ПРЕКРАСНОДУШНІСТЬ, ності, жін., книжн. Піднесе по-сентиментальний настрій; схильність все ідеалізувати, у всьому бачити приємне, прекрасне, прикрашати що-небудь.
ПРЕКРАСНОДУШНИЙ, а, е, книжн. Сповнений прекраснодушності; здатний виявляти прекраснодушність.
Що таке менталітет
Ментальність – поняття, яке важко збагнути. Воно майже не піддається раціональному тлумаченню. Це не загальноприйняті правила й звичаї, не традиції, не мова, не світогляд. Це щось таке, що відчувається, але не усвідомлюється. Однак включає в себе й загальноприйняті правила та звичаї, й традиції, й мову, й світогляд.
У минулому дослідження ментальності знаходили практичне застосування в роботі спецслужб з підготовки агентури для роботи за кордоном, нині – у діяльності політиків і торговельних менеджерів, які прагнуть нав'язати тому або іншому соціальному прошарку свої гербалайфи, енерджайзери та інші голлівудські "цінності".
Для виявлення тих чи інших національних психологічних рис і поведінкових стереотипів чітко розробленої наукової методології не існує. Немає й стислого, зрозумілого визначення поняття „ментальність” – у чотиритомному Словнику російської мови навіть слова такого немає.
У Великому Енциклопедичному словнику менталітет трактується як склад думок, сукупність розумових навичок і духовних установок, притаманних окремій людині або якійсь суспільній групі. У Тлумачному словнику Ожегова ментальність окреслено як світосприйняття й "розумонастрій". У Словнику іноземних слів це явище визначається як мислення, душевний склад, глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, яка включає й несвідоме.
В цілому, що таке ментальність, начебто ясно. Це – певна сукупність цінностей, звичок, не завжди усвідомлена система координат, психологічних алгоритмів, які формують погляд людини або групи осіб на навколишню дійсність й, відповідно, визначають її (їх) поведінку.
За вивчення цієї нині модної теми взялися давно. Вперше ідея колективної ментальності зустрічається в книзі Алексиса де Токвіля "Демократія в Америці" (1835). Досліджуючи суспільну свідомість США, автор показав забобони, звички й омани, властиві американському суспільству. З них і складався, на його думку, національний американський характер.
Поняття ментальності жваво обговорювалося європейськими мислителями ХХ ст. Наприклад, історики групи "Анналів" розглядали менталітет як заряд духовного досвіду, що вершить історію.
Особливий внесок у розвиток уявлень про людську психіку зробив Зигмунд Фрейд. Він переконливо довів, що з двох її сфер, вочевидь спільних і для ментальності, – свідомої й підсвідомої, визначальною є підсвідома.
Одні люди суворо дотримуються своїх життєвих принципів, власної системи координат, але далеко не завжди можуть об'єктивно оцінити як себе, так і свою поведінку. Інші взагалі ні над чим таким не замислюються, поводяться інтуїтивно, керуються хтозна-чим, і тому роблять багато кроків в "нікуди". Але ж можна рухатися не наосліп, усвідомлено, ввімкнути, так би мовити, ліхтарик. За Фрейдом, щоби усвідомити якийсь образ, почуття або уявлення, треба його вербалізувати – тобто втілити в словесну оболонку. Отож, у цій книзі ми й будемо втілювати в словесну оболонку щось малоусвідомлене – український менталітет – і він, сподіваюсь, стане для нас більш зрозумілим. Також сподіваюся, що мої висновки ви порівняєте зі своїм життєвим досвідом, відштовхнетеся від тексту й зробите власні висновки, які, можливо, істотно різнитимуться від моїх.
Отже – менталітет. Це надбання кожної окремої людини. Коли він спільний для якоїсь групи, сформований професією, манерою життя або етносом, ми говоримо про менталітет торгівця, міліціонера, уболівальника, будівника комунізму, француза, українця. Цією групою може бути родина, покоління, мешканці цілого континенту або все населення планети. Менталітет може бути чоловічим або жіночим.
