7.Індикатори макроекономічної нестабільності: інфляція безробіття

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найбільшим соціальним лихом сучасної економіки є значний рівень безробіття і високі темпи інфляції. Безробіття – це вимушена незайнятість робочої сили, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці як на інтегрованому ринку праці, так і в його різних секторах.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обігу всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.

В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного. За цих умов певна частина працездатного населення залишається без роботи, виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу.

Рівень зайнятості визначається відношенням числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

Рівень зайнятості =  (3.2).

Все населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення.

Робоча сила – це здатність до праці; сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

РС = зайняті + безробітні (3.3), де:

РС – робоча сила.

До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі й безробітних, які активно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, студентів, інвалідів, ув’язнених, домогосподарок, недієздатних). А також тих, хто працює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто вони безробітними не рахуються. Це явище називають прихованим безробіттям.

Зайняті – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.

Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.

До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років і тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили.

  (3.4).

Характеризуючи стан безробіття, найчастіше оперують трьома взаємопов’язаними поняттями: фрикційне, структурне та циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця роботи. Воно пов’язане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Особи найманої праці, залишивши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Відмінна ознака цього виду безробіття – добровільність і нетривалість. Таке безробіття є неминучим і певною мірою бажаним, адже працівники шукають більш кваліфіковану й оплачувану роботу, що забезпечить їм вищі доходи, а суспільству – більший обсяг сукупного продукту.

Структурне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією тощо. Воно є результатом змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць професіональній структурі робочої сили. Цей вид безробіття, як правило, має довготривалий характер, вимагає додаткових затрат від суспільства й окремих осіб на перекваліфікацію, зміну місця проживання. Структурне безробіття також неминуче для суспільства, але від фрикційного відрізняється необхідністю здобути нову професію, перекваліфікуватись, щоб зайняти інше робоче місце.

Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.

ПРБ = ФБ + СБ (3.5), де:

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФБ – фрикційне безробіття;

СБ – структурне безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюється у 5,5–6,5% від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3%, що свідчить про зростання мобільності робочої сили (це збільшує добровільне безробіття) та прискорення темпів науково-технічного прогресу (це збільшує структурне безробіття).

Циклічне безробіття – безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним із дефіцитом попиту. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди економічного піднесення воно відсутнє.

Циклічне безробіття дорівнює різниці між фактичним безробіттям та природним рівнем безробіття.

ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.6), де:

ЦБ – циклічне безробіття;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття.

Розглянемо соціально-економічні наслідки безробіття.

По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.

Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.

Відповідно до закону Оукена, кожний відсоток збільшення безробіття від його природного рівня означає для економіки скорочення ВВП, порівняно з потенційним рівнем, на β%. Це можна виразити наступним чином:

 

Інфляція – це зростання загального рівня цін (іншими словами, падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється з допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у процентах) та 100%.

РІ = Ісц - 100% (3.12), де:

РІ – рівень інфляції;

Ісц – індекс споживчих цін.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:  

  (3.13)

Протилежним інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється рідко.

Дезінфляція – це сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції спостерігалися в 1995–1996 рр. (коли інфляція, вимірювалася чотиризначними числами) як наслідок стабілізаційної політики.

В залежності від середньорічного темпу приросту цін розрізняють: помірну (повзучу) інфляцію, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік. Коли ціни відносно стабільні, люди довіряють грошам і охоче накопичують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже перевищить існуючий.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік. Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік. Гіперінфляція, як правило, пов’язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Деякі види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому розрізняють два типи інфляції: інфляцію попиту й інфляцію пропозиції (витрат).

Інфляцію можуть стимулювати якісь зміни (у споживчих та інвестиційних витратах, урядових витратах, чистому експорті), що впливають на сукупний попит і обсяг виробництва виходить за межі потенційного.

Інфляція попиту – інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту. Коли він збільшується швидше за виробничий потенціал економіки, ціни, намагаючись урівноважити пропозицію і попит, зростають (занадто багато грошей полюють за меншою кількістю товарів, бо видатки держави, населення і фірм ростуть швидше, ніж виробництво). Надлишкові сукупні витрати можуть бути обумовлені грошовою емісією для покриття дефіциту державного бюджету, мілітаризацією економіки та іншими причинами.

Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, оскільки витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція витрат – інфляція, що викликана збільшенням середніх витрат на виробництво продукції. Основними причинами підвищення середніх витрат є:

–    підвищення номінальної заробітної плати;

–    підвищення цін на сировину та енергоносії;

–    підвищення податків.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана зі скороченням сукупної пропозиції внаслідок несприятливих зовнішніх шоків – підвищення цін на сировину, матеріали, номінальної заробітної плати тощо, які спричиняють збільшення витрат виробництва, падіння обсягів випуску й зайнятості, зростання безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Інфляція впливає на економіку через:

–    перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

–    перекручення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.

У той же час потрібно зазначити, що вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція – неочікуваною чи очікуваною.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін у економіці. Вона перерозподіляє багатство між різними групами людей. Неочікувана інфляція зазвичай сприяє боржникам, певним групам людей і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам, групам із фіксованими доходами, власникам заощаджень. Неочікуване зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Зростання сукупного попиту збільшує ціни та обсяг виробництва. Проте зміни у пропозиції, переміщуючи вгору криву пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Отже, інфляція може поєднуватися як із вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.

Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою. Припустимо, що всі ціни зростають щороку на 5%, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) та очікуваною, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Проте цей вид інфляції рідкісний.

Набагато частіше спостерігається незбалансована інфляція – така, що впливає на відносні ціни, затрати й податки. Навіть тоді, коли незбалансована інфляція передбачена, ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій. Проте в цьому випадку, враховуючи майбутні зміни в рівні цін, люди мають можливість скоригувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції.