1)За способом задоволення потреби поділяються на суспільні, колективні та особисті.

2) За ступенем реалізації:

- абсолютні (перспективні) потреби. Це максимальні потреби, що підлягають задоволенню в більш чи менш віддаленій перспективі. Вони формуються відповідно до загального світового рівня розвитку виробництва і відображають максимально досягнутий у світовий економіці рівень задоволення потреб людини;

- реальні (необхідні) потреби. Вони склалися на основі досягнутого рівня виробництва, будучи нормальними на даний час;

- платоспроможні (фактичні) потреби. Це потреби, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення;

- задоволені потреби. Сукупність потреб, які фактично задовольняються існуючими на ринку благами і послугами.

3) За формою вираження виокремлюють матеріальні та духовні потреби;

4) За критерієм раціональності потреби поділяються на:

- розумні. Відповідають науковим уявленням про споживання благ і послуг, необхідних для підтримання здорового способу життя людини, розвитку особистості;

- ірраціональні. Вони виходять за межі розумних, набувають гіпертрофованих, а іноді збочених форм.

Класифікують потреби і за іншими критеріями. Американський соціолог Абрахам Маслоу розробив «піраміду потреб», яка є своєрідною їх класифікацією та ієрархією. Згідно з нею потреби за ступенем їх значущості вибудовані в такій ієрархії (з низу до гори): фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби в самоутвердженні.

Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вироблено, і те, що суспільство може сплатити.

Необхідність задоволення різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому суспільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення потреб. Ця мета виробництва в межах його певної історичної суспільної організації набуває особливих форм.

Для реалізації поставлених цілей необхідні відповідні засоби і практична діяльність людей, обумовлена їх потребами та інтересами. Саме економічні потреби та інтереси є головними рушійними силами розвитку суспільства.

Якщо мета узгоджується з потребою, тоді діяльність стає цілеспрямованою, а сама потреба перетворюється на стійкий усвідомлений інтерес.

Інтереси – це ставлення людей до економічних благ, відносин між собою у процесі привласнення благ.

Потреби та інтереси не тотожні.

Види економічних інтересів:

1. особисті;

2. колективні;

3. суспільні.

Субординування економічних інтересів, як і визначення їх сутності, розмежування та поєднання, має велике практичне значення. У командно-адміністративній економіці суспільні інтереси є пріоритетними щодо регіональних, регіональні – щодо колективних, а ті – щодо особистих. Засобом забезпечення цієї підпорядкованості інтересів є жорстке централізоване планування, яке обмежує реалізацію всіх складових системи інтересів, насамперед особистих.

У ринковій економіці домінує особистий інтерес, що послаблює реалізацію суспільних інтересів. Саме тому ринкові механізми реалізації суспільних інтересів потребують доповнення механізмами державного регулювання, створення та використання суспільних грошових фондів з метою задоволення суспільних потреб (фундаментальної науки, освіти, охорони здоров`я, оборони тощо).

Економічний закон зростання потреб

Економічний і духовний прогрес зумовлює як якісне, так і кількісне зростання потреб. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом вдосконалення економ.діяльності.

Всезагальний економ.закон зростання потреб відбиває внутрішні зв`язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями.

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного і духовного прогресу суспільства.