4. Сучасні проблеми в галузі реконструкції міст України, проблеми Кривбаса.

Початок розвитку містобудування і формування нових житлових будов припадає на середину 20 -х років. Виникають нові робочі поселення (соц. міс-та) мало поверхові будинки, гуртожитки, комуналки. 50-60 роки розвиток багато панельного житлового будівництва. Формуються крупні житлові масиви з низьким рівнем організації житлового середовища. В основу планування було закладене вільне формування житлового району., це привело до помилок: 1) порушення ландшафтних умов, 2) охорона навколишнього середовища, 3) жоден проект повністю не був реалізований, 4) некомлексність і подібність забудов, 5) недоліки формування культурного обслуговування.

У сьогоденні період розвитку забудови міст здійснюється переходом від кількісних показників до якісних. Соціальна переорієнтація містобудівних аспектів змін, що торкаються економічних і екологічних умов.

У Україні велика маса 63% житлових будинків була побудована в період розвитку збірного будів-ництва по типових серіях. З 1957 року у нас почалося широке будівництво 5-ти поверхових житлових будинків за типовими проектами 1-го покоління .найбільше поширення набули наступні серії ти-пових проектів: 1-464 –серія великопанельна, 1-335 - серія великопанельна з неповним внутрішнім каркасом, 1-468 - серії великопанельна із змішані кроком несучих внутрішніх стін, 1-439 серія - крупноблочні, 1-447- цегляні.

У Кривому Розі будували 1-464,1-439,1-447, 1-468.

Якість житла характеризується загальною площею на 1-у людину, рівнем його впорядкування, забезпеченням інженерним устаткуванням.

За умовами реконструкції крупні міста України можна розділити на 2- груп: 1) міста забудова яких планувалася впродовж декількох сторіч; 2) міста які за роки радянської влади перетворилися з малих міст в крупні промислові центри

Найпоширеніші недоліки забудов на Україні є:

1) неефективне використання міських територій;

2) незадовільний стан інженерно - транспортної ін-фраструктури; 3)відставання рівня житлового і культурно-побутового забезпечення міста; 4) низь-кий рівень впорядкування і озеленення територій.

Однієї з головних причин, що викликають потребу реконструкцій, є зростання міста, яке спричиняє за собою і певні перебудови внутрішньої структури.

5. Особливості старої міської забудови.

Житлова забудова старих міст різноманітна. Її планувальні, архітектурні і конструктивні особливості впливають на характер реконструктивних заходів, вибір яких обгрунтовують інженерними дос-лідженнями. Здавна міста будували по замкнутій структурі. Такі планувальні системи зумовлені мір-куваннями оборони, коли кріпосні стіни або вали споруджувалися по периметру міста. Організуючим началом міст були кремлі або монастирі. У основу міського плану закладалися дороги, що промінеподібно розходяться, або системи з прямокутно пересічними вулицями.

Стародавні міста зводили на Русі з дерева. Всі, житлові будинки, навіть палати заможних людей, бу-ли дерев'яними. Тільки кріпосні стіни і церкви зводи-ли з каменя. Будівельним матеріалом для них служив вапняк, але вже в кінці ХV в. стали застосовувати цег-лу. Часті пожежі знищили цілі вулиці, що забудо-вуються досить щільно. Відновлювали вигорілі вули-ці швидкими будинками, збирані з готових зрубів.

Кам'яна забудова почалася в ХVIII–XIX ст., зав-вишки не більше 2-3 поверхів. Стіни мали велику товщину, в кладці широко застосовували цегляні зведення. В кінці XIX у в Росії стали будувати цегляні будинки підвищеної поверховості. Стали застосовуватися – цемент, прокатна сталь, бетон і залізобетон.

Пристосовані до старих умов експлуатації, такі будинки не відповідають сучасним комфортним вимогам.

Міські системи росли, поглинаючи прилеглі села, пристосовуючись до нових умов функціо-нування. За планувальними ознаками старі території ділять на 3 види:

1) території розташовані в історичному центрі міста. Їх структура багато разів змінювалася і ха-рактеризується підвищеною інтенсивністю забудо--ви. Ділянки усередині кварталів забудовувалися багатоповерховими будинками, які були сусідами з унікальними архітектурно - історичними пам'ятни-ками, дрібними будовами і виробничими під-приємствами.

Особливістю історичних територій цього вигляду є традиційна квартальна система планування з периметральной забудовою. Забудову центру вели хаотично. Житлові, культурно-побутові і виробничі зони перепліталися і не мали чітких меж. Удома зводилися на всіх вільних територіях, приносячи збиток зеленим насадженням. Виникали вузькі провулки.

До реконструкції забудови першого вигляду пот-рібен особливий підхід. Модернізація будівель, впорядкування і санація кварталів є складним зав-данням: необхідно відкрити огляд на пам'ятники архітектури, і зберегти елементи культурної спадщини минулого.

2) території характерні для районів, що прими-кають до історичного центру міста. Ці райони мають меншу інтенсивність житлової забудови і вкрапленням в неї великої кількості дрібних виро-бничих підприємств. Історична і технічна цінність забудови звичайно нижча, ніж у 1-го вигляду. Але є окремі пам'ятники архітектура і капітальні будівлі що мають велике містобудівне значення. При реконструкції простіше перетворювати планувальну структуру, підпорядковувавши її функціональному значенню.

3) території колишніх околиць міст. З 1860-1910 тут виросла промисловість, побудовані з/д вузли, склади і ін. торгівельно - промислові споруди. По-ряд із заводами розташувалися робочі селища. Це житло граничить з шкідливою промисловістю, вона не упорядкована для неї характерна планувальна структура з черезсмужним розміщенням житлової споруди і промислових зон. При цьому забудова розташована не суцільно по всій території, а уздовж транспортних артерій. Вільні території – зелені масиви. При реконструкції потрібне впорядкування її планувальної і функціональної структури.

Інший вид класифікації старої забудови міст – за ознаками, що характеризує будівлі, які її утворюють: поверховість, капітальна і щільність житлового фонду.