- •Політекономія
- •2.Продуктивні сили суспільства та показники їх розвитку. Виробничі відносини: суть, система та структура.
- •Фаза власне виробництва:
- •3.Товарне виробництво. Причини виникнення та характерні риси.
- •4.Економічні потреби та інтереси суспільства. Закон зростання потреб.
- •1)За способом задоволення потреби поділяються на суспільні, колективні та особисті.
- •2) За ступенем реалізації:
- •3) За формою вираження виокремлюють матеріальні та духовні потреби;
- •4) За критерієм раціональності потреби поділяються на:
- •5.Основні фактори виробництва. Робоча сила та її властивості.
- •6.Товар і його властивості. Теорія вартості: трудова, маржиналістська і неокласична.
- •7. Власність як економічна категорія. Структура власності та її історичні типи, види і форми власності.
- •8.Гроші та їх суттєві риси.Функції грошей.
- •9.Класифікація ринків: олігополістичний та ринок чистої конкуренції
- •10. Перетворення грошей у капітал.Робоча сила, її вартість та споживча вартість. Капітал як економічна категорія товарного виробництва: теорії капіталу.
- •11. Суть і основні риси суспільного відтворення
- •12. Необхідність і сутність позичкового капіталу. Позичковий процент.
- •13. Кредит як форма руху позичкового капіталу. Форми кредиту.
- •14. Суть підприємництва та умови його існування
- •15. Суть та види витрат виробництва. Собівартість.
- •16. Специфіка міжнародних економічних відносин та їхні основні форми.
- •17. Аграрна сфера виробництва та її особливості. Форми господарювання у сільському господарстві.
- •18. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Функції ринку.
- •19. Прибуток і його суть. Норма і маса прибутку та фактори, що на них впливають.
- •Теорії та види прибутку
- •20.Загальні риси, структура і суперечності розвитку сучасного світовогогосподарства
- •Конкуренція та її суть. Функції і форми конкуренції.
- •Економічне зростання. Його показники, значення та фактори.
- •Закономірності формування та розвитку монополістичного капіталізму. Суть і форми монополій. Антимонопольне законодавство.Виникнення монополій та їх форми.
- •24. Зміст та об'єктивні чинники перехідного стану. Риси і типи перехідноїекономіки.
- •2.Історія розвитку макроекономіки як економічної науки.
- •3.Макроекономічні показники та методи їх розрахунку.
- •4.Дати порівняльну характеристику системи балансу народного господарства (бнг) та системи національних рахунків
- •5.Валовий внутрішній продукт та валовий національний продукт. Методика їх розрахунку.
- •6.Національний дохід і національне багатство: рівень цін та їх вплив на національний дохід
- •7.Індикатори макроекономічної нестабільності: інфляція безробіття
- •8. Циклічність як форма економічного розвитку. Фази циклу
- •9.Антициклічна політика держави. Особливості анти циклічної політики в умовах спаду та перевиробництва.
- •10. Сукупний попит, крива сукупного попиту та чинники, що на неї впливають.
- •13.Рецесійний та інфляційний розрив як показники не рівноважного стану економіки.
- •14. Необхідність, сутність та методи державного регулювання
- •15. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного реглювання.
- •16. Сутність та види фіскальної політики
- •Основні функції фіскальної політики
- •Види фіскальної політики
- •17. Сутність та механізм функціонування грошового ринку
- •18. Грошово-кредитне регулювання економіки: монетарна політика
- •19.Банківська система.
- •20.Сутність зовнішньоекономічної діяльності, її характерні риси.
- •21.Вплив зовнішньої торгівлі на ввп: міжнародні торговельні організації.
- •22.Платіжний баланс та валютний курс.
- •23.Ринок праці та механізм його функціонування.
- •24.Державна політика зайнятості населення.
- •Історія
- •1.Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в пам`ятках економічної думки.
- •2.Східна цивілізація та її характеристика. Історичні форми господарств. Економічна думка давньої Індії: Артхашастра (іv ст.. До н. Е.)