Поняття групового менталітету (колективного підсвідомого) одержало визнання завдяки працям швейцарського психіатра Карла Густава Юнга. За Юнгом зміст особистого підсвідомого формується протягом життя людини, але для виникнення колективного підсвідомого одного життя замало. Колективне підсвідоме – це своєрідні інстинкти, які складаються з так званих архетипів, які виринають з глибини психічних несвідомих утворень. Вони присутні в генах і передаються з покоління в покоління.
"Архетипи, чия найглибша природа недосяжна досвіду, є осадом психічної діяльності всієї лінії пращурів, мільйон разів повтореним накопиченим досвідом органічного життя взагалі. У цих архетипах, таким чином, втілено весь досвід, який мав місце на цій планеті з первісних часів, – писав Юнг. –Архетипи, як русла рік, висихають, коли вода залишає їх. Але вони можуть наповнитися знову вируючим повноводним потоком".
Юнг не втомлювався підкреслювати стихійність, спонтанність архетипів, які проявляють себе незалежно від волі або свідомості, вистрибують де хочуть і коли хочуть. Юнг наполягав на тому, що людина знаходиться під їхнім впливом до такої міри, що й уявити собі не може. Особливо сучасна, прагматик і логік, далека від усвідомлення того, наскільки нею керують ірраціональні сили. Вона підвладна їм не менше, ніж первісна людина, яка на відміну від нас, розуміла, що перебуває в царстві потойбічних впливів.
Архетипів нескінченна безліч. Вони не обмежені лише тими, які я опишу в цій книзі. Архетипи виявляють себе завжди й скрізь. Але вочевидь вони розпізнаються в періоди криз – повною мірою, як русла висохлих рік, наповнюються вируючим повноводним потоком під час війн, лихоліть, перебудов і революцій.
Для того щоб розібратися в архетипах українського менталітету, ми зануримося в історію народів, які споконвіку жили на території України й сформували українську ментальність.
Але насамперед ми маємо відповісти на питання: кого вважати українцем?
Отже, кого ж усе-таки вважати українцем? Людину, батьки якої українці? Кого завгодно, аби тільки він був громадянином України? Або лише того, хто розмовляє українською? А як бути з тими, для кого рідна мова російська? Вони – чужі? Вигнати їх із пісочниці? А в українця, що є громадянином Канади, менталітет який, український чи канадський? Що ми скажемо про єврея, котрий усе життя мешкає в Україні, чудово володіє українською мовою і є головним редактором одного з найкращих українських видавництв? Його менталітет який?
Відповісти на питання, кого ми будемо вважати носієм українського менталітету, можна було б, наприклад, так: український менталітет – лише в етнічних українців!
Здавалося б, логічно. Адже й китайський менталітет лише в етнічних китайців, а італійський – в етнічних італійців.
Однак у сучасному світі "чистих" за расовим визначенням народів не існує. Саксонці добре знають, що в їхніх жилах тече більше половини польської й литовської крові. Проте це не перешкоджає їм вважати себе німцями. Жителі французької Нормандії пишаються, що їхні пращури – вікінги. Одначе вони засміють того, хто назве їх норвежцями. А от Югославія, приміром, вирішила, що головне – "національна чистота". І що з того вийшло?
Значну частину населення України становлять не українці. Однак усі її громадяни – єдине ціле. Поділяти українців на „чистих” і „нечистих” означає йти шляхом Югославії. Або нацистської Німеччини.
У визначенні будь-якої національності расовий чинник вирішального значення не має. А щодо менталітету – й поготів. Територія сучасної України з давніх часів була великою дорогою й велетенським казаном людських сплавів. Племена й народи, які заклали основи української нації, на всіх етапах свого розвитку не перешкоджали проникненню чужої крові – своїм вважався кожен, хто погоджувався шанувати громаду, звичаї, брав участь у військовому й економічному житті суспільства.
Якої національності давні римляни? Римської? Етруської? Латинської? Ні тієї, ні другої, ні третьої. Це були представники колосальної гримучої суміші найрізноманітніших етносів. І саме завдяки римському менталітету, а не римській нації, стали можливими великі досягнення Риму.
