3. Склад та основні елементи облікової політики

Елементи облікової політики. Принципи та методи, пов’язані з оцінкою чи обліком статей фінансової звітності, вибір яких передба­чено П(С)БО та варіанти яких підприємству необхідно відобразити а наказі про облікову політику. Основні елементи облікової політики, які в багатьох випадках відображаються у обліковій політиці, наведе­но в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Основні елементи облікової політики

Назва елемента облікової політики	Можливі варіанти принципів або методів обліку, непередбачені національними стандартами
1	2
П(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»
Поріг суттєвості	Стандартом не регламентовано, встановлюється підприємством самостійно. Рекомендації щодо встановлення порогу суттєвості наведено в листі Міністерства фінансів України від 29.07.2003 № 304230-04108
П(с)БО 2 «Баланс»
Тривалість операційного циклу	Самостійно встановлюється підприємством
П(с)БО 7 «Основні засоби»
Термін корисного використання об’єкта основних засобів	Самостійно встановлюється підприємством
Методи нарахування амортизації основних засобів	прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий; передбачений податковим законодавством.
Методи амортизації інших необоротних матеріальних активів	прямолінійний; виробничий; метод нарахування 50% вартості в першому місяці використання об’єкта і решти 50% амортизаційної вартості в місяці їх вилучення з активів (списання з балансу); метод нарахування 100% вартості в першому місяці використання об’єкта.
Величина вартісного критерію приналежності матеріального активу до малоцінних необоротних активів	Стандартом не регламентовано, але її може бути встановлено підприємством самостійно
П(с)БО 8 «Необоротні активи»
Термін корисного використання нематеріальних активів	Самостійно встановлюється підприємством
Методи амортизації нематеріальних активів	прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий; - передбачений податковим законодавством.
П(с)БО 9 «Запаси»
Одиниця обліку запасів	найменування; однорідна група;
Методи оцінки вибуття запасів	ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних витрат; ціни продажу.
Метод обліку транспортно-заготівельних витрат	шляхом прямого списання транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості одиниці запасів, що придбаваються (за можливості точного розподілу (віднесення); за середнім відсотком (при узагальненні суми транспортно-заготівельних витрат на окремому субрахунку з подальшим їх розподілом);
П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість»
Методи визначення величини резерву сумнівних боргів	виходячи з платоспроможності окремих дебіторів; на підставі класифікації дебіторської заборгованості; виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах подальшої оплати
П(с)БО 11 «Зобов’язання»
Створення забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат і платежів	на оплату відпусток працівникам підприємства; на додаткове пенсійне забезпечення; на виконання гарантійних зобов’язань; на реструктуризацію; на виконання зобов’язань за обтяжливими контрактами тощо.
П(с)БО 12 «Фінансові інвестиції»
Методи відображення фінансових інвестицій залежно від їх виду	за справедливою вартістю; за собівартістю інвестиції з урахуванням зменшення корисності; участі в капіталі.
П(с)БО 13 «Фінансові інструменти»
Методи визнання і оцінки фінансових активів зобов’язань та інструментів власного капіталу	за фактичною собівартістю; за справедливою вартістю; за амортизованою собівартістю.
П(с)БО 15 «Дохід»
Методи оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг	вивчення виконаних робіт; визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які має бути надано; визначення питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв’язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.
П(с)БО 16 «Витрати»
Методи калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт, послуг	Самостійно встановлюється підприємством
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)	Самостійно встановлюється підприємством
Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат	Самостійно встановлюється підприємством
База розподілу загальновиробничих змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат	Самостійно обираються підприємством: години роботи; заробітна плата; обсяг діяльності; прямі витрати тощо.
П(с)БО 18 «Будівельні контракти»
Методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом	вимірювання та оцінка виконаної роботи; співвідношення обсягу завершеної частини робіт та їх загального обсягу за будівельним контрактом у натуральному вимірі; співвідношення фактичних витрат із початку виконання будівельного контракту до дати балансу та очікуваної (кошторисної) суми загальних витрат за контрактом
База розподілу загальновиробничих витрат при нормальній потужності	самостійно обираються підприємством; прямі витрати; обсяги доходів; прямі витрати на оплату праці; відпрацьований будівельними машинами та механізмами час тощо.
П(с)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»
Погодження облікової політики групи підприємств	Порядок погодження облікової політики групи підприємств для цілей складання консолідованої фінансової звітності
П(с)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»
Застосування чи незастосування для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів середньозваженого валютного курсу відповідного місяця	Установлюється підприємством самостійно
П(с)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних осіб»
Перелік пов’язаних сторін	материнське (холдингове) та його дочірні підприємства; спільне підприємство та контрольні учасники спільної діяльності; підприємство-інвестор та його асоційовані підприємства; підприємства та фізичні особи, які здійснюють контроль або суттєво впливають на це підприємство, а також близькі члени сім’ї кожної такої фізичної особи; підприємства та його керівники, інші особи, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близькі члени сім’ї таких осіб.
Методи оцінки активів або зобов’язань в операціях пов’язаних сторін	порівняльної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; Балансової вартості.
П(с)БО 26«Виплати працівникам»
Програми виплат інструментами власного капіталу підприємства	Підприємству слід розкривати облікову політику стосовно виплат за кожною з таких програм.
П(с)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами»
Види сегментів та їх пріоритетність	Обліковою політикою підприємства визначаються види сегментів, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках
П(с)БО 31 «Фінансові витрати»
Прийняття рішення про капіталізацію фінансових витрат	Підприємство в обліковій політиці може передбачати капіталізацію витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу
Визначення суттєвості операційного циклу	Підприємство самостійно визначає тривалість у роках (місяцях) суттєвого операційного циклу для віднесення активів до кваліфікаційних чи не кваліфікаційних.

