25. Містобудівна оцінка природних умов:
Оцінка природних умов складається з виявлення ступіні сприятливості території для різних видів її містобудівного користування. Оцінку проводять на всіх стадіях проектування, кожній з яких відповідає визначений рівень проработки, широта обхвату, глибина і детальність аналізу природних умов.
На стадії схем та проектів районного планування аналізують природні умови крупних районів, областей. Результати аналізу використовують в процесі проведення комплексної оцінки території, визначаючи ступінь її сприятливості за сумою всіх містобудівних факторів. До них відносяться не тільки природні, але й планувальні, санітарні, економічні. В результаті визначають характер раціонального використання району, формування його планувальної структури. Одночасно встановлюють принципи інженерної підготовки території, відновлення, збереження та покращення природних ландшафтів. В зоні небезпечних геологічних процесів намічають заходи по захисту середовища.
Розроблюючи генплан міста природні умови аналізують ті оцінюють в поєднанні з іншими містобудівними факторами, що дозволяє обґрунтовувати раціональні взаємні розміщення функціональних зон міста, передбачаючи оптимальні резервні території для його подальшого розвитку.
При реконструкції планувальної структури міста вирішують задачу упорядкування функціонального зонування території міста, виділення ділянок для установ і підприємств обслуговування, транспортних зв’язків та підвищення архітектурних якостей планування та забудови.
В підсумку встановлюють комплекс доцільних інженерних заходів по освоєнню, охороні та покращенню природного середовища зі збереженням пам’ятників архітектури, культури та садово-паркового мистецтва. На останніх стадіях проектування аналіз природних умов і їх оцінка дозволяє вибрати і обґрунтувати найбільш ефективні варіанти і проекти інженерної підготовки міських жилих та промислових районів або захисту окремих ділянок і об’єктів від небезпечних геологічних процесів.
З цієї точки зору території класифікують на 3 групи:
1) сприятливі
2) несприятливі
3) особливо несприятливі
Для кожної з них використовують свої критерії. Методикою аналізу передбачене послідовне розглядання кожного природного чинника (рельєф, ґрунтові води, ґрунти) та все в сукупності.
Сумарна (комплексна) оцінка природних чинників дозволяє враховувати їх вплив на якість природного та створюємого містобудівного середовища і прогнозування можливого погіршення умов внаслідок
забудови та її експлуатації.
Основні критерії оцінки окремих природних чинників сумарно оцінюють на основі бальної методики пропонуємої інститутом ЦНІПІ містобудівництва, що дає можливість оцінити різні варіанти територіального використання й тим самим обґрунтувати оптимальний.
ТБВ
1. Монтаж великопанельних будівель
Огороджувальні конструкції промислових каркасних будівель - це великі стінові панелі, які можуть бути самонесівними і навісними. Зовнішні стінові панелі каркасних будівель встановлюють після монтажу й остаточного закріплення в проектному положенні всіх конструкцій каркаса.
Для організації монтажу зовнішніх стінових панелей одноповерхових промислових будівель стіни ділять на захватки, довжина яких дорівнює 1, 2 чи кільком крокам колон.
Панелі однієї захватки монтують з однієї стоянки крана на всю висоту будівлі. Якщо крок колон 6 м, за захватку беруть 2 чарунки, якщо 12 м - одну.
Панелі монтують, як правило з транспортних засобів, при великих обсягах робіт - з попереднім розкладанням. Панелі 6 м завдовжки стропують за 2, а 12 м завдовжки - за 4 петлі. У проектне положення їх установлюють самохідними кранами; вивірення і закріплення зварюванням до закладних деталей колон виконують з риштувань - навісних, переставних і рухомих. Найбільш ефективні риштування, які переміщуються в вертикальному і горизонтальному напрямках по башті монтажного крана.
На практиці промислового будівництва широко застосовують монтаж огороджувальних стінових конструкцій елементами великого розміру вертикальної розрізки по всій висоті будівлі.
Такі панелі укладають горизонтально в спеціальний кондуктор і разом з ним установлюють краном у проектне положення. Після вивірення і закріплення панелі кондуктор знімають. Горизонтальні й вертикальні стики панелей зашпаровують пороізолом і самоклеїльною стрічкою „герлен”, а з внутрішньої сторони розшивають цементно-піщаним розчином. Застосування стінових панелей великого розміру дає змогу зменшити кількість монтажних елементів у 3...6 разів, довжину стиків між панелями у 4 рази, зменшити сталі на 10 ..18 %.
Монтаж стінових панелей багатоповерхових будівель виконують поетапно після зведення і проектного закріплення несівних конструкцій на захватці або будівлі. Стінові панелі монтують тими самими кранами, що й каркас. Великі панелі встановлюють у поперечному напрямку, з’єднуючи внутрішню грань з упорною гранню шаблона, в повздовжньому напрямку - по установлювальних рисках, по висоті - по рисках висотних позначок.