- •3.Характерні риси господарської системи Давнього Риму та шляхи її еволюції.
- •5.Основні риси господарського розвитку та економічного розвитку думки Давньої Греції.
- •6.Умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Економічні погляди у. Петті та п. Буагільбера.
- •7. Історичні умови винекнення та суть фізіократизму. Основні представники фізіократів ф.Кене, а.Тюрго
- •8. «Економічна таблиця» ф.Кене та її значення для економічної науки
- •9. Формування феодального землеволодіння в Західній Європі. Його основні форми
- •10. Феодальне землеволодіння: форми, характер. Основні категорії залежних селян у Київській Русі.
- •11. Основні положення і особливості селянської реформи 1861 р. В Україні та її наслідки
- •12. Формування мануфактурного виробництва. Мануфактура та її види. А. Сміт економіст мануфактурного періоду, його внесок в економічну науку.
- •13. Українська економічна думка пореформеного періоду м. Бунге. Демократична економічна думка представників Галичини. І. Франко, м. Драгоманов.
- •15. Економічний розвиток українських земель у складі Польської та Литовської держав (15-17 ст.). Висвітлення цих процесів у документальних джерелах «Устава на волоки», «Литовські статути».
- •16. Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.
- •17. Економічні наслідки Версальської угоди. Плани Дауеса та Юнга. Їх суть і мета.
- •18. План Маршлалла як програма ринкового відображення, економіки Європи, його сутність і значення.
- •19.План Маршалла як програма ринкового відображення, економіки Європи, його сутність та значення.
- •20.Світова економічна криза 1929-1933 рр. Та шляхи виходу з неї. «Новий курс» ф.Д. Рузвельта та його теоретична основа.
- •21.Основні школи маржиналізму. Їх внесок у розвиток світової економічної теорії.
- •22.Економічне піднесення у фрн. Л. Ерхард та його господарські реформи.
- •23.Розвиток теорії монетаризму м.Фрідмена у другій половині XX ст., принципи і наслідки.
- •24.Теорія суспільного розвитку й. Шумпетера. Теорії монополії і конкуренції.
- •25.Теоретико - методологічні засади та основні напрямки раннього інституціоналізму в сша. Т. Веблен, Дж. Коммонс, у. Мітчелл.
10. Феодальне землеволодіння: форми, характер. Основні категорії залежних селян у Київській Русі.
Східні слов’яни — споконвічні насельники Східноєвропейської рівнини. Тут було багато племен. Племена, що займали територію вздовж Середнього Дніпра, називалися полянами, у басейні р. Десна — сіверянами, по р. Прип’яті — древлянами, на Волині — дулібами, або бужанами (волинянами), між Дунаєм і Дністром — тиверцями, в пониззі Дніпра і вздовж Південного Бугу — уличами. З часом всі східнослов’янські племена дістали назву «Русь». Жили вони в різних природних умовах, і це відбилося на їхньому соціально-економічному розвитку.
У перші століття нашої ери вони жили патріархально-родовою общиною, де всі засоби виробництва були спільною власністю, і існувала колективна праця. Землеробство було панівною галуззю господарства.
На півночі, в лісистих місцевостях довго панувала вирубна система землеробства. Вона полягає в тому, що землеробу попереду треба знищити ліс і чагарник, спалити їх і на розчищеній ділянці сіяти.
Орна система землеробства дозволила збільшити площі посівів, перетворити хліб на головний продукт харчування. В зв’язку з цим поглиблювався суспільний поділ праці, почався процес відокремлення ремесла від сільського господарства, що в свою чергу привело до розвитку обміну.
Прогрес у сфері виробничих сил, який позначився передусім на розвитку головної галузі господарства — землеробстві, привів до зміни суспільних форм життя, до занепаду старої, патріархально-родової організації. Патріархально-родова община почала розкладатися. Поширення нових знарядь праці й поява орного землеробства полегшили обробіток землі. Тепер не було потреби в спільній праці великого колективу. Тому від патріархально-родової общини почали відокремлюватись малі, індивідуальні родини.
