6.Умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Економічні погляди у. Петті та п. Буагільбера.

Класична політична економія – один з наукових напрямів світової економічної думки другої половини XVII ст.- першої половини XIX ст.

Особливості класичної політекономії: економічні дослідження перенесені зі сфери обігу у сферу виробництва; покладено початок трудової теорії вартості; було проаналізовано окремі форми додаткової вартості.

Основні засади класичної школи економічної науки: ідея природничого порядку; концепція «економічної людини» (А. Сміт); розробка нового категорійного апарату (вартість, ціна, прибуток тощо); аналіз сфери безпосереднього виробництва; ідеологія економічного лібералізму.

У. Петті (1623-1687) – перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Не обмежувався описом економічних явищ, зв’язків між ними, а намагався обґрунтувати їх – виявити сутність процесів, що відбуваються. Основні його праці: «Трактат про податки і збори» (1662), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).

Теоретичні положення У.Петті про багатство.

Джерелом багатства він оголосив працю і землю. Утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва. Торгівля не є джерелом створення національного багатства. Багатства, на думку Петті утворюють не тільки дорогоцінні метали та камні, включаючи гроші, а й землі країни, будівлі, кораблі, товари і навіть домашня обстановка. Для збільшення багатства країни Петті пропонував замість покарання тюремним ув’язненням ввести грошові штрафи, а неплатоспроможних злодіїв віддати у «рабство», примушуючи працювати. Петті вважав, що «оцінку всіх предметів варто було б привести до двох природних знаменників – до землі і праці». «Праця – батько й активний принцип багатства, а земля – його мати».

Теоретичні положення У.Петті про гроші, торговий капітал.

Гроші – особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. Вартість його створюється працею, а мінова вартість кількісно визначається розмірами трудових витрат у добуванні дорогоцінних металів порівняно з витратами в інших сферах виробництва. Кількість необхідних для обігу грошей визначається обсягами торгівельно-платіжного обігу, тобто – кількістю реалізованих товарів, їхніми цінами і частотою обігу грошових одиниць у різних угодах (швидкістю обігу). Повноцінні гроші можна у певних межах замінити паперовими грошима, випущеними банком. Пропорція грошей для торгового обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача – до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Позичковим відсотком, Петті вважав, плату за незручності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей, і визначав його як функцію від земельної ренти і ціни землі, тобто як грошову ренту. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику. Ренту він розглядав із двох боків: як загальну форму привласнення додаткового прибутку і як власне диференціальну земельну ренту. Ціна землі – наперед закуплена певна кількість річних рент або як капіталізована рента.