Панелі, що спираються нижньою гранню на ригель або плиту перекриття, встановлюють по висоті на попередньо вивірені нівеліром підкладки. Монтують і закріплюють панелі з навішаних драбин. Вертикальні й горизонтальні шви розшивають з підвісних колисок. Послідовність монтажу навісних панелей залежить від розрізки стін, конструкцій стиків, типу монтажного оснащення тощо. Стріловими кранами панелі стін дворядної розрізки монтують на висоту захватки послідовно на кожній ділянці; баштовими кранами монтаж на захватці виконують поверхово горизонтальними смунами.
Монтаж стінових панелей великопанельних без каркасних будівель здійснюють з транспортних засобів за погодинним графіком. Залежно від конструктивних рішень стиків панелей і монтажного оснащення застосовують такі методи монтажу: вільний - із застосуванням установлювальних рисок і підкосів; фіксований, або обмежено-вільний, - з використанням групового монтажного оснащення і метод просторової фіксації за допомогою спеціальних замкових пристроїв.
Монтаж стінових панелей починають після розмічання місць установлення панелей на перекритті, ретельної підготовки монтажного горизонту і проводять у певній послідовності.
3. Розробка грунту бульдозером
За допомогою бульдозерів виконують весь комплекс процесів земляних робіт: планування майданчиків; розроблення виємок із переміщенням грунту у насип; вирівнювання грунту, відсипаного самоскидами; планування дна котлованів; зворотне засипання пазух траншей; повалення дерев; корчування та видалення корчів; очищення від снігу та грязі доріг тощо.
Бульдозери доцільно застосовувати для розроблення грунту та його переміщення на відстань до 70м , а в окремих випадках у разі потужності трактора 200 кВт і вище - до 100...150 м.
Щільні грунти, важкі суглинки, м’які глини, а також промерзла на глибину до 15 см грунти можна розробляти бульдозерами з гідравлічним керуванням буз попереднього розпушування. У таких тракторів опускання та заглиблення відвала в грунт відбувається примусово.
Змінну експлуатаційну продуктивність бульдозера, м3/зміну, визначають за формулою:
Пс
=
де С -тривалість зміни, год; V - об’єм призми грунту в щільному тілі, зрізаного відвалом, м3:
V
,
де а - довжина відвалу, м; Н - висота відвалу, м; ω - кут природного укосу грунту, град; kp - коефіцієнт розпушування грунту; kз - коефіцієнт збереження грунту під час його транспортування:
kз = 1 - 0,005l.
де l - відстань, на яку переміщують грунт, м; kукл - коефіцієнт впливу уклону розроблення грунту на продуктивність бульдозера; kч - часовий коефіцієнт використання машини. Він ураховує втрати часу на догляд, обслуговування, переміщення з однієї ділянки на іншу тощо; tц - тривалість циклу, с, яка складається з тривалості різання, переміщення грунту з розвантажуванням та зворотного руху.
Високої продуктивності бульдозера можна досягти за рахунок вибору раціональної схеми роботи машини. В разі різання та переміщення грунту під уклон 10 ...20% стружкою постійного перерізу якомога більшої товщини продуктивність підвищується в 1,5...2,5 рази завдяки збільшенню швидкості руху бульдозера та об’єему переміщуваного перед відвалом грунту.
На горизонтальних ділянках зрізування рослинного шару та розроблення легких грунтів здійснюють тонкою стружкою однакової товщини або клиноподібної, а під час розроблення щільних грунтів - горбінчастим профілем. Для зменшення втрат грунту в процесі переміщення застосовують траншейний спосіб виконання робіт. Бульдозер багаторазово проходячи одним і тим самим слідом, розробляє траншею, стіни якої перешкоджають розсипанню грунту та збільшують його об’єм перед відвалом. Траншейним способом переважно розробляють виїмки з переміщенням грунту за човниковою схемою.
Застосовують також спарену, або групову роботу бульдозерів, коли поряд два або три бульдозери з однаковою швидкістю переміщають грунт, зберігаючи відстань між торцями відвалів 30...50 см у зв’язних грунтах чи 15...30 см - у сипких. Втрати грунту при цьому мають місце лише біля зовнішніх стінок відвалів.
Різати й переміщати грунт на відстань до 50 м доцільно за човниковою (маятниковою) схемою. Бульдозери широко використовують у комплекті з екскаваторами, скреперами та іншими землерийними машинами. Траншеї 5...7 м завширшки та 1...5м завглибжки можна розробляти бульдозерами (якщо відстань переміщення грунту не перевищує 10 м) з наступним видаленням грунту екскаватором. Бульдозери застосовують також для зведення насипів до 2...3 м заввишки з резервів. Траншеї та пазухи фундаментів засипають повздовжними проходками бульдозера з поворотним відвалом або поперечно-човниковими проходками з неповоротним відвалом.