2.Східна цивілізація та її характеристика. Історичні форми господарств. Економічна думка давньої Індії: Артхашастра (іv ст.. До н. Е.)

Господарство та соціально-економічні відносини Стародавнього Китаю

Східний тип цивілізації (східна цивілізація) - історично перший тип цивілізації, що сформувався до 3-го тисячоліття до н.е. на Стародавньому Сході: в Стародавній Індії, Китаї, Вавилоні, Стародавньому Єгипті.

Які ж особливості давньої східної цивілізації? Перш за все, це високий ступінь залежності людини від природи, яка накладала істотний відбиток на світогляд людини, її ціннісні орієнтири, тип господарювання, соціальне і політичний устрій.

У духовному житті східного людини панували релігійно-міфологічні уявлення і канонізовані стилі мислення. У світоглядному плані у східних цивілізаціях відсутній поділ світу на світ природи і соціуму, природний і надприродний.

Громадське життя східних цивілізацій побудована на принципах колективізму. Особистісний початок не розвинене. Особисті інтереси підпорядковані загальним: общинним, державним. Колектив громади визначав і контролював всі сторони життєдіяльності людини: моральні норми, духовні пріоритети, принципи соціальної справедливості, форму я характер праці. Політична організація життя східних цивілізацій отримала в історії назву деспотій. Одним з характерних ознак східного деспотизму є абсолютне переважання держави над суспільством. Держава постає тут як сила, що стоїть над людиною. Воно регулює все різноманіття людських відносин (у родині, суспільстві, державі), формує суспільні ідеали, смаки. Глава держави (фараон, патесі, халіф) має всю повноту законодавчої та судової влади, безконтрольний і не відповідальний, призначає і зміщує чиновників, оголошує війну та укладає мир, здійснює верховне командування армією, творить вищий суд як за законом, так і в сваволі.

У Стародавній Індії навіть в період найвищого зміцнення центральної влади значну роль грала Рада царських чиновників, що свідчить про обмеженість влади монарха. Більше того, у Стародавній Індії поряд з монархіями існували держави і з республіканською формою правління (демократичні - "гани" і аристократичні - "Сінгх").

Саме на Сході зароджуються зачатки науки (арифметики, географій, астрономії), сучасних світових релігій.

Загалом історія економіки Стародавньої Індії починається із встановлення буддизму та брахманізму. Якщо говорити про основні ознаки господарства того часу, то для Індії були характерні домінування залізних знарядь праці, тому полегшилося не лише землеробство, а й спорудження і прокладання іригаційних споруд. Хоча зберігався натуральний характер виробництва, поглиблювалася спеціалізація ремісничої діяльності. Зокрема, в Гімалаях добували золото, а Південні райони спеціалізувалися на дорогоцінному камінні. Цей процес спеціалізації стимулював внутрішню торгівлю та розвиток торгово-грошових відносин. Взагалі, проблеми господарського управління та розвитку Індії були викладені в староіндійському трактаті «Архашастра». Це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій політиці. До основних засад «Архашастри» належать такі:

· основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення.

· податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів.

· важливими статтями видатків були громадські роботи, а також витрати на богослужіння, гареми та царську кухню

· торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася — для місцевих товарів і у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10%.

· функції держави: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, заохочення рільництва та скотарства і садівництва

· цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби забовязувалися сумлінно платити податки(1/6 від доходів)

· іригаційні споруди дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою право власності

· наголошується на необхідності професіоналізму у будь-якій справі

· усе населення ділилося на 4 касти аріїв – брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри

· форма господарської діяльності закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності

· визначається неможливість рабства для аріїв

· встановлюються обмеження для рабства, зокрема продаж дітей до 8 років

· звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство

· визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від вста­новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного- поширення набули залізні знаряддя праці, які знач­но полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригацій­них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чер­гу, підштовхує внутрішню торгівлю. Надзвичайного розвитку до-сягло бавовняне виробництво, крім бавовняних тканин виробля­ли також вовняні та шовкові. Але все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час у міжнародні торговельні зв'язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шов­кові тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.

Важливі соціально-економічні зрушення в Китаї сталися в період Східного Чжоу (VIII—III ст. до н. е.) (Східне, Західне — вживається залежно від переміщення столиці держави на схід, захід). Було розчищено під ріллю великі лісові масиви та здійснено перехід до іригаційного землеробства. У III ст. до н. е. побудовано три великі іригаційні системи, настільки досконалі, що вони служать китайцям дотепер. Завдяки іригації, а також появі приватної власності на землю та земельного податку продуктивність китайського землеробства дуже зросла, що сприяло загальному економічному процвітанню країни. Змінився характер китайського тваринництва, тварин уже розводили не для жертвоприношення в храмах, а як тяглову силу. Розвиток ремесел і торгівлі зміцнював торговельні зв'язки між регіонами. Почався активний розвиток міст.

Унаслідок такої аграрної політики (спадкова власність, перехід у власність цілинної землі, введення земельного податку тощо) прискорилося майнове й соціальне розшарування селянства. Проте оподаткування не призвело до перетворення общинного земельного фонду в царську власність, а селян — у царських підневільних людей. Сільська община з її органами самоврядування відстояла свої автономні права.

Значна частина селян, не бажаючи сплачувати високі податки (часом вони сягали 2/3 урожаю), йшла у більш прибуткову торгівлю. У суспільному виробництві зросла частка рабської праці. Боргове рабство в Китаї тогочасна мораль засуджувала. Тому раби — це в основному військовополонені та злочинці. Рабів також купували, обмінювали. Наприклад, є запис про обмін п'яти рабів на коня і сувій шовку.