19. Прибуток і його суть. Норма і маса прибутку та фактори, що на них впливають.

Прибуток – перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення.

Категорія прибуток має історичний характер. Вона з»являється лише за умов капіталізму, конкретизується в процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва (на нижчій стадії розвитку капіталізму типовим був середній прибуток, на вищій – монопольно високий прибуток).

Теорії та види прибутку

У теорії А.Сміта прибуток розглядається як результат праці робітника, з одного боку, і функціонування капіталу з іншого. Д. Рікардо нерозривно пов'язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток - - це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.

У сучасній західній ек.літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва.

Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах: як прибутковість усього підприємства щодо всього аван-сованого капіталу, як прибутковість виготовленння окремої партії товарів. Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку.

Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.

Норма прибутку це відношення річного прибутку до авансованого капіталу. Якщо річний прибуток віднести до затрат, то отримаємо норму рентабельності. Норму прибутку записують формулою::

Норму прибутку записують формулою : p' = [ p / (c + v) ] * 100% де p' — норма прибутку; р — маса прибутку: с + v — авансований капітал. У цій формулі маса прибутку є абсолютним показником кількісного визначення прибутку, капіталу.

Величина норми прибутку:

Величина норми прибутку залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання суспільної продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту, якості праці, швидкості обороту капіталу та інших факторів.

Маса прибутку- - загальна величина прибутку, отримуваного підприємством за певний період часу від результатів господарської діяльності загалом або від результатів окремих угод.

У розвинутих країнах світу норма і маса прибутку – головна мета підприємців і критеій ефективності виробництва. Середня норма прибутку в крупних компаніях становить до 12%.

20.Загальні риси, структура і суперечності розвитку сучасного світовогогосподарства

• світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики.

Світова економіка має галузеву, функціональну і територіальну структури.

Галузева структура характеризує співвідношення між різними підрозділами економіки: промисловістю, сільським господарством, будівництвом, транспортом, невиробничою сферою.

Функціональна структура світової економіки відображає міжнародний аспект розподілу праці.

Територіальна структура світової економіки – відбиває її зміну по країнах і регіонах світу, у вигляді районів різних видів господарської діяльності і народно-господарської спеціалізації (країни зрошуваного землеробства, індустріально розвинені регіони світу і тому подібне). По суті, територіальна структура світової економіки – це географія її галузевих і функціонально-господарських структур.

Однією з визначальних особливостей світового господарства починаючи з другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин (МЕВ). В основі цих процесів - міжнародний поділ праці, його поглиблення і розширення. Суть його полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів з метою задоволення своїх потреб та потреб краї-партнерів. Міжнародний поділ праці - це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, раціональна сфера його використання в рамках національних господарств. Функціональна структура міжнародного поділу праці вказана на приведеній схемі.

Паралельно й у взаємозв'язку із міжнародним поділом праці відбуваються такі процеси:

♦ інтернаціоналізація виробництва;

♦ збільшення відкритості національних економік;

♦ розвиток інтеграційних процесів;

♦ розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Вказані процеси носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає, по-перше, в тому, що тенденція до економічної самостійності, зміцнення національних господарств окремих країн призводять в підсумку до зростаючої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглиблення міжнародного поділу праці. По-друге, посилення необхідності в інтеграційній направленості в розвитку продуктивних сил вступає в суперечність з обмеженими можливостями реалізації цієї тенденції, в тому числі фактором відмінностей в рівні розвитку окремих країн і регіонів. Вказані дві взаємообумовлені тенденції формують суперечливий комплекс економічних відносин між окремими країнами, регіональними об'єднаннями та окремими підприємствами та корпораціями.

Все це і обумовлює той факт, що розвиток світового господарства відбувається стрибкоподібно. В одному випадку переважає тенденція до розділу єдиного світогосподарського механізму під впливом розподілу і перерозподілу ресурсів крупними монополістичними угрупуваннями. Цей етап припадає на період кінця XIX століття і кінця 50-х років XX століття. В іншому випадку домінувала тенденція до об'єднання в торговій, виробничій, кредитно-фінансовій і інших сферах, що є характерним для другої половини XX-го і початку ХХІ-го століття.

В умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу практика організації замкнутих національних анклавів або навіть у межах певної групи країн виявилася надто неефективною. В світовому господарстві це і обумовило інтенсифікацію інтеграційних процесів, формування транснаціональних корпорацій, міжнародних кредитно-фінансових інститутів тощо. Усе це дало можливість підвищити загальну ефективність національних економік, зміцнити матеріально-технічну базу ринкового господарства, підвищити ефективність практично всіх форм реалізації МЕВ.