24. Чи можна корпоративною карткою розрахуватись за придбані товари?
- •25. Чи можна корпоративною карткою розрахуватись за послуги, якщо вартість послуг більша, ніж наявність коштів на картрахунку?
- •Тема 7. Організація обліку розрахунків
- •1. Нормативно-методична база з обліку розрахунків
- •2. Організація розрахунків з дебіторами
- •2.1. Основні завдання організації обліку з дебіторами
- •2.2. Визнання та класифікація дебіторської заборгованості
- •2.3. Оцінка дебіторської заборгованості та методи формування резерву сумнівних боргів
- •2.4. Організація документування операцій з дебіторською заборгованістю
- •3. Організація обліку розрахунків з підзвітними особами
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 8. Організація обліку праці, її оплати та розрахунків за іншими виплатами
- •1. Нормативне забезпечення обліку праці та її оплати
- •2. Загальні засади організації оплати праці
- •3. Організація обліку виплат працівникам за невідпрацьований час
- •Розмір вихідної допомоги залежно від умов припинення трудового договору
- •4. Організація обліку відпусток
- •5. Вирахування із заробітної плати та нарахування
- •Розмір податкових соціальних пільг
- •6. Організація обліку розрахунків за дивідендами
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 9. Організація обліку витрат діяльності
- •1. Нормативна база з обліку витрат
- •2. Поняття витрат та їх класифікація
- •Класифікація витрат за окремими ознаками
- •3. Поняття собівартості продукції та методологічні засаднії визначення
- •4. Відображення операційних витрат у регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку
- •5. Організаційні засади обліку витрат операційної діяльності
- •Складові облікової політики щодо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)
- •Можливі бази розподілу непрямих витрат
- •6. Організація обліку інших операційних витрат
- •7. Організація обліку фінансових витрат
- •8. Організація обліку втрат від участі в капіталі
- •9. Організація обліку інших витрат
- •10. Організація обліку витрат з податку на прибуток
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •12. За способом включення до собівартості витрати можуть бути:
- •14. Згідно із п(с)бо 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних осіб" пов'язаними сторонами вважаються:
- •Тема 10. Організація обліку доходів і результатів діяльності
- •1. Визнання, класифікація та оцінка доходів
- •Порядок визнання доходів від звичайної діяльності
- •Цільове фінансування
- •2. Узагальнення інформації про доходи
- •3. Організація обліку доходів від реалізації
- •4. Організація обліку інших операційних доходів
- •5. Організація обліку фінансових доходів
- •6. Організація обліку інших доходів
- •7. Організація обліку надзвичайних доходів
- •8. Організація обліку доходів майбутніх періодів
- •9. Організація обліку фінансових результатів
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Тема 11. Організація складання та подання фінансової звітності
- •1. Принципи підготовки фінансової звітності
- •Інформаційні потреби основних користувачів фінансової звітності
- •2. Порядок підписання і подання бухгалтерських звітів
- •3. Порядок виправлення помилок у звітності
- •4. Організація складання фінансової звітності
- •Контрольні запитання:
- •Тести для самоконтролю:
- •Інформаційні джерела Нормативні документи:
- •Спеціальна література:
- •Internet-ресурси:
5. Організаційні засади обліку витрат операційної діяльності
Організуючим моментом в організації бухгалтерського обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є визначення з обліковою політикою щодо витрат. Основні складові облікової політики щодо витрат та можливі варіанти принципів чи методів обліку наведені в табл. 9.2.
Таблиця 9.2.