Франція навряд чи мала кращого француза, ніж Наполеон, а Польща кращого поляка, ніж Шопен. Тим часом батьки Наполеона (Карло Бонапарт і Летиція Рамоліно) – не французи, а батько Шопена – не поляк. Та й нинішній президент Франції Ніколя Саркозі – не француз. А хто за національністю Пушкін?
Про існування України в сучасному світі довідалися завдяки видатним спортсменам – Сергію Бубці, Оксані Баюл, братам Кличкам, Олегу Блохіну, Андрію Шевченку, завдяки письменникові Андрію Куркову, диригентові Роману Кофману. Ніхто з них у побуті українською мовою не спілкується. Петро Могила (Петру Мовіле) – молдаванин, Марко Вовчок (Марія Вілінська) – росіянка, колишній прем'єр-міністр України Юрій Єхануров – бурят. Що ми вирішимо – вважати або не вважати їх носіями української ментальності? А як бути з Булгаковим? Сержем Лифарем? Казимиром Малевичем, Ігорем Сікорським, Генріхом Нейхгаузом, Михайлом Жванецьким? Вони сформувалися в українському ментальному полі, однак за національністю не українці.
Тема цієї книги – не національність, а менталітет, який до національності має лише опосередковане відношення. Носієм російської ментальності є кожна людина, яка виросла в Росії або прожила в ній тривалий час. Носієм української – також є будь-яка людина, яка виросла в Україні або прожила на її території хоча б пару десятків років. Незалежно від того, якою мовою вона спілкується, така людина несвідомо увібрала енергетику корінного народу, особливості його світогляду, цінності й забобони. Смак огірка залежить не від того, де він зріс, а від того, у яку діжку він потрапив – з медом, чи то з розсолом.
Кожен може обрати собі Бога. Кожен може обрати собі національність. Навіть історію. Однак ніхто не може обрати собі менталітет.
Український менталітет
Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В.
Менталітет – це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому.
В наше завдання не входить докладний аналіз цієї складної філософської, історичної та соціологічної категорії. Але буде слушним зазначити, що соціальний менталітет несе в собі відбиток логічно неосмислених історичних традицій, успадкованих від попередніх поколінь стилів та типів поведінки, особливостей мислення, рис національного характеру, світогляду, релігії, тощо. Тут мається на увазі комплекс всіх елементів душі народу, як психічної подібності людей, що породжує об’єктивний «автоматизм» інтелектуального та духовного життя.
Простіше кажучи, менталітет (людини, суспільства, народу) – це душа, специфічне інформаційно-енергетичне поле, що охоплює емоційний, інтелектуальний та духовний рівні життєдіяльності розгорнутої соціальної системи. Природне і культурне, раціональне (інтелектуальне) і підсвідоме (інтуїтивне), індивідуальне і суспільне – все це «перетинається» та постійно взаємодіє на рівні менталітету і здобуває кінцеву змістовну складову на вищих – духовному, моральному та релігійному рівнях.
Характерно, що менталітет – це не пасивний об’єкт, своєрідний еквівалент сумарної дії всіх названих чинників. Він сам є трансформуючим фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, і в той же час малопомітним, оскільки імпульси, які їм транслюються етносу чи окремій людині йдуть з глибини історії і навіть майбутнього (!).І тут не може бути нічого дивного, оскільки вони – ці імпульси – генеруються архетипом нації, який належить «тонкому світу», що характеризується для нас поки ще незрозумілими просторо-часовими характеристиками.
Якщо вести мову про менталітет українського народу, то перш за все, треба сказати, що він має, так би мовити, «жіночу стать», що обумовлена, в свою чергу, трансцендентною жіночістю архетипу «Україна». Тому в національному характері українців виявляються такі риси, як чуттєвість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприйняття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. На ці риси накладаються маргінальні, двоїсті, компоненти національного менталітету, обумовлені всесвітньо-історичною місією українського етносу, як Матері-Берегині європейської цивілізації, що простягла свої захищаючі руки між Заходом та Сходом. Цим компонентам притаманні поєднання індивідуалізму, характерного для західної ментальної орієнтації, і східної вразливості, колективізму, бурхливої реакції на соціальну несправедливість, частково перемішаної з наївною вірою в сильного правителя, «царя-батюшку».
