10. Перетворення грошей у капітал.Робоча сила, її вартість та споживча вартість. Капітал як економічна категорія товарного виробництва: теорії капіталу.

Історичними передумовами виникнення капіталу, були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. При простому товарному обігу дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають вироблені, ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою: Т (товар) -Г (гроші) - Т (товар). У даному випадку гроші виконують свою природну функцію засобу обігу і не є капіталом. Вони виступають лише посередником в обміні однієї споживної вартості (Т) на іншу споживну вартість (Т), потрібну даному виробникові.

На певному історичному етапі, в міру розвитку продуктивних сил, просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т - Г - Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою форму­лою: Г - Т - Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух Г - Т - Г був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г', тобто в Г + ДГ, де Г- означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г - Т - І\

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (АГ), на­зивається додатковою вартістю. Додаткова вартість - це надли­шок над первісне авансованою сумою грошей (Г> - Г = АГ). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетво­рилася в капітал. Отже, капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова вартість латинською літерою "т" (від слова теКгууегі -додаткова вартість).

Формула Г - Т - Г- отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання до­даткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається капіталістом (підприємцем).

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли вони прино­сять додаткову вартість. Але звідки вона (додаткова вартість) може взятись? Що є її джерелом? Перші економісти епохи капіта­лізму (меркантилісти) доводили, що приріст грошей виникає з самого товарного обігу (торгівлі). Але ж, як було з'ясовано в попередніх темах, обіг означає лише зміну форм вартості на основі еквівалентності. При купівлі й продажу товарів змінюється не вартість, а лише форма вартості - товарна форма перетворюється в грошову, а грошова - в товарну. Нового нічого в цих процесах не виникає. Йде лише реалізація вартості, яка створена працею, затраченою поза межами сфери обігу - у сфері виробництва.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, заверша­льним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Раб, наприклад, не міг продавати свою робочу силу, бо разом із своєю робочою силою належав рабовласнику. Його могли продати, як річ, але сам він своєю робочою силою не розпоряджався. Не міг цього зробити й кріпак, оскільки він знаходився в особистій залежності від феодала (поміщика). Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат­ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц­тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма­ного працівника.

Робоча сила - властивість живого організму лю­дини. Отже, життя людини - необхідна умова існування товару "робоча сила". Останнє ж (життя людини) залежить від споживання нею необхідних засобів існування. Тому вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи: а)засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло; б)соціально-культурні потреби; в)засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили; г)кошти на навчання, підви­щення кваліфікації і т.д.

Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості за­собів існування, необхідних для задоволення звичайних у даній країні і в даний період часу фізичних і культурних потреб робітника, для утримання його сім'ї і для навчання. Величина вартості робочої сили вимірюється кількістю робочого часу, необ­хідного для створення перерахованих життєвих благ.

Грошовим виразом вартості товару "робоча сила" виступає заробітна плата. Тому, хоча зовні заробітна плата виступає як плата за працю, такою вона не є, як було з'ясовано раніше, вар­тість має не праця, а лише робоча сила. Отже, заробітна плата - це лише плата за робочу силу, її ціна. Робітник не може продати свою працю як товар з тієї простої причини, що вона не існує, доки він не почав працювати. А починає він працювати лише тоді, коли продає свою здатність до праці, тобто робочу силу.

Споживна вартість робочої сили суттєво відрізняється від ін­ших товарів тим, що її не можна зберігати про запас. Вона пови­нна продаватися щоденно і погодинно, інакше її власник загине від голоду. Найманий працівник, продаючи товар "робоча сила", завжди й скрізь авансує капіталіста, тобто надає йому право споживати свою робочу силу раніше, ніж останній виплатить йому зарплату. В реальному житті це проявляється в тому, що заробітна плата виплачується не наперед, а після того, як робітник відпра­цює певний час (тиждень, два тижні або місяць).

Таким чином, ми можемо констатувати, що єдиним джерелом додаткової вартості (а отже, й будь-яких прибутків, як це буде показано далі) е робоча сила. А точніше, споживна вартість робочої сили. Тому, відповідаючи на запитання, коли гроші перетворюються в капітал, можна сказати: коли вони приносять додаткову вартість. А додаткову вартість вони приносять тоді, коли робоча сила перетворюється в товар. Товаром же історично вперше робоча сила стає за умов капіталізму.

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших в ринкових відносинах. Однак його місце – особливе. Він знаходить прояв в товарі (товарний капітал), в грошах (грошовий капітал), попит, пропозиція та ціна виступають як чинники (фактори), від яких в значній мірі залежить капітал. Одночасно капітал має суттєвий і зворотний вплив – попит, пропозиція і ціна залежать від обсягів капіталу.

Капітал як економічна категорія – є теоретичним вираженням виробничих відносин між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Тобто – це історично обумовлене, суспільно – виробниче відношення між підприємцями, що володіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (робітниками), які позбавлені будь – яких засобів виробництва.

К. Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу:

1. Капітал – це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал – це самозростаюча вартість;

2. Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру;

3. Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми.

снову концепції протиріччя інтересів складає положення про різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. Автори даної концепції, не змінюючи принципової сутності компромісної концепції, суттєво розширили її практичне використання.

В основу концепції протиріччя інтересів формування капіталу підприємства покладено: теорію асиметричної інформації, сигнальна теорію, теорію моніторингових витрат та ін.

Теорія асиметричної інформації базується на припущені недосконалості ринку капіталу. Реальний ринок надає неадекватну інформацію учасникам відносно перспектив розвитку підприємства. Асиметричність проявляється в тому, що менеджери підприємства володіють найбільш достовірною інформацією ніж інвестори та кредитори.

В основу сигнальної теорії покладено теорію асиметричної інформації. Вона базується на припущенні про те, що ринок капіталу посилає інвесторам та кредиторам відповідні сигнали відносно перспектив розвитку підприємства на підставі поведінки менеджерів.

Теорія моніторингових витрат (“теорія витрат на здійснення контролю”) базується на різних інтересах та рівні інформованості власників та кредиторів підприємства. Кредитори вимагають здійснення власного контролю за ефективність використання наданого капіталу, з метою забезпечення його повернення. Витрати при цьому включаються в процентну ставку, яку сплачує підприємство. Враховуючи витрати, з підвищенням питомої ваги залученого капіталу, спостерігається зростання середньозваженої вартості капіталу, і відповідно - зниження ринкової вартості підприємства.