8. Розподіл ролей у взаємодії за е. Берном.

Концепція Е. Берна була створена у відповідь на необхідність надання психологічної допомоги людям, які мають проблеми у спілкуванні.

Е. Берн виділяє такі три складові особистості людини, що обумовлюють характер спілкування між людьми: батьківське, доросле, дитяче.

Батьківський стан «Я», що підрозділяється на турботливий батьківський стан «Я» і критичний батьківський стан «Я». Батьківське «Я», що складається з правил поведінки, норм, дозволяє індивіду успішно орієнтуватись у стандартних ситуаціях, «запускає» корисні, перевірені стереотипи поведінки, звільняючи свідомість від завантаженості простими, повсякденними задачами.

Дорослий стан «Я» сприймає та переробляє логічну складову інформації, приймає рішення переважно обдумано й без емоцій, перевіряючи їх реальність. Доросле «Я», на відміну від Батьківського, сприяє адаптації не у стандартних, однозначних ситуаціях, а в унікальних, потребуючих міркувань, що дають свободу вибору і, разом із цим, необхідність усвідомлення наслідків і відповідального прийняття рішень.

Дитячий стан «Я» додержується життєвого принципу почуттів. На поведінку в сьогоденні впливають почуття з дитинства. Дитяче «Я» також виконує свої, особливі функції, не властиві двом складової особистості. Воно «відповідає» за творчість, оригінальність, розрядку напруги, одержання приємних, іноді «гострих», необхідних деякою мірою для нормальної життєдіяльності вражень. Крім того, Дитяче «Я» виступає на сцену, коли людина не відчуває достатніх сил для самостійного рішення проблем: не здатна перебороти труднощі чи протистояти тиску іншої людини. Це «Я» підрозділяється на природне дитяче «Я» (спонтанні реакції типу радості, суму і т. д.), яке пристосовується, дитяче «Я» (пристосовується, прислужується, боязке, винувате, коливається й т. п.), що заперечує дитяче «Я».

8. Моделі поведінки партнерів у взаємодії: асертивна, маніпулятивна, актуалізаторська та конфліктна

Асертивна поведінка – це така поведінка, що дає можливість спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам і задовольняти свої справедливі вимоги. Поняття асповедінки наглядніше проявляється в таких принципах: об’єктивізація суб”єктивних почуттів (як я виглядаю перед іншими, чи не утискую я когось своїми діями, чи насправді мої неприємності є найбільшими і таке інше); рівність і взаємозалежність (я залежу від інших, але і інші залежать від мене в рівній мірі і повинні зі мною рахуватись). Отже, не наступаючи на інтереси інших не дати ущемити свої інтереси, причому уникнути конфлікта. Асертивну поведінку можна розглядати як альтернативу

маніпуляцій ній поведінці. Маніпулятивна поведінка може бути: активна – маніпулятор прагне очолювати і панувати за будь-яку ціну, за допомогою активних методів, користаючись більш високим положенням у відносинах. Спирається на безсилля інших і домагається контролю над ними.Пасивна – маніпулятор ніколи не виявляє роздратування, млявий і пасивний. Прикидається безпомічним і дурним. Дозволяє іншим думати і працювати за себе. Виграє, терплячи поразку. Змагальна – маніпулятор прагне виграти за будь-яку ціну. Життя – постійний турнір, а люди- суперники чи вороги. Пильний боєць. Сполучення активної і пасивної поведінки. Байдужна – відкидання турботи, маніпулятор грає в байдужність, індиферентність. Намагається піти, відсторонитися від контактів. Значення маніпулятивної поведінки полягає в тому, щоб розпізнавати її у собі і інших. При актуалізаторському конфлікті його учасники сприймають ситуацію більш адекватно, без рожевих окулярів з погляду на себе і без чорних — на опонента. Вони усвідомлюють неповноту свого бачення конфлікту і готові вислухати іншу сторону. З однакових позицій підходять щодо власних і чужих дій, не обіляють себе, не очорняють суперника, шукають можливості дізнатися про думку і сприйняття іншого та побачити те, що в їх власній поведінці було не дуже гарним. Вони відкриті для чесного конструктивного обговорення. Конфліктна поведінка складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Цими діями реалізуються приховані від зовнішнього сприйняття процеси розумової, емоційної та вольової сфер опонентів. Чергування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони й обмеження інтересів опонента, складає видиму соціальну реальність конфлікту. Оскільки дії опонентів значною мірою випливають із попередніх дій іншого, тобто взаємозумовлюються, то в будь-якому конфлікті вони набувають характеру взаємодії.

8. Групова взаємодія.

Важливою характеристикою функціонування соціальної групи є спільна діяльність належних до неї осіб. Значущість групи для індивіда полягає в тому, що вона постає як певна система діяльності, задана її місцем у системі суспільного поділу праці, і як суб'єкт певного виду діяльності, через якого особистість належить до системи суспільних відносин. Головною інтегруючою якістю групи є соціально зумовлена спільна предметна діяльність — організована система активності індивідів, спрямована на доцільне виробництво матеріальних і духовних цінностей, котрі характеризують суспільство та спосіб його існування у конкретний період. Групові взаємини та групова взаємозалежність охоплюють канали комунікації, звичаї, традиції, масові дії, вияв різноманітних емоцій. Усі вони реалізуються в соціальній діяльності, яка є основою, інтегруючим чинником і головною ознакою соціальної групи. Здійснення спільної діяльності, участь членів групи в ній зумовлює формування психологічної спільності між ними, є передумовою виникнення групи як реального психологічного об'єднання. Саме за таких умов група стає соціально-психологічним феноменом. Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду). До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення, тобто все те, що відбувається з групою і в групі протягом її існування. Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.