Складові облікової політики щодо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)
№ з.п. |
Складові облікової політики |
Можливі варіанти принципів чи методів обліку |
1 |
Об'єкти обліку витрат на виробництво продукції |
За центрами виникнення, за об'єктами обліку |
2 |
Перелік калькуляційних одиниць |
Обираються підприємством самостійно |
3 |
Методи обліку витрат |
Попроцесний, позамовний, попередільний, нормативний, котловий |
4 |
Методи калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг |
Простий, виключення витрат на побічну продукцію, метод коефіцієнтів, нормативний, за змінними витратами, параметричний, комбінований |
5 |
Перелік і склад статей калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) |
Обираються підприємством самостійно |
6 |
Оцінка зворотних відходів та супутньої продукції |
За ціною можливого використання, за ціною продажу, шляхом коефіцієнтного розподілу між основною та супутньою продукцією тощо |
7 |
Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат |
Обираються підприємством самостійно |
8 |
Методи оцінки запасів при вибутті |
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; — середньозваженої собівартості; — собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); — нормативних витрат; — ціни продажу |
9 |
Метод розподілу транспортно-заготівельних витрат |
За середнім відсотком (за вартістю, за вагою, за групами запасів), за методом прямого списання тощо |
10 |
Метод оцінювання незавершеного виробництва |
Фіфо, середньої зваженої |
11 |
Перелік витрат майбутніх періодів |
Обираються підприємством самостійно |
12 |
Бази розподілу непрямих витрат основного виробництва |
Обирається підприємством самостійно |
13 |
Розрахунок нормальної потужності |
У грошовому чи натуральному вимірнику |
14 |
Порядок обліку та база розподілу змінних і розподілених постійних загальновиробничих витрат |
— години роботи; — заробітна плата; — обсяг діяльності; — прямі витрати тощо |
15 |
Розробка калькуляційних листів і визначення періодичності калькулювання |
Обираються підприємством самостійно |
16 |
Розробка внутрішньої звітності |
Форми і періодичність подання визначаються самостійно |
Розглянемо кожну складову облікової політики щодо витрат окремо.
Об'єкти обліку витрат на виробництво продукції. Загальне правило, якого треба дотримуватись при визначенні об'єктів обліку наступне. Система обліку витрат на підприємстві має відповідати його організаційній структурі. Кожен підрозділ підприємства, незалежно від того, чи є він виробничим чи іншим, здійснює витрати і його можна кваліфікувати як центр витрат. Отже, якщо на підприємстві є кілька виробничих підрозділів, то окремий облік витрат має здійснюватись за кожним з них. Це стосується і невиробничих підрозділів підприємства. Наприклад, витрати на збут накопичують на субрахунку 93, але на підприємстві є окрема служба зберігання готової продукції (товарів) і окрема служба збуту (маркетингу). У такому випадку необхідно організувати окремий облік витрат за цими службами. Це стосується також загальновиробничих, адміністративних, інших операційних витрат. Для забезпечення обліку витрат за кожним центром відповідальності необхідно визначитись з робочим планом рахунків, на яких будуть накопичуватись витрати відповідних підрозділів.
Перелік калькуляційних одиниць. Призначення виробничих підрозділів — виробництво певних видів продукції (виконання робіт, надання послуг). Так, кожен вид продукції, що виробляється підрозділом може бути калькуляційною одиницею. Якщо обрано за калькуляційну одиницю окремий вид продукції, то необхідно теж визначитись з робочим планом рахунків для накопичення витрат за кожною калькуляційною одиницею. Однак, при і цьому слід враховувати, що не завжди облік за кожною калькуляційною одиницею з економічної точки зору є доцільним. Досить часто, особливо при випуску виробничим підрозділом однорідних видів продукції (наприклад кетчупу у різних за вагою упаковках та різного складу), виділення окремих рахунків витрат на різні види продукції є недоцільним, адже можна визначити досить точно собівартість кожного виду застосувавши метод коефіцієнтів, або метод розподілу витрат на основі планової чи нормативної калькуляції.
Це стосується також і виконання виробничим підрозділом робіт, послуг. Облік витрат за замовленнями доцільно вести тоді, коли вони є суттєвими, а не дрібними. Наприклад, безглуздо визначати собівартість обслуговування одного клієнта у перукарні і водночас, накопичувати витрати за окремими будівельними контрактами виконання будівельних робіт є цілком обґрунтованим.