Глибинні пласти українського менталітету, безумовно, закладені землеробством, яке з найдавніших часів було головним заняттям арієзованого проукраїнського та українського етносів. Саме зв’язок з землею визначив особливості світобачення наших предків, їхні культурні орієнтири та соціальну організацію. Вчені Інституту філософії та соціології НАН України в свої численних наукових дослідженнях, довели, що весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до степового та лісостепового ландшафтів, детерміновані природними кліматичними циклами та сільськогосподарським календарем. Закодовані на рівні архетипу «Україна», закріплені в традиціях та мові, ці чинники крізь століття генерують свої імпульси, зумовлюючи такі риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, виважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, відсутність агресії, ліричне сприйняття життя, м’який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (дещо завищена самооцінка, хвалькуватість, пасивність в громадських справах).
Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформуються під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як буфера між двома типами цивілізацій – західної, європейської та східної, мусульманської. На нашому ментальному рівні це зумовило постійну гіперболізацію зовнішніх чинників, постійне прагнення покласти на них провини за свої численні біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил, не може бути її вільним господарем («прийдуть кляті бусурмани (ляхи) і все попалять»). Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором’язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ.
Перебування українських земель у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Речі Посполитої, Румунії, Чехословаччини наклали досить помітний відбиток на культуру, традиції та побут українців. Саме цей чинник є основною причиною такої негативної риси українського менталітету, як відсутність почуття національної єдності. На думку фахівців, для жителів Західної України більш характерні такі риси, як працелюбність, індивідуалізм, вміння господарювати, повага до власності, консерватизм до обумовлених часом змін національно-етнічних цінностей, а також активні прояви національних почуттів, патріотизму, релігійності. Що стосується населення Центральної, Східної та Південної України, то, як відомо, для них головним було не національне, а соціальне визволення. Тому провідними рисами менталітету в цих регіонах стали колективізм, поєднаний з анархізмом, звичка до кропіткої праці, яка має обов’язково дати покращення матеріального становища.
Таким чином, є всі підстави говорити не тільки про особливості українського менталітету в цілому, але й про його особливості в різних регіонах України.
Цілеспрямований, багатовіковий тиск на українську еліту, її скероване знищення в періоди розбрату та бездержавності сприяли деякому консерватизму українського менталітету, як захисту здобутих національних цінностей від зовнішніх впливів, і в той же час постійно відновлювали нездоровий скепсис населення стосовно власної еліти, як продажного та аморального прошарку суспільства ( «ну робіть, робіть, а ми вас всіх знаємо»).
Важко заперечити втручання в роботу архетипу «Україна» впливу так званого «радянського архетипу», який спотворив національний генетичний код. Основними рисами радянського менталітету є: відсутність волі до покращення долі власними силами («рідна партія за все подбає»), показна працелюбність (аби керівництво нас помітило, а робота якось зробиться»), амбіційність («знай наших»), патерналізм («він за це гроші получає, тому хай подбає за всіх нас»), безпорадність («все рівно хтось прийде та зробить, а моє діло маленьке»).
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як «вмонтованого в соціум» регулятора економічних, політичних та культурних подій. Саме завдяки особливостям українського менталітету (певному консерватизму, уповільненості, зваженості) в Україні не відбулося соціальних вибухів в періоди «помаранчевої революції» кінця 2004 року та політичної кризи початку 2006 року. В той же час потрібно зазначити, що ці риси є серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки та ініціювати прорив на фронті впровадження в життя інноваційних політичних, соціальних та суто інформаційних технологій.
Втім, ці перешкоди чи навряд можуть вважатися постійними. Чітке визначення та нормативне закріплення спочатку на рівні провідних політичних сил, а потім і на рівні держави української національної ідеї, ініціювання консолідації етносу навколо цієї ідеї значно прискорять соціальні процеси та виведуть їх на рівень виконання Україною своєї всесвітньо-історичної місії. А це можливо на рівні логічного усвідомлення спочатку на рівні національної еліти, а потім і всього нашого населення, архетипу «Україна».