Рекомендована література Основна

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 119 – 122.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-е вид., стер. – К.: Вища шк., 2003. – С. 132–135.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2-е вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 66–68; 75–77.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – С. 218–228.

Додаткова

1. Грінченко Б. Словарь української мови: У 4-х т. – К.: Наук. думка, 1996 – 1997.

2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. – Т. 1–3. – К.: Наук. думка, 1982 – 1989. – Т. 4. – 2004.

3. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

4. Пискач О. Д. Доцільність використання діалектної лексики в публіцистичному тексті (на матеріалі закарпатської районної преси) // Стиль і текст. – Вип. 3. – К., 2002. – С. 174–184.

5. Сербенська О. А. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа // 125 років Наукового товариства ім. Т. Шевченка: Зб. наук. праць і матеріалів, присвячений Ювілею Товариства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка. – Львів, 2002. – С. 158–177.

6. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С. 136–141.

7. Стишов О. Лексичні й стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури // Культура слова. – К., 1999. – № 52. – С. 3–12.

8. Стишов О. А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 1. – С. 7–21.

9. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.

10. Чабаненко В. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини: У 4 т. – Запоріжжя: Запорізьк. держ. ун-т, 1992.

Тема 8. Терміни. Професіоналізми

Термінологія (від лат. terminus – межа, кордон та грец. logos – слово) – 1) система термінів певної галузі науки, політики, мистецтва, виробництва тощо; 2) розділ лексикології, що вивчає терміни.

Термін – слово або словосполучення, котре вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання, позначає його місце серед інших понять, служить для спілкування людей, пов’язаних між собою єдністю спеціалізації. Приклади журналістських термінів: верстка, друкарська правка, звукова доріжка, зворотна зйомка, радіощоденник, ракорд, титульний редактор, шпальта, штихель, шумові ефекти.

Терміни мають визначення (дефініцію), вони позбавлені емоційно-експресивного забарвлення: негативний друк – нанесення зображень чи тексту білою фарбою на чорному тлі; комп’ютерна система – апаратна конфігурація, тобто всі функціональні компоненти й супутнє обладнання.

Поняття можуть бути виражені:

1) термінами-словами: суверенітет (політ.), україністика (наук.), умоглядність (філос.), візування (юрид.), обнародування (соціол.), глумотворець (театр.), крижмо (етногр.), ліра (муз.);

2) термінами-словосполученнями: антикварна книга (книжн.), пергаментна книга (істор.), червона книга (соціол.), податкова книга (фінанс.), прибуткова книга (бухг.), книга скарг і пропозицій (соціол., юрид.), книга для сліпих (педаг.), гравійована книга (мист.), апокрифічна книга (літер.), нотна книга (муз.);

3) термінами-реченнями: Струнко! На місці, стій! Кругом! Майна! Віра!

За походженням терміни бувають:

1) утворені на питомо українському матеріалі: довіритель (юрид.), вартість (екон.), сприяння (соціол.), огляд (інформ.), розучування (педаг.), першість (спорт.), домовик (етногр.), ліплення (мист.), домисел (літер.), спів (муз.);

2) іншомовного походження: аташе (дипл.), мандат (юрид.), аукціон (торг.), документалістика (інформ.), пресвітеріанство (церк.), базиліка (архіт.), яшма (мист.), маріонетка (театр.), фейлетон (літ.), шансоньє (муз.).

За сферою вживання розрізняють терміни:

1) загальнонаукові – вживаються з однаковим значенням у кількох галузях: делегація (політ., соціол.), погляд (політ., соціол., філос.), аскетизм (психол., реліг.), шлюб (соціол., юрид.), бестіарій (книжн., літер.), канон (муз., церк.), артикуляція (лінгв., театр.), інверсія (літер., лінгв.).

Частина термінів уживається в різних термінологічних системах, при цьому їх значення видозмінюється. Розглянемо на прикладі терміна “етюд”: 1) етюд (мист.) – первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору; 2) етюд (муз.) – музична п’єса віртуозного характеру, зокрема, виконується для опанування музичним мистецтвом; 3) етюд (театр.) – імпровізаційна вправа, що складається зі сценічних дій, для розвитку й удосконалення акторської майстерності; 4) етюд (літер., наук., філос.) – літературний, науковий або філософський нарис; 5) етюд (спорт.) – у грі в шахи (шашки) вправа з невеликою кількістю фігур, шашок у певній позиції; кількість ходів не визначається.

2) галузеві – вживаються тільки в одній галузі: дорадча колегія (юрид.), передислокація (військ.), колоквіум (педаг.), намісництво (істор.), бенфеїст (фолькл.), аспірантура (наук.), каніфоль (муз.), калим (етногр.), семиборство (спорт.).

Професіоналізми – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. До професіоналізмів належать назви знарядь праці, трудових процесів, різних ґатунків сировини, специфічні професійні вислови.

Професіоналізми можуть бути неофіційними замінниками термінів, зокрема, складних: п’ятихвилинка (короткотривала нарада), телевізійник (працівник телебачення або студент телеспеціалізації).

Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні.

Напр.: у газетярів: підвал, шапка; у викладачів: вікно, простирадло; у гончарів: веретено (“вертикальний стрижень”), плечі (“верхня частина випуклості глечика”); у рибалок: дуб (“великий човен, видовбаний із суцільного дерева”), банка (“поперечна дошка для сидіння”).