Методи обліку витрат обираються підприємством самостійно. Метод обліку витрат тісно пов'язаний з калькуляційними одиницями і часто залежить від їх визначення. Впливають на вибір методу обліку витрат і інші фактори (застосовувана техніка, технологія, організація тощо). Характеристика окремих методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції та умови їх застосування наведені в таблиці 9.3.
Таблиця 9.3.
Характеристика окремих методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції
Метод |
Об'єкт обліку |
Технологічні характеристики виробництва |
Виробничі витрати |
1 |
2 |
3 |
4 |
1. Позамовний (контрактний, партійний) |
Окреме замовлення на виготовлення виробів, партій виробів, певного обсягу робіт |
Індивідуальне і дрібносерійне виробництво. Наприклад, виробництво меблів, будівництво, видавнича діяльність |
Бухгалтерія відкриває відомість (картку) обліку фактичний витрат на замовлення. Прямі витрати вносять в картку на підставі вимог або накладних, карток обліку робочого часу. Накладні розподіляють по обраної базі щомісячно |
2. За постійно повторюваними процесами |
|
||
2.1.3а процесами |
Витрати на будь-якої процес (можливо одночасно декількох видів продукції). На приклад, гальванічна обробка деталей різних виробів |
Технологічний процес не поділяється на стадії |
Облік здійснюється на підставі первинних документів. Накладні витрати розподіляють за визначеною базою між виробами |
2.2. Простий (прямий) |
|
Виробляється один або декілька видів однорідної продукції. Відсутнє незавершене виробництво |
Собівартість виду продукції визначається сумою врахованих витрат. Собівартість одиниці виробу визначається діленням суми витрат на кількість одиниць продукції |
Продовження табл..9.3
1 |
2 |
3 |
4 |
2.3. Попередільний |
Витрати по кожному переділу, стадії, фазі виробництва; витрати по кожному виду продукції |
Технологічний процес поділяється на стадії. Крупносерійне, поточне, масове виробництво. Виробництво різних видів продукції і є значний обсяг незавершеного виробництва |
Облік прямих витрат ведеться по кожному переділу, або за кожним видом продукції (групою однорідних видів). Калькулювання здійснюються з урахуванням залишків незавершеного виробництва, які визначаються інвентаризацією за плановою собівартістю. Накладні витрати розподіляються стосовно визначеної бази |
3. Нормативний метод (використовується паралельно при будь-якому вище означеному методі) |
|
Підприємство будь-якого типу організації, виробництва та галузі |
Розробка норм витрат по основних статтях. Складання нормативних калькуляцій. Контроль і аналіз за відхиленнями фактичних витрат від діючих норм |
4. Котловий |
Підприємство в цілому |
Підприємство будь-якого типу організації, виробництва та галузі |
Витрати накопичуються в цілому по підприємству, а потім розподіляються пропорційно прийнятій базі |
Методи калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг для внутрішньої звітності обираються підприємством самостійно. Калькулювання — це процес визначення собівартості певного об'єкта витрат.
Виділяють наступні основні методи калькулювання собівартості продукції:
—простий;
—позамовний;
—за процесами (попередільний);
—виключення витрат на побічну чи супутню продукцію;
—метод коефіцієнтів;
—нормативний;
—за змінними витратами;
—повного розподілу витрат між виробами;
—параметричний;
—комбінований.
Простий (однопередільний) метод обліку й калькулювання застосовується у випадку, коли підприємство (підрозділ) випускає однорідну продукцію або надає однорідні послуги (виконує роботи) і при цьому не має незавершеного виробництва. Суть цього методу полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції.
Об'єктом обліку і калькулювання при позамовному методі є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, що складається з ідентичних зразків, які проходять однаковий технологічний процес виготовлення.
Переділ — це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання чи продажу. Попередільний метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва. Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини.
