13.Рецесійний та інфляційний розрив як показники не рівноважного стану економіки.

Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук. видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає рецесійний розрив. Графічна інтерпретація рецесійного розриву подана на малюнку:

П отенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але фактично ек-ка витрачає Е1 ( Е2). ВВП факт. ВВПп. Це явище отримало назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив – це величина, на яку сук. видатки мають початково (+ Е) , щоб ВВП факт  до потенц. рівня. Оскільки в разі  сук. видатків ціни можуть , то для обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в умовах нестабільних цін :

+Сук.витр.=ВВП реальн / Мультиплікатор

Протилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний розрив.

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-∆СуВ_п) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору): -∆СуВ_п = -∆ВВП_і / М_в, де -∆ВВП_і – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-∆ВВП_і = ВВП_п - ВВП_ф).

Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:

Н а графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ₂. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ₁. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ₁>СуВ₂). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП₁>ВВП_­2. Таке явище і називається інфляційним розривом.

Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

14. Необхідність, сутність та методи державного регулювання

Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Державне регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. В кінцевону підсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу державного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

	- нема голосів (2961 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Нема коментарів для цієї книги

У сучасній ринковій економіці, яка є по суті змішана економіка основним регулятором господарських пропорцій виступає - ринок. Гос, регулювання відіграє лише допоміжну роль, воно будується за принципом «потреби» тільки в тих сферах, де ринкові регулятори з різних причин є не ефективними і за цим виникає потреба в гос. втручання. Гос. регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру здійснення правочинними гос. установами та громадськими організаціями з метою стабілізації в існуючої економічної системи її пристосування до мінливих умов. Суб'єктами держ. регулюванням виступають носії господ. інтересів їх виразники та виконавці.

Об'єкт держ. регулювання представляє економічні сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явище і умова хоз. діяльності, проблеми, які в них виникають і - що не вирішуються автоматично або в найближчому майбутньому. Існує 2 основних методи гос. регулювання прямі та непрямі. Пряме гос. регулювання здійснюється шляхом цільового фінансування, держ. закупівель та діяльності державного сектора економіки.

Основою непрямого гос. регулювання є грошово-кредитна та податково-бюджетної політики, політика прискореної амортизації та зовнішньоекономічні методи.

Для того, щоб виробити правильну економічну політику, державні діячі повинні віддавати собі звіт в тому, по-перше, яких цілей вони хочуть досягти, і, по-друге, якими інструментами вони для цього мають. По відношенню один до одного цілі макроекономічної політики можуть бути взаємозамінні, взаємодоповнюваності і нейтральні.

Цілі макроекономічної політики реалізуються шляхом державного регулювання. Перш за все, важливо розрізняти дві основні форми: адміністративні методи державного регулювання, і економічні методи державного регулювання за допомогою різних заходів макроекономічної політики. Пряме втручання держави - це і прийняття законодавчих актів, покликаних впорядкувати і розвивати відносини між всіма елементами ринкової системи. Приклади державного регулювання економіки шляхом розробки законодавчих актів надзвичайно різні, наприклад, прийняття Цивільного кодексу, Податкового кодексу, законів проти обмежувальної ділової практики (антимонопольних законів) і т. п. Непряме втручання припускає здійснення державного регулювання за допомогою використання основних інструментів державної економічної політики, якими є податково-бюджетна і кредитно-грошова політика Обидва ці напрями державної політики тісно пов'язані один з одним. При проведенні макроекономічної політики важливо пам'ятати, що і держава, і ринок - великі завоювання цивілізації. Ринок не може нормально функціонувати без держави, Ринок і держава - дві могутні сили, які не протистоять один одному, але доповнюють один одного в ході економічного розвитку.