При визначенні в обліковій політиці елемента «поріг суттєвості» необхідно враховувати, що відповідно до ПСБО І «Загальні вимоги до фінансової звітності» інформація є суттєвою, якщо її відсутність може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. При цьому суттєвість інформації визначається відповідними П(с)БО та керівництвом підприємства.

Визначення поняття «поріг суттєвості» наведене у листі Мініс­терства фінансів України від 29.07.2003 № 04230-04108, виданому у вигляді методичних рекомендацій. Поріг суттєвості — це абсо­лютна чи відносна величина, що є кількісною ознакою суттєвості об­лікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога.

Об’єктами застосування суттєвості є:

—діяльність підприємства в цілому;

—окремі господарські операції та об’єкти обліку;

—статті фінансової звітності.

Застосування критеріїв суттєвості до підприємства в цілому пе­редбачає можливість використання спрощеної системи бухгалтерсь­кого обліку та звітності підприємством, обсяги діяльності якого ниж­че встановленого порогу суттєвості. Поріг суттєвості для застосуван­ня спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визнача­ється законодавством.

Суттєвість окремих господарських операцій та об’єктів обліку ви­значається керівництвом підприємства, якщо інше не передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Визначення порогу суттєвості в обліковій політиці необхідно для вирішення наступних завдань:

—формування окремих об’єктів обліку (об’єктів активів, зо­бов’язань та власного капіталу) з метою визнання статей Балансу;

• формування окремих видів доходів та витрат з метою форму­вання статей Звіту про фінансові результати;

• формування кількісної ознаки зміни вартості необоротних ак­тивів з метою їх переоцінки або визнання втрат (доходів) від змен­шення (поновлення) корисності;

• формування кількісних ознак для класифікації орендних опе­рацій (операційна оренда, фінансова оренда);

—формування звітних сегментів;

• формування кількісних ознак для визначення подібних активів; —формування інших кількісних ознак, які необхідні для визнан­ ня елементів (статей) фінансової звітності підприємства.

Кількісне значення порогу суттєвості може визначатись у відсот­ках до значення певного показника (групи показників) фінансової звітності підприємства.

Для визначення суттєвості окремих об’єктів обліку, що відносять­ся до активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства, за орієн­товний поріг суттєвості приймається величина у 5 % від підсумку відповідно всіх активів, всіх зобов’язань і власного капіталу.