Поява приватної власності на засоби виробництва і пов’язана з цим економічна незалежність окремих родин, самостійне ведення ними господарства мала наслідком майнову нерівність. Майнову нерівність посилював також розвиток торгівлі, що сприяло нагромаджуванню цінностей у руках окремих родин. Володіючи багатством, рабами, родоплемінна верхівка почала ставити в залежність від себе общинників. Робилося це різними способами: позики хліба, худоби або реманенту. А іноді знать силоміць захоплювала землю і майно збіднілого общинника.
Згодом знать, нехтуючи традиціями общини, почала обертати свої землі, земельні угіддя в повну власність. Так виникла вотчина — велике земельне володіння, що було повною, безумовною власністю знатної привілейованої родини.
Протягом Х ст. київські князі, спираючись на феодальну знать, об’єднали всі східнослов’янські племена, а також багато племен неслов’янського походження. Київська Русь перетворилася на сильну, могутню державу.Київська Русь була ранньофеодальною державою.
Формувався клас феодалів переважно із князівської дружини. Дружинники створювали своє господарство, розширювали його шляхом загарбань вільних земель чи земель інших феодалів, але зв’язки з князем не розривали, ставали його васалами, несли всіляку службу на користь великого князя. Васалами великого князя ставали представники місцевої знаті, багаті общинники, купці, що придбали землю, та інші. Вони мусили допомагати йому і несенням військової служби, і фінансами.
Зростання великого землеволодіння і одночасно майнової нерівності в общині, наступ на неї феодалів привели до значних змін в становищі населення, яке в той час мало загальну назву смердів. Смерди були вільними й економічно самостійними, вони передавали своє господарство в спадщину, могли виступати в суді свідками, проте закон розглядав смердів як нижчу, неповноправну групу населення. Смерди не були єдиною верствою сільського населення. Із загальної маси вільних общинників почали відокремлюватися групи людей, що відрізнялися від інших своїм економічним і правовим становищем. Помітне місце займали такі групи, як рядовичі й закупи.
Рядович — збіднілий селянин. Він укладав договір (ряд) з феодалом про надання йому якоїсь допомоги і брав на себе певні обов’язки щодо феодала, визнавав свою залежність від феодала. Типовим різновидом рядовича був закуп. Ця назва походить від стародавнього слова «купа» — позика. Закупами могли бути і збанкрутілі купці, ремісники, збіднілі феодали. Закуп мусив відробляти борг у господарстві феодала, часто зі своїм реманентом доти, доки не відробляв купи з відповідними процентами. У цей час він підпадав під юрисдикцію феодала. Але як особа, котра знаходилась у тимчасовій залежності, він мав певні права і у певних випадках міг скаржитися на свого пана. Якщо ж закуп тікав від кредитора, він ставав рабом.
Крім рядовичів і закупів у Київській Русі були ще й інші групи феодально залежного населення: вдачі, прощенники, закладники, задушні люди, ізгої й т. ін.
Поряд з феодально залежним і вільним населенням існували раби або холопи, яких часто називали челяддю. Вони не були єдиною масою. Так, в окремих випадках раби виконували всілякі сільськогосподарські роботи, мали в користуванні ділянки землі, реманент тощо і віддавали феодалу частину врожаю. Такі холопи поступово зливалися з феодально залежним селянством. Інша частина жила на княжому або боярському дворі й обробляла землю панським реманентом, дістаючи за це утримання натурою. Проте найчастіше рабів використовували як домашніх слуг, кухарів, ключників, дворових ремісників. Раби були також цінним товаром у торгівлі зі східними країнами.
Незважаючи на наступ феодалів на общину і зростання феодальної залежності, за часів Київської Русі більша частина населення ще була вільною і залежала тільки від феодальної держави. Ця залежність визначалася сплаченням державних податків та виконанням різних повинностей, як то: будівництво фортець, шляхів, участь у військових походах тощо.