При попередільному методі звичайно застосовують напівфабрика-тний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, при якому витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. Собівартість продукції, випущеної цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів.
При застосуванні попередільного методу облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції за переділами. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється підприємствами самостійно.
Метод коефіцієнтів (метод розподілу витрат на основі планової чи нормативної калькуляції, метод розподілу на основі умовного виробу) застосовується у разі випуску однорідної продукції, яка відрізняється, наприклад, різною ваговою упаковкою, різною якістю. При цьому технологія виробництва часто практично однакова, можливий при цьому різних склад інгредієнтів, що входять у склад продукції. Наприклад, труби певних різних діаметрів виробляються на одному устаткуванні й з одного й того ж металу. У цьому випадку розподіл витрат між трубами різного діаметру можливий на основі переведення всієї кількості труб в умовні труби. Всі витрати діляться на кількість погонних метрів умовних труб, визначається вартість одного погонного метра, і далі, шляхом застосування коефіцієнтів, калькулюють собівартість труб кожного діаметра.
Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції має застосування у серійному та масовому виробництві. На готову продукцію (виріб, комплект деталей, вузол) розраховується нормативна і фактична собівартість.
При застосуванні методу калькулювання собівартості за змінними витратами ("директ-костінг") виробничі витрати поділяються на змінні, які залежать від обсягу виробництва, і постійні, що не залежать від обсягу виробництва. При цьому постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, не відносяться на собівартість, не розподіляються між виробами (об'єктами калькулювання), а прямо відносяться на результати господарської діяльності (збитки). Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються також незавершене виробництво та залишки готової продукції. Метод калькулювання за змінними витратами називають ще методом зрізаної (неповної) собівартості.
При застосуванні методу повного розподілу витрат між виробами всі витрати підприємства, включаючи витрати на збут та адміністративні витрати включають до собівартості продукції. Метод застосовується переважно для визначення ціни виробу.
Параметричні калькуляції складаються для обчислення собівартості продукції визначеної якості. Для цієї мети з усієї сукупності корисних речовин, що містяться в продукті, виділяється основний параметр, що найбільш повно і точно характеризує його споживчу вартість.
Комбіновані методи засновані на одночасному застосуванні кількох методів обчислення собівартості.
Перелік і склад статей калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) обирається підприємством самостійно. При цьому підприємства можуть орієнтуватись на галузеві рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг). При визначенні статей обліку і калькулювання слід виходити з їх суттєвості. Поріг суттєвості для виділення окремих статей обліку визначається підприємством самостійно. При цьому кілька несуттєвих статей об'єднують в одну. Але, якщо стаття займає досить велику питому вагу і складається з кількох елементів, її досить часто доцільно поділити на кілька статей.
Оцінка зворотних відходів та супутньої продукції. При виготовленні ряду видів продукції можуть виникати відходи, які можуть бути використані у інших виробництвах, або реалізовані іншим підприємствам. Такі відходи можуть бути оцінені за ціною можливого використання або за ціною продажу відповідно. Крім відходів може одночасно вироблятись супутня чи побічна продукція. У сільському господарстві рекомендований чіткий порядок розподілу витрат між основною та супутньою (побічною) продукцією, але для інших галузей такого чіткого порядку немає. Наприклад, при виплавці чавуну одночасно отримують доменний газ, який може бути використаний як паливо. При виробництві спирту можна одночасно накопичувати вуглекислий газ, який має попит у зварювальному виробництві, у виробництві газованих напоїв, як хладоагент при зберігання продуктів тощо. У таких випадках розподіл витрат можливий такими способами: шляхом коефіцієнтного розподілу між основною та супутньою продукцією на основі цін їх реалізації; на основі ціни можливого їх використання тощо. Конкретний спосіб розподілу витрат визначається підприємством. Собівартість продукції визначається як різниця між витратами на виробництво продукції та вартістю супутньої чи побічної продукції.
Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат обираються підприємством самостійно.