Для визначення суттєвості окремих видів доходів і витрат орієнто­вним порогом суттєвості рекомендується величина, що дорівнює 2 % чистого прибутку (збитку) підприємства.

Порогом суттєвості з метою відображення переоцінки або змен­шення корисності об’єктів обліку може прийматися величина, що до­рівнює 1 % чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорівнює 10 % відхиленню залишкової вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості.

Для неприбуткових організацій порогом суттєвості окремих видів доходів, витрат і відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку рекомендується величина, що складає 0,5 % від суми надходжень на провадження статутної діяльності.

Порогом суттєвості для визначення оренди фінансовою строк оре­нди приймається за величиною, що становить 75 % строку корисного використання об’єкта оренди.

Для розкриття інформації про сегменти порогом суттєвості для ви­значення звітного сегмента приймається величина у 10 % відповідно чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) або фінансових результатів сегмента, або активів усіх сегментів підприємства.

Для визначення подібних активів різниця між справедливою варті­стю об’єктів обміну не повинна перевищувати 10 %.

Для інших господарських операцій та об’єктів обліку поріг суттє­вості доцільно визначати у межах 1—10 % з урахуванням обсягів дія­льності підприємства, характеру впливу об’єкта обліку на рішення користувачів та інших якісних чинників, які можуть впливати на ви­значення порогу суттєвості.

Застосування суттєвості для наведення статей у фінансовій звітно­сті здійснюється, якщо форми фінансової звітності не встановлені по­ложеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або іншими норма­тивно-правовими актами.

Кожну суттєву статтю слід наводити у фінансовій звітності окре­мо, а несуттєві статті об’єднувати зі статтями, подібними за характе­ром або функціями. Суттєвість статті визначається її величиною і ха­рактером, що розглядається разом. Окремі, однакові за характером об’єкти бухгалтерського обліку, доцільно об’єднувати в одну статтю, навіть якщо величина кожного виду об’єктів є суттєвою.

Статті, які мають суттєву величину і відрізняються за характером або функціями, слід подавати окремо. Зокрема, не можна об’єднувати такі статті фінансової звітності:

—монетарні та немонетарні;

—поточні та не поточні;

—операційні та не операційні;

—відсоткові та не відсоткові.

Стаття, яка не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в при­мітках до фінансової звітності.

При визначенні суттєвості окремих статей за поріг суттєвості може прийматися частка відповідної статті у базовому показнику. За базо­вий показник рекомендується використовувати:

—для статей балансу — суму власного капіталу та підсумок від­повідного класу активів або зобов’язань;

—для статей звіту про фінансові результати — суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу або витрат за зві­тний період;

—для статей звіту про рух грошових коштів — чистий рух грошо­98их. коштів (надходження або видаток) відповідно від операційної, ін­вестиційної або фінансової діяльності за звітний період.

Орієнтовний взаємозв’язок між кількісною оцінкою порогу суттє-вості та значенням окремих показників фінансової звітності підпри­ємств, які можуть бути використані при вирішенні різних завдань оцінки порогу суттєвості під час формування облікової політики на­98их.98н у 98их.98. 3.2.

З метою здійснення правильної класифікації активів на оборотні та необоротні підприємство повинно визначати такий елемент облікової політики як «операційний цикл».

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошо­98их. коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Таблиця 3.2.

Кількісна оцінка та база визначення порога суттєвості для окремих об’єктів обліку

