6. Місто як продукт розвитку суспільства.

Місто визначається числом жителів і родом їх дія-льності, а також просторовою формою розселення.

Місто може бути визначене як відносно крупне поселення, що володіє різноманіттям соціально-економічних функцій, з високою щільністю насе-лення, зайнятого в неаграрних сферах діяльності.

Для того, щоб місто могло успішно виконувати свої функції, близько половини його жителів повинна бути працездатною.

Міста і сільські поселення розвиваються у взає-мозв'язку, але розрізняються своїми функціями. Сучасне місто концентрує промислове виробництво, науку, управління, численні галузі обслуговування населення, тобто всі сфери діяльності, що не вимагають територіального розосередження.

Місто представляє багатий вибір професійного працевлаштування і навчання, побутового і со-ціально культурного обслуговування. Це визначає його привабливість для населення. Тому урбанізація, переміщення населення з села в місто, не тільки результат взаємозв'язаних процесів розвитку промисловості, інтенсифікації сільсько-господарсь-кого виробництва (і відповідно вивільнення насе-лення зайнятого в с/г.), але і відмінності, що збері-гаються, між містом і селом в рівні життя населення.

Класифікація міст здійснюється по ряду ознак:

- за чисельністю населення міста діляться на: найбільші – більше 500 тис .мешканців, великі-250 –500 тис., великі – 100-250 тис., середні 50-100 тис., малі – менше 50 тис. мешканців

- по адміністративному значенню: столичні міста республік, адміністративні центри областей, країв, округів і районів, міста республіканського, обласного і окружного підпорядкування.

- розміри міста і його адміністративне значення, а також територіальне розташування впливають на роль міста в системі розселення. По цьому показнику міста підрозділяються на центри систем і підцентри різного значення ( ведучі і другорядні).

- за народногосподарським профілем міста діляться на: промислові, транспортні, курортні, історичні міста – центри туризму, адміністративні центри, багатофункціональні міста ( без вираженої спеціалізації). Із зростанням міста росте його багатофункціональність.

Перші поселення виникли на Землі 10-12 тис.років тому, коли землеробство стало перетворюватися на найважливіше заняття людини. Тисячоліттями еле-менти розселення розвивалися екстенсивно, тобто по мірі зростання населення збільшилась територія, що заселялась. Перелом наступив з виникненням міст в 11 тис. до н.е. в результаті розподілу праці. Міста - стародавнього світу – центри влади, торгівлі, релігії, ремесла – досягали значних розмірів.

В середні віки зародився новий тип міста – місто -фортеця, оточений могутніми оборонними спорудами. Опорні центри на перетині торгових шляхів ставали політичними, адміністративними, господарськими центрами.

7. Основі управління розвитком міста.

Сучасна містобудівна діяльність має плановий характер. Це перш за все означає, що будь-яке місто повинне мати генеральний план розвитку на 20 років (проект планування), проекти детального планування і забудови житлових і промислових районів, міського центру, зон відпочинку, а також комплексні схеми розвитку транспортних і інженерних систем, озеленення, проекти забудови і впорядкування вулиць, площ і набережних. Без необхідного складу містобудівних проектів всіх видів і рівнів в місті не повинен розміщуватися і будуватися жоден архітектурний об'єкт, жодна інженерна споруда. Але містобудівне проектування не єдиний вид діяльності, що забезпечує планомірність розвитку міста, - воно взаємозв'язане з іншими ланками планового управління розвитком міста. Зміст і методика містобудівного проектування визначаються з урахуванням того, яка побудована діяльність в суміжних областях управління розвитком міста. Тому архітектор-планувальник зобов'язаний добре знати, як розвивається місто, як влаштована система планового розвитку міста, і як йому співвідносити свою роботу з функціонуванням всієї цієї системи.

Сучасне містобудування виходить з того, що місто постійно росте, розвивається, видозмінює свою структуру і зовнішність. Це вимагає уваги до процесів розвитку і до динаміки станів. Розвиток міста означає постійну зміну його кількісних і якісних параметрів, таких, як чисельність і структура населення, територія, забезпеченість різними видами інфраструктури, стан будівель, якість навколишнього середовища і багато що інше.

В процесі зростання місто має дві альтернативи — спонтанний або планомірний розвиток. Перша нерідко приводить до конфліктних планувальних ситуацій, інший раз критичного рівня. Протидіяти цьому, знаходячи найбільш ефективні шляхи розвитку, повинна система управління місто-будуванням (зокрема містобудівне проектування), покликана додати місту передбаченість і планомірність його розвитку.

