Історія

1.Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в пам`ятках економічної думки.

2.Східна цивілізація та її характеристика. Історичні форми господарств. Економічна думка давньої Індії: Артхашастра (ІV ст.. до н. е.)

3.Характерні риси господарської системи Давнього Риму та шляхи її еволюції.

5.Основні риси господарського розвитку та економічного розвитку думки Давньої Греції.

6.Умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Економічні погляди У. Петті та П. Буагільбера.

7. Історичні умови винекнення та суть фізіократизму. Основні представники фізіократів Ф.Кене, А.Тюрго

8. «Економічна таблиця» Ф.Кене та її значення для економічної науки

9. Формування феодального землеволодіння в Західній Європі. Його основні форми

10. Феодальне землеволодіння: форми, характер. Основні категорії залежних селян у Київській Русі.

11. Основні положення і особливості селянської реформи 1861 р. в Україні та її наслідки

12. Формування мануфактурного виробництва. Мануфактура та її види. А. Сміт економіст мануфактурного періоду, його внесок в економічну науку.

13. Українська економічна думка пореформеного періоду М. Бунге. Демократична економічна думка представників Галичини. І. Франко, М. Драгоманов.

14. Первісне нагромадження капіталу. Його джерела, методи та результати. Джерела первісного нагромадження капіталу в Англії.

15. Економічний розвиток українських земель у складі Польської та Литовської держав (15-17 ст.). Висвітлення цих процесів у документальних джерелах «Устава на волоки», «Литовські статути».

16. Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.

17. Економічні наслідки Версальської угоди. Плани Дауеса та Юнга. Їх суть і мета.

18.План Маршалла як програма ринкового відображення, економіки Європи, його сутність та значення.

19.План Маршалла як програма ринкового відображення, економіки Європи, його сутність та значення.

20.Світова економічна криза 1929-1933 рр. та шляхи виходу з неї. «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта та його теоретична основа.

21.Основні школи маржиналізму. їх внесок у розвиток світової економічної теорії.

22.Економічне піднесення у ФРН. Л. Ерхард та його господарські реформи.

23.Розвиток теорії монетаризму М.Фрідмена у другій половині XX ст., принципи і наслідки.

24.Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера. Теорії монополії і конкуренції.

25.Теоретико - методологічні засади та основні напрямки раннього інституціоналізму в США. Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

1.Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в пам`ятках економічної думки.

Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян — іригаційне землеробство. Ірига́ція або зро́шування (англ. Irrigation) — підведення води на поля, що відчувають нестачу вологи, і збільшення її запасів у шарі ґрунту, де знаходяться коріння рослин, з метою збільшення родючості ґрунту.

Переваги цієї системи такі. По-перше, вода у Нільській до­лині стояла в каналах лише під час повені протягом 6—9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими. За каналами ж у Месопо­тамії доводилося наглядати протягом всього року. По-друге, після осідання мулу паводкову воду відводили назад у річку, що дава­ло змогу підживити ґрунт, оберігаючи його від засолювання. По-третє, вологи протягом двох місяців цілком вистачало для про­ростання й дозрівання зернових культур. Тому шкода природі завдавалася менша, ніж за системи іригації у Месопотамії.

Ще у IV тис. до н. є. єгиптяни винайшли ніломір, який допома­гав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й роз­міри паводка. В епоху Нового царства (1580—1555 pp. до н. є.) було винайдено шадуф, експлуатуючи який два робітники за світловий день могли полити до півгектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля, посприяв­ши насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у І тис. до н. є. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналив­не колесо сакіє, яким дотепер користуються єгипетські селяни. Стародавня східна держава, таким чином, виникла внаслідок необхідності об´єднання сил землеробів-общинників для будівництва й обслуговування зро­шувальної системи.

Із зерно­вих єгиптяни вирощували переважно пшеницю-еммер (сорт), ячмінь і сорго, з городніх — часник, огірки, з технічних — льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Розвива­лися садівництво і виноградарство, передусім вирощували фінікові пальми.

За археолог. свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природноклімат умови місцевості були особ­ливо придатні для сільськогосп виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення і злагоджені дії усіх номів (общин). З найдавніших часів спочатку номи, а потім держ влада виконували цю об'єднавчу функцію. Через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисяч до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему держ господарства. Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановл. панівна роль держ господарства з ознаками адміиістративно-командної систе­ми. Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централіз влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централіз системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.). Адміністр-господарські документи Стародав Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, документи госпо­дарської звітності, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господ діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та пере­розподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників держї влади.У господар житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загаль­ного еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юрид акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисяч до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господї системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економ наслідками формування особистої власності був процес ожебрачення землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­ж скарбниці. У 1 тис до н.е. Старод Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Зах Азії.