Методи оцінки запасів при вибутті можуть суттєво вплинути на величину витрат, особливо у матеріалоємних галузях і обираються підприємством самостійно, виходячи з принципу обачності.
Метод розподілу транспортно-заготівельних витрат. У принципі можливий розподіл таких витрат за середнім відсотком, за вагою, за групами запасів, за методом прямого списання тощо. Однак, П(с)БО 9 "Запаси" передбачено списання транспортно-заготівельних витрат за середнім відсотком, при цьому немає прямої вказівки щодо заборони накопичення транспортно-заготівельних витрат за групами запасів. Отже можна відкривати субрахунки транспортно-заготівельних витрат щодо будь-якого виду запасів, або вести їх на одному субрахунку. Рішення приймається підприємством.
Оцінка незавершеного виробництва
На підприємствах, як правило, на кінець звітного періоду завжди на виробництві залишаються вироби (роботи), які не пройшли всіх стадій обробки (незавершене виробництво). Тому собівартість товарної продукції (СТ) розраховують за таким алгоритмом:
СТ = НВ1+В-Б-НВ2
де СТ — собівартість товарної продукції;
НВ1 — витрати незавершеного виробництва на початок періоду;
В — витрати на виробництво за поточний період;
Б — втрати від браку;
НВ2— незавершене виробництво на кінець звітного періоду.
Якби незавершеного виробництва (виробів, що не пройшли всіх стадій обробки) не залишалось, то собівартість готової продукції точно б дорівнювала витратам за обліковий період. Але у зв'язку з наявністю таких виробів (незавершеного виробництва) виникає потреба в їх оцінюванні. Один з методів оцінювання незавершеного виробництва — переведення його в еквівалентні одиниці готової продукції. За цим методом всі витрати діляться на загальну кількість еквівалентних одиниць і визначається собівартість одиниці продукції, а також незавершеного виробництва.
Метод середньої зваженої (average cost) заснований на включенні незавершеного виробництва в загальну собівартість випущеної продукції та еквівалентну кількість продукції незавершеного виробництва.
Схематично алгоритм визначення собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом середньої зваженої наведено нарис. 9.10.
Рис. 9.10. Загальна схема формування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом середньої зваженої
Перелік витрат майбутніх періодів визначається підприємством самостійно. До витрат майбутніх періодів відносяться витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплата страхового поліса; передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.
Ряд витрат майбутніх періодів списуються рівномірно, протягом періодів, до яких вони відносяться (витрати на підписку періодики, оплата страхових полісів тощо). Однак, стосовно витрат, пов'язаних з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості та з освоєнням нових виробництв та агрегатів, можуть бути застосовані методи рівномірного розподілу та розподілу за кошторисними ставками.
При рівномірному розподілі витрати майбутніх періодів списуються рівними частинами протягом терміну їх списання, який визначений підприємством.
При розподілі витрат майбутніх періодів за кошторисними ставками спочатку визначають кошторисну ставку як результат від ділення витрат майбутніх періодів на очікуваний обсяг виробництва, до якого вони відносяться. Щомісяця кошторисну ставку множать на фактичний осяг виробництва і суму списують на відповідний рахунок витрат.
Слід зазначити, що будь-яке відображення сум на рахунках бухгалтерського обліку має підтверджуватись законним первинним документом. Отже, необхідно внутрішнім нормативним документом визначити період, протягом якого будуть списуватись витрати майбутніх періодів, пов'язані з підготовкою і освоєнням їх виробництва та порядок їх списання (рівномірний чи за кошторисними ставками) і на основі цього документа щомісяця складати бухгалтерські довідки-розрахунки, які є підставою для відображення сум на рахунках бухгалтерського обліку.
Бази розподілу непрямих витрат основного виробництва визначається підприємством самостійно. Можливі бази розподілу наведені в табл. 9.4.
Вибір бази розподілу обирає саме підприємство залежно від поставленої мети.
Таблиця 9.4.