22.Економічне піднесення у фрн. Л. Ерхард та його господарські реформи.

Внаслідок Другої світової війни країна опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. В цей період вона зіткнулася з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом центрально-керованої примусової економіки. Після Другої світової війни у переможеній і розколотій на західну і східну зони країні в руїнах перебували міста, де переважна частина промислових об'єктів була зруйнована бомбардуваннями.

Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. Кількість грошей в обігу в десятки разів перевищувала товарну масу. Інфляція сягнула 600 % довоєнного рівня. Дрібні й середні власники розорилися, зростало безробіття, більшість населення була невпевнена в майбутньому, потерпала від нестачі продовольства й гіперінфляції. До того ж Німеччина мала виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд. Державний борг зріс з 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у травні 1945 р. Усе це вело до натуралізації господарства і продуктообміну. Елементи натуроплати вводили навіть на транспорті, у сфері обслуговування тощо. Через хронічний дефіцит продовольчих і промислових товарів розвивались «чорний» ринок і спекуляція, була введена карткова система розподілу продуктів. Продовольчу проблему загострила еміграція значної кількості німців зі східних областей Німеччини, були навіть пропозиції у 1947 р. Переселити за межі Західної Німеччини 20 млн осіб через реальну загрозу голодної смерті.

Економічна політика Людвіга Ерхарда

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу. Реформи, що привели пізніше до «німецького дива», проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон

Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. Рейхс-марку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту -- дойчмарку. Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово «заморожену» другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 -- вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк -- Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів. Через три дні після грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового їх механізму регулювання. Ціни було відпущено «на волю».Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, відміну адміністративного розподілу ресурсів та відмову від встановлення цін державою. Ерхарда досяг угоди з профспілками щодо їхніх вимог підвищення заробітної плати. У відповідь і в обмін на стабільні ціни (по основних продуктах харчування, квартплаті, транспортним витратам) профспілки зобов'язалися виявити дисциплінованість. Зростання зарплати було поміркованим і не стало фактором подальшої «інфляційної спіралі». Наслідки такої політики уряду виявилися досить швидко. Вже наприкінці 1948 р. Зростання цін припинилося, а по деяких товарах почалося їх зниження. Відбулося вирівнювання попиту і пропозиції, тобто відновилася макроекономічна рівновага. Деякі товаровиробники зазнали труднощів із збутом своєї продукції внаслідок конкуренції, що зросла. Ринок почав змінюватися і трансформуватися з «ринку продавця» (економіка попиту) у «ринок покупця» (економіка пропозиції). Стабілізація грошового обігу, як основний фактор, що забезпечує безперервне функціонування грошово-ринкової економіки, створила стартові умови для майбутнього швидкого і динамічного розвитку економіки. Економічні досягнення дали поштовх і соціальним перетворенням. Як складова частина «соціального ринкового господарства» соціальна система ФРН базується на таких фундаментальних принципах як - страхування, забезпечення і допомоги. Державні витрати на соціальні потреби включають, по-перше, систему соціального страхування, яка обслуговує сферу класичних ризиків, по-друге, елементарне забезпечення через соціальну допомогу, і, по-третє, форми соціальної допомоги (охорона материнства, допомоги на дітей, по квартплаті, отримання освіти, придбання майна тощо). Історичним законодавчим актом стала пенсійна реформа 1957р. Інші закони передбачали допомогу багатодітним родинам та «вирівнювання» тягаря сімейних витрат. Така соціальна політика водночас забезпечила економічний підйом, соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи. Особливу роль відводили дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. Експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва. Побудова «соціального ринкового господарства» у ФРН сталася у надзвичайно короткі історичні строки, повністю відновила зруйновану війною економіку і різко підвищила народний добробут. Це було результатом чітко продуманої соціально-економічної політики уряду, його енергійної політичної волі, наслідком послідовних дій, доповнених впевненістю в успіху обраного шляху.