16. Специфіка міжнародних економічних відносин та їхні основні форми.

Історично першою формою світогосподарських відносин є та частина світового ринку, яка пов'язана із рухом товарів, тобто зовнішня торгівля.

Зовнішня торгівля становить собою особливу сферу товарно-грошових відносин пов'язаних з купівлею - продажем товарів і послуг за межами внутрішнього ринку певної країни. Вона, як правило, є оптовою. Разом з тим для зовнішньої торгівлі властиві і певні особливості, У зовнішній торгівлі, як правило, існують два протилежно спрямованих напрями товарного потоку: вивіз товарів (експорт) та ввіз (імпорт). У зовнішній торгівлі використовують показники її балансу. Торговельний баланс включає три показники: вивіз товарів, їх ввіз та різницю між цими показниками. Різниця між експортом та імпортом називається сальдо зовнішньоторговельного балансу. Сальдо може бути позитивним, і негативним.

На світовому ринку діють світові ціни. В основі світової ціни лежить інтернаціональна вартість. Вона визначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом. До інтернаціональної вартості у міжнародній торгівлі додаються ще такі чинники, як експортне та імпортне мито, транспортні витрати, обов'язкове міжнародне страхування

На сучасному етапі чітко простежуються такі основні тенденції розвитку світової торгівлі:

• зростання експортних поставок готової продукції зі слаборозвинених країн у високорозвинені;

• зростання питомої ваги машин та обладнання у структурі світового експорту.

Міждержавне регулювання світової торгівлі розвивається шляхом створення міжнародних організацій, таких як ГАТТ і СОТ, а також спеціальних організацій, які включають країни, що є основними постачальниками на світовий ринок певної продукції. Найбільшою популярністю користується Організація країн експортерів нафти (ОПЕК). Метою діяльності подібних організацій є узгодження цін на продукцію, встановлення експортних квот для кожної країни-учасниці, обмеження виробництва тощо.

Однією із важливих форм міжнародних економічних відносин у XX ст. є вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни як приватними корпораціям, так і державою.

Основними причинами вивозу капіталу є:

• утворення відносного надлишку капіталу на національному ринку;

• можливість більш прибуткового застосування капіталу за кордоном в результаті наявності там дешевої сировини, кваліфікованої робочої сили

Існують дві основні форми вивозу капіталу: вивіз підприємницького (функціонуючого) капіталу і вивіз позичкового капіталу у вигляді міжнародних позик, які надають як окремі держави, так і великі міжнародні банки. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами: шляхом будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; шляхом придбання контрольного пакету або просто частини акцій діючих підприємств; шляхом відкриття за кордоном власних філіалів або дочірніх компаній. Капіталовкладення у зарубіжні підприємства залежно від контролю за останнім поділяються на прямі й портфельні. Прямі інвестиції здійснюються шляхом будівництва власних промислових, торгових та інших підприємств і дають право контролю над ними. Якщо іноземна корпорація не володіє контрольним пактом акцій місцевого підприємства, то такі вкладання капіталу називаються портфельними інвестиціями.

З вивозом капіталу відбулося становлення і зміцнення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК). Згідно з документами ООН до транснаціональних відносяться такі корпорації, які мають дочірні фірм у двох або більше країнах незалежно від юридичної форми або сфери діяльності їх закордонних фірм.

Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту. У світовому господарстві існує декілька форм міжнародного кредиту, які можна класифікувати за строками і формою надання, цільовим призначенням та видами позичальників. За строками надання ці кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) і довгострокові (понад п'ять років). За формою надання розрізняють товарні й валютні кредити. За цільовим призначенням кредити бувають пов'язані і фінансові. Пов'язані кредити призначені для фінансування певних цільових програм, що спеціально обумовлюються при укладанні кредитної угоди. Фінансові кредити, як правило, використовуються позичальниками на будь-які цілі і виступають у формі валюти. За видами позичальників міжнародні кредити можуть поділятися на надані іноземним державам та окремим корпораціям, приватним підприємствам і т.д.

Вивіз капіталу робить двоїстий вплив на міжнародні економічні відносини. З одного боку, він підвищує ефективність міжнародних зв'язків, сприяє економічному розвитку країн-позичальників, а з іншого - загострює суперечності між партнерами, при певних умовах перетворює позичальників у вічних боржників, а отже, залежних від кредиторів.