Система управління розвитком міста — складна комплексна область діяльності, куди входять соціальне і народногосподарське планування, всі види проектування планування і забудови (містобудівне проектування), організація капітального будівництва і експлуатації міського господарства, оперативне керівництво, а також наукові дослідження, що становлять теоретичну і прикладну наукову основу розробки ухвалення містобудівних і місто регулюючих рішень.

Призначення системи управління - зробити роз-виток міста керованим і цілеспрямованим. Показ-ником цього є, зокрема, ступінь тієї, що реалізо-вується ухвалених соціально-економічних і місто-будівних рішень, поставлених містобудівних цілей. Реальне різноманіття розвитку планувальних структур міст безмежно. Проте існують деякі сте-реотипні прийоми і загальні закономірності. Для їх виявлення доцільно використовувати відмінності між містами по взаємозв'язаних характеристиках територіального розвитку міської структури і організації внутрішньоміських комунікацій.

Просторовий розвиток міста, залежно від істо-ричних умов і еволюції його функцій, можна звести до трьох основних архітектурно-планувальних форм: ущільнення міської забудови, інтенсифікація використання території; розширення меж міста і освоєння прилеглих територій; «від брунькування» від міста нових приміських самостійних районів або міст-супутників, територіально не дотичних один з іншим (шлях, веде до формування груп взаємозв'язаних населених місць).

У різні історичні періоди містоутворення простежуються всі вказані вище форми у взаємодії. Їх співвідношення міняються і визначають планувальні характеристики міста, типові для кожного етапу його розвитку.

Характер компактного розвитку найяскравіше виражений у формах планів середньовічних міст, територіальне збільшення яких лімітувалося їх оборонною функцією. Життєво важлива роль цієї функції протягом століть періодично приводила до гострих екологічних порушень, що виражалися в переущільненні населення і утрудненні його кон-тактів із зовнішнім заміським середовищем. Гіпер-трофований оборонний пояс не тільки виключав можливість безпосереднього територіального зрос-тання, але і віднімав у міста багато цінної землі. Вичерпання граничних можливостей інтенсифікації освоєння території в міських стінах приводить до розселення населення за межами цих стін, а потім до будівництва нових зміцнень Для періоду буржуазної промислової революції і розвитку капіталізму характерне нерегульоване територіальне зростання міст. У XIX в. міста з'єднуються залізницями, уздовж яких виникають промислові підприємства, робочі селища і передмістя. Стихійний розвиток як старих, так і нових міст приводить до тісноти і перевантаження їх центрів, формування промислових околиць, що характеризуються антисанітарним станом і просторовою неорганізованістю, до погіршення транспортних зв'язків в місті. У такій ситуації приватна власність на землю і класову нерівність створювали расово-етнічне і соціальне «зонування» капіталістичного міста.

Можливі декілька шляхів розвитку міста: інтенсифікація освоєння території і територіальне зростання міста та ін.

Перший шлях здійснюється в рамках дотримання санітарно-гігієнічних екологічних нормативів, що забезпечують збереження сприятливих умов про-живання і життєдіяльності населення. Інтенсифікація освоєння міської землі здійснюється в процесі реконструкції районів малоповерховою старою жилою забудови, угрупування і раціональної орга-нізації промислових і складських зон, використання підземного простору міста. Вона пов'язана із зростанням капіталовкладень у впорядкування, озеленення і інженерне устаткування міст.

Одночасно здійснюється плановий територіальний розвиток міст. Просторові форми цього розвитку диктуються вимогами раціональної організації виробництва і життєдіяльності населення, при-родоохорони і економії територіальних ресурсів.

Стійкість, життєздатність містобудівної системи в процесі її розвитку залежать від планувальної структури і її відповідності характеру територіального зростання міста.

З цих позицій можна диференціювати структурні схеми міст на компактні (центричні), лінійні і «мережеві». Центричні схеми характеризують найбільшу поляризацію в освоєнні простору і найбільшу компактність зв'язків. Лінійні структури менш компактні і ущільнюються по відношенню до формуючої їх головної транспортної магістралі. Мережеві схеми відображають відносно рівномірне освоєння території, проте і в них фіксуються головні центри і осі, що завжди дозволяють побачити елементи перших двох структур.