№ з.п.	Показники (операції), за якими оцінюється поріг суттєвості	Кількісна оцінка порога суттєвості	База для визначення порога суттєвості
1	Окремі об’єкти обліку (активів, зобов’язань, власного капіталу)	До 5 %	Підсумок відповідно всіх активів, усіх зобов’язань і власного капіталу
2	Окремі види доходів і витрат	До 2 %	Чистий прибуток (збиток) підприємства
3	Переоцінка або зменшення корисності об’єктів обліку	До 1 %	Чистий прибуток (збиток) підприємства
		або
		До 10 %	Відхилення залишкової вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості
4	Для неприбуткових організацій: окремі види доходів, витрат і відображення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку	До 0,5 %	Сума надходжень на проведення статутної діяльності
5	Визначення оренди як фінансової за строком	До 75 %	Термін корисного використання об’єкта оренди
6	Визначення звітного сегмента	До 10 %	Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) або фінансових результатів сегмента чи активів усіх сегментів підприємства
7	Визначення подібних активів	Не більше 10 %	Різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну
8	Інші господарські операції та об’єкти обліку	У межах 1-10 %	Обсяг діяльності підприємства, характер впливу об’єкта обліку на рішення користувачів та інші якісні фактори, які можуть впливати на визначення порога суттєвості
9	Статті фінансової звітності за невстановленими формами фінансової звітності	Частка відповідної статті в базовому показнику	Відповідні базові показники, як такі, що рекомендується використовувати: для статей Балансу – суму власного капіталу та підсумок відповідного класу активів чи зобов’язань; для статей «Звіту про фінансові результати» - суму прибутку (збитку) від операційної діяльності або суму доходу чи витрат за звітний період; Для статей «Звіту про рух грошових коштів» - чистий рух грошових коштів (надходження або витрачання) відповідно від операційної, інвестиційної чи фінансової діяльності за звітний період

Тривалість операційного циклу визначається у днях й залежить від видів основної діяльності підприємства. Отже ймовірна ситуація, за якою тривалість операційного циклу може змінюватись з року в рік. Тому, облікова політика повинна визначати процедури, за якими розраховується й переглядається тривалість операційного цикну.

З метою визначення операційного циклу необхідно насамперед проаналізувати види основної діяльності підприємства, тому що по різних видах діяльності тривалість операційного циклу може відріз­нятись.

Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або ре­алізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

При розрахунку тривалості операційного циклу визначаються на­ступні його складові частини:

—середній термін забезпечення запасами;

—середня тривалість технологічного циклу;

• середня тривалість знаходження готової продукції на складі;

—середній термін погашення дебіторської заборгованості по роз­рахунках з покупцями.

Далі необхідно розрахувати середню тривалість операційного цик­лу для всіх видів основної діяльності з урахуванням їх питомої ваги у загальній сумі запланованого (фактичного за попередній період) об­сягу доходів від реалізації.

Наприклад, підприємству, яке отримує доходи від виробництва та продажу хлібопекарської продукції, від реалізації покупних продово­льчих товарів, від надання транспортних послуг необхідно розрахува­ти середньозважену тривалості операційного циклу. Алгоритм такого розрахунку наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3.

Алгоритм розрахунку середньозваженої тривалості операційного циклу

№ з.п.	Назва показника	Вид основної діяльності
		Виробни-цтво	Торгівля	Транспортні послуги
1	Середній термін забезпечення запасами, днів	65	12	-
2	Середня тривалість технологічного циклу, днів	2	-	-
3	Середня тривалість знаходження продукції на складі, днів	1	-	-
4	Середній термін погашення дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями, днів	27	32	12
5	Середня тривалість операційного циклу за видом діяльності, днів	95	44	12
6	Обсяг доходів від основної діяльності за минулий період – всього, тис.грн.	338540
	у т.ч. за видами основної діяльності, тис.грн.	195730	120640	22170
7	Середньозважена тривалість операційного циклу, днів

Визначення терміну корисного використання відноситься до про­цедур встановлення облікових оцінок.

Термін корисного використання (експлуатації) — це очікува­ний період часу, протягом якого необоротні активи будуть викорис­товуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, по­слуг).

Визначення відповідного терміну корисного використання впливає на суми амортизаційних відрахувань звітного фінансового року, а отже й на значення кінцевого фінансового результату.

Облікова політика підприємства повинна містити не самі терміни корисного використання окремих об’єктів основних засобів (це зро­бити не можливо, бо неможливо передбачити терміни корисного ви₇ користання по об’єктах, які будуть зараховуватись на баланс у май­бутньому), а лише процедури, за якими підприємство буде:

—визначати терміни корисного використання при зарахуванні об’єкта основних засобів на баланс;

—переглядати терміни корисного використання по об’єктах осно­вних засобів, які вже знаходяться в експлуатації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

—очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

—фізичний та моральний знос, що передбачається;

—правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних за­собів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступ­ного за місяцем зміни строку корисного використання.

