2.2. Платіжні інструменти та порядок їх заповнення

Платіжні інструменти — засіб певної форми на паперовому, еле­ктронному чи іншому виді носія інформації, використання якого іні­ціює переказ коштів з відповідного рахунку платника.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 встанов­лені правила використання під час здійснення розрахункових опера­цій таких видів платіжних інструментів:

• меморіального ордера — розрахункового документа, який скла­дається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списан­ня коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій від­повідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку;

• платіжного доручення — розрахункового документа, що міс­тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про спи­сання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача;

• платіжної вимоги — розрахункового документа, що містить вимогу стягувана або в разі договірного списання отримувача до бан­ку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отри­мувача;

• платіжної вимоги-доручення — розрахункового документа, який складається з двох частин: верхньої — вимоги отримувача без­посередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого

рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача;

— акредитиву — договору, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акреди­тива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Крім названих платіжних інструментів широко застосовуються роз­рахункові чеки та електронні розрахункові документи. Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене пись­мове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Електронний розрахунковий документ — доку­мент, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку.

Порядок заповнення платіжних інструментів визначено Інструкці­єю про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, за­твердженою Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, а щодо розрахун­кових документів у випадку сплати платежів до бюджету — Поряд­ком передачі банками інформації про відкриття (закриття) власних кореспондентських рахунків, закриття та зміну рахунків клієнтів — платників податків і зборів (обов'язкових платежів) до органів дер­жавної податкової служби електронними засобами та заповнення розрахункових документів у разі сплати (стягнення) платежів до бю­джету або повернення платежів з бюджету, затвердженим наказом ДПА від 01.08.2002 №301.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у папе­ровій формі, мають відповідати вимогам установлених стандартів та вміщувати (залежно від їх форми) необхідні реквізити.

Так, бланки розрахункових документів виготовляються на папері формату А4 або А5 будь-яким способом (друкарським, з використан­ням комп'ютерної техніки тощо) за умови обов'язкового забезпечен­ня наявності та схематичного розташування усіх елементів (рамки, лінії, текстові елементи тощо, за винятком цифр у квадратних дужках, що позначають номери реквізитів), згідно із зразками, наведени­ми у додатках до цієї Інструкції.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахунко­вого документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми пода­тку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Розрахункові документи, в яких реквізити заповнено з порушен­ням вимог Інструкції, повертаються банком, що здійснив їх перевір­ку, без виконання. Також банки повертають без виконання розрахун­кові документи, якщо:

• у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із рекві­зитів, заповнення якого передбачено його формою;

• відсутні супровідні документи, надання яких разом з розрахун­ковим документом передбачено цією Інструкцією, або закінчився строк дії цих супровідних документів;

• порушено інші вимоги Інструкції.

Усі текстові елементи бланків мають бути виконані українсь­кою мовою.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) випи­сується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безго­тівкових розрахунків (але не менше ніж два), з використанням елект­ронно-обчислювальних та друкарських машин, за один раз із викори­станням копіювального або самокопіювального паперу.

Якщо використання копіювального (самокопіювального) паперу неможливе, то на всіх тотожних примірниках розрахункового доку­мента в правому верхньому куті проставляються їх порядкові номери (наприклад, 1, 2, 3 тощо).

Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору).

Перший примірник розрахункового документа (незалежно від спо­собу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наяв­ність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/особи.

Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розра­хункового документа в кілька прийомів.

Порядок заповнення реквізитів платіжних інструментів наведено в додатках 1 та 2 до теми 7.

Для безготівкової оплати найбільш широко підприємства використо­вують платіжне доручення, по якому банк перераховує гроші одержу­вачу.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

• в порядку попередньої оплати;

• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборго­ваності підприємств;

• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

• в інших випадках за згодою сторін.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках. Доручення приймаються бан­ком протягом 10 днів з дня їх виписки, не враховуючи дня виписки.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату ва­лютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується).

До настання дати валютування платник може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник по­дає до свого банку, який того ж самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.