9.Антициклічна політика держави. Особливості анти циклічної політики в умовах спаду та перевиробництва.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи за­ходів держави, спрямованих на подолання циклічних ко­ливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюван­ням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування — це заходи держави, спря­мовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосову­ються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі підне­сення. У цей час в економіці відбувається зростання попи­ту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запо­бігання цьому держава використовує підвищення ставок опо­даткування, скорочення державних витрат, підвищення об­лікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшен­ня норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

·  заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

·  заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

·  заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаб­лення глибини економічних криз, подовження фаз пожвав­лення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

10. Сукупний попит, крива сукупного попиту та чинники, що на неї впливають.

Сукупний попит – це та кількість реального обсягу продукції (товарів та послуг), що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін. Сукупний попит (AD) –сукупні витрати економіки на закупівлю товарів і послуг, які складаються із споживчих витрат (C), валових інвестицій (I), державних закупок (G) і чистого експорту (NX).

AD = C + I + G + NX.

Крива сукупного попиту – це крива з від’ємним нахилом. Від’ємний нахил відображає обернену залежність між рівнем цін і закупками реального національного продукту. Підвищення рівня цін зменшує величину сукупного попиту і навпаки. Крива сукупного попиту На криву сукупного попиту впливають цінові та нецінові фактори. Цінові фактори викликають рух по кривій сукупного попиту. До них відносять такі. Ефект багатства (ефект Пігу) – зростання цін зменшує купівельну спроможність фінансових активів, а отже менше буде куплено реального національного продукту і навпаки. Ефект процентної ставки – зростання цін збільшує попит на гроші, що викликає зростання процентних ставок, а, отже, зменшує інвестиції фірм і закупки населенням товарів у кредит. Ефект грошової маси – зростання цін потребує більшої кількості грошей для обслуговування угод. При тій же номінальній грошовій масі це рівносильне скороченню реальної грошової маси в економіці. А це означає подорожчання грошей, що призводить до зменшення закупок, інвестицій, експорту. Ефект валютного курсу – зростання цін веде до зростання процентних ставок й відповідно до підвищення обмінного курсу національної валюти порівняно до іноземних, а отже до скорочення національного експорту.  Нецінові фактори викликають зміщення кривої сукупного попиту. До них відносять такі. Зміна економічної політики уряду (насамперед фіскальну і монетарну політику). Зміна очікувань споживачів та підприємців. Зміна економічної ситуації у зарубіжних країнах. Нецінові чинники здатні змінити обсяги закупки