13. Українська економічна думка пореформеного періоду м. Бунге. Демократична економічна думка представників Галичини. І. Франко, м. Драгоманов.

Відомий учений-економіст М. Бунге, професор і ректор Київського університету, критично ставився до ідей класичної школи політичної економії. Він став фундатором Київської психологічної школи, розробляв психологічну теорію цінності і визначив цінність як “корисність”, величина якої залежить від попиту та пропонування. Ідеї психологічної школи розвивав учень Бунге професор Київського університету Д. Піхно. Основи ціни та цінності він вбачав у потребах людей, які й зумовлюють попит. Найвідомішими представниками суб’єктивно-психологічного напряму були Р. Орженцький (“Кори­сність і ціна. Політико-економічний нарис”, 1895) та професор Київського університету О. Білімович (“До питання про розцінку господарських благ”, 1914), які не лише сприйняли ідеї маржиналізму, а й спробували розвинути їх.

БУНГЕ М. – був прихильником капіталізму і засуджував соціалізм, був прихильником теорії попиту і пропозиції, „Основах політичної економії” (1870) визначав її як науку, завдання якої „полягає в дослідженні суспільної сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковано”. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідного й природного, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджували існуючий порядок і вбачали свій ідеал у новій організації праці, у „вигаданих формах суспільного устрою”.

У М. Бунге немає чіткого розуміння цінності. Її він пояснює як властивість чогось, що людина не може придбати безкоштовно. А величина цінності, за Бунге, залежить від попиту і пропозиції. Усі ті категорії, якими буржуазні економісти визначали цінність (корисність, праця, витрати виробництва тощо), він розглядав як фактори, що впливають на попит і пропозицію. Але згодом Бунге розробив теорію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність корисністю.

У пореформений період на засадах дрібнобуржуазного соціалізму та буржуазного лібералізму стояв видатний український мислитель Μ.Драгоманов (1841-1895), значна частина наукового доробку якого присвячена суспільно-економічним проблемам. Він позитивно оцінював реформу, проте бачив її ан­тинародну спрямованість: селяни одержали лише особисту волю без землі. Майбутнє суспільства він пов’язував із соціалізмом (громадівством) – способом виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва – сільським громадам. Перехід до такого ладу мав бути тільки еволюційним.

Суспільні економічні погляди М.Драгоманов (1841-1895)—видатний укр. мислитель,історік публіцист, етнограф ін. Закінчив Київський ун-тет. Був професором Софійського ун-тету. У своїх чиленних публіцистичних творами він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус. розв. Драгоманов прихильник об’єднання всіх слов. народів на демократичних засадах. Він палкий прих. воз’єднання укр. земель, розв. нац. культури, виступає проти насильницької русифікації, за право укр. народу користуватися рідн. Мовою. Значне місце у наук.-публіцистичній діяльн Д. займ. економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861р. Д. розглядав як позитивний акт корисний для сусп. Причину тяжкого соц.-ек. становища селянства Д. вбачав у сусп.-політ відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною пияцтво й ледарство самих селян. Найпершу умову поліпшення становища робітників він бачив у ліквідації приватної власності. Майб. сусп. Д. зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм ладом. Під соціал. він розумів такий спосіб вир-тва, за якого прод. праці належиттимуть робітничим громадам, а земля й результати с/г-го вир-тва—сільським громадам..

Франко І. (1856–1916) – видатний український письменник, мислитель, громадський діяч. Основні праці – “Земельна власність у Галичині” (1897), “Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині” (1897). Значне місце в його науковій спадщині належить економічним питанням. Франко підкреслював, що “наука економії (господарки народної)... безперечно найважливіша з усіх наук”. Франко був популяризатором класичної економічної теорії. Певний час він викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти, підготував “невеличкий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевському і Марксу”, переклав українською мовою 24-й розділ І тому “Капіталу”. Проте аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковано іншим завданням: намаганням привернути увагу суспільства до економічних проблем і необхідності їх розв’язання. Франко вважав, що розвиток суспільства прямує “від капіталізму до соціалізму”, шляхи переходу до якого пов’язував тільки з еволюційним поступом.

14. Первісне нагромадження капіталу. Його джерела, методи та результати. Джерела первісного нагромадження капіталу в Англії.

Такі світові події як ВГВ, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку призвели до того, що дрібне товарне виробництво вже не задовольняло дедалі більших потреб у різних промислових товарах. Для того, щоб здійснити перехід від натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва був потрібен збіг кількох умов: 1)звільнення основної маси робітників від особистої залежності; відокремлення робітників від засобів виробництва. 2)концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом. 3)наявність ринків постійного збуту продукції. Першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особи селянина від кріпацтва і ремісника – від цехового порядку і примусу. Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, у купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали: 1)зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами; 2)система протекціонізму, державні позики, податки; 3)пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство. Процес первісного нагромадження капіталу(ППНК) це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили. Його головною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Період трансформації феодальних відносин у капіталістичні характеризується розвитком ринку. Феодальна залежність селянства зменшується, а через викуп зникає. Розширення масштабів торгівлі супроводжується ліквідацією територіальної замкнутості та обмеженості феодальних вотчин. Формується прошарок мануфактурників.