Наступним елементом облікової політики є «метод нарахування амортизації».

Амортизація — це систематичний розподіл вартості, яка аморти­зується, необоротних активів протягом строку їх корисного викорис­тання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вар­тість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

П(с)БО 7 «Основні засоби» передбачається використовувати такі методи амортизації:

1. прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного викорис­тання об’єкта основних засобів;

2. зменшення залишкової вартості, за яким річна сума аморти­зації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом ко­реня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з ре­зультату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3. прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату поча­тку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчис­люється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і по­двоюється;

4. кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта ос­новних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5. виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та ви­робничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислю­ється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг про­дукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

6. норми і методи нарахування амортизації основних засобів, пе­редбачені податковим законодавством,

З метою визначення амортизації у обліковій політиці необхідно враховувати способи фактичного використання основних засобів, з тим, щоб в результаті обрати такий метод, який найповніше врахову­вав би у собі дію факторів морального та фізичного зносу.

Так, наприклад, для об’єктів нерухомості доречно обирати ліній­ний метод амортизації (вони в більшій мірі знаходяться під впливом факторів фізичного зносу), для основних засобів що знаходяться під значним впливом факторів морального зносу доречно використовува­ти прискорені методи амортизації. Для основних засобів, по яких встановлено ресурсні обмеження (наприклад, прес-форма може бути використана тільки для виробництва 1,0 млн. пляшок) доречно оби­рати виробничий метод нарахування амортизації.

Можливість застосування норм і методів нарахування амортизації у відповідності до податкового законодавства може дати приблизно тотожний результат для цілей податкового обліку. Разом з тим, необ­хідно пам’ятати, що в цьому випадку підвищується ймовірність того, що балансова (залишкова) вартість основних засобів на дату балансу буде значно відрізнятись від справедливої вартості.

Облікова політика підприємства має визначати «вартісну ознаку предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матері­альних активів». Необхідно також визначитись із методами нараху­вання амортизації на малоцінні необоротні матеріальні активи. Це можуть бути:

• прямолінійний;

• виробничий;

• нарахування 50 % амортизації вартості, що амортизується в пер­шому місяці використання об’єкта і решти 50 % у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу);

• метод нарахування 100 % вартості в першому місяці викорис­тання об’єкта.

Аналогічні до елементів облікової політики щодо основних засо­бів, необхідно визначити елементи облікової щодо нематеріальних активів.

Наступна група елементів облікової політики підприємства стосу­ється запасів.

Кожне підприємство повинно визначити «одиницю обліку» за­пасів.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Для кожної визначеної одиниці (групи) запасів необхідно визначи­ти «методи оцінки вибуття запасів».

П(с)БО 9 «Запаси» передбачає можливість використання таких ме­тодів оцінки вибуття запасів:

—ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

—середньозваженої собівартості;

—собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

—нормативних затрат;

—ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають одна­кове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

При обранні методу оцінки вибуття запасів необхідно враховувати наступні обставини.

Запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеці­альних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких за­пасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному мі­сяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватись за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких за­пасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції.

Цей метод доречно використовувати для оцінки вибуття однорідних запасів, які надходять від різних постачальників й ціни на них несут­тєво відрізняються.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підпри­105их.105н з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, пра­ці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максима­льного наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка за нормативними затратами, як правило, використовується для обліку руху витрат у незавершеному виробництві та готовій про­дукції.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємст­вами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгове­льної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної на­цінки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і тор­105их.105ного націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержа­них у звітному місяці товарів.

Цей метод використовують з метою оцінки вибуття товарів у роз­дрібній торгівлі.

Підприємство також має визначитись у обліковій політиці з мето­дами включення транспортно-заготівельних витрат до первісної вар­тості запасів. Це можливо зробити:

—шляхом, прямого списання транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості одиниці запасів, що придбаваються (за можливості точного розподілу (віднесення);

—за середнім відсотком (при узагальненні суми транспортно-заготівельних витрат на окремому субрахунку з подальшим їх розпо­ділом).