45. Комунікаційний процес і управління навчанням. Характеристика педагогічної функції комунікації.

Комунікація – це коли люди в процесі спільної діяльності обмінюються між собою різними ідеалами, уявленнями, інтересами, настроями, почуттями, настановами й ін. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може розумітися як процес обміну інформацією. Однак в процесі людського спілкування інформація не тільки передається, але й формується уточнюється і розвивається.

Спілкування викладача – це спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, яке має яке має визначенні педагогічні функції і направлене створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями.

Існують такі етапи спіл-ня.

І етап. Проектування проф.. спіл-ня: композиційна побудова змісту спілк-ня., створення творчого самопочуття.

ІІ етап. Організація проф.. спілк-ня: самопрезентація, володіння професійно-педагогічної уваги, орієнтування в ситуації спілк-ня, встановлення й підтримування зворотного зв’язку в спілкуванні, встановленя професійно-педагогічного контакту.

ІІІ етап. Регулювання професійного спілкування: мовленнєве (вербальне) й не мовленнєве (невербальне) спілк-ня, соціальна перцепція, використання “пристосувань”.

з огляду на особливості поведінкових актів, структурує процес професійно-педагогічної взаємодії таким чином:

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування.

2. Початковий етап спілкування— встановлення емоційного і ділового контакту у педагогічній взаємодії, «комунікативна атака».

3. Керування спілкуванням.

4. Аналіз спілкування— співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування (самокоригування).

Процес управління – процес планування, організації, мотивації та контролю, який забезпечує досягнення цілей організації.

Управління процесом навчання має дві складові: управління викладанням і управління учінням. Управління викладанням — це:

* підготовка вчителем самого себе до подання необхідного матеріалу;

* організація заняття;

* скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у процесі учіння.

Скеровуючи учнів, викладач розкриває їм ноу-хау — технологію ефективного оволодіння знаннями. Тобто викладач підказує як організувати режим. Управління учінням має дві «сторони медалі» — управління з боку викладача, про що вже йшла мова, і самоуправління самого учня.

46. Структура комунікативного акту в навчанні.

Комунікативний акт – це перш за все інтеракція, тобто взаємодія співрозмовників, під час якої вони намагаються досягти не тільки мовленнєвої, але й немовленнєвої мети. Для цього мовець використовує весь арсенал вербальних та невербальних засобів, враховує не тільки обставини спілкування, а і його емоційно-чуттєву сфе-ру.

Основними структурними компонентами комунікативного акту є:

• адресант (мовець);

• адресат (слухач);

• висловлювання;

• тема;

• інтенція;

• обставини спілкування.

Комунікативна інтенція визначає і організовує зміст комунікативного акту. Без цього компоненту спілкування не може існувати: у ньому не було б потреби.

Акт спілкування двосторонній, і тому його важливо вивчати з двох боків. Адресат і адресант – це мовні особистості, які несуть у собі, з одного боку, типізовані узагальнені риси свого народу, культури і соціального середовища, а з іншого – особистий досвід, знання, думки, відношення. Мета мовця – справити певний мовленнєвий вплив на слухача. Саме мовець є ініціатором комунікативного акту та найбільш зацікавленою особою в успішності його протікання. Комунікативний акт також передбачає наявність адресата. Мовець завжди вирішує, про що слухач може здогадуватися сам, а про що слід сказати прямо, і в більшості випадків розраховує на певну реакцію з боку адресанта.

У психології в комунікативному акті нерідко виокремлюють орієнтувальну та виконавчу частини. Перша включає в себе аналіз ситуації взаємодії, формування плану дії, тобто стратегії спілкування, необхідної для досягнення мети. Важливим моментом орієнтації є також оцінювання можливих наслідків певних дій і передбачення нейтралізації негативних результатів. Виконавча частина найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій: мовленнєвого етикету, самоподання, зворотного зв'язку. Під останнім розуміють реакцію суб'єкта на те, що він почув, бо інформацію про це він надсилає у зворотному напрямі. Ця реакція свідчить, чи зрозумів об'єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ставиться до партнера та конкретного змісту повідомлення.

Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треба звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння ситуації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідникові), а не на собі. На етапі виконання контролюються вже власні дії, конструюються повідомлення і підтримується контакт.

Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не лише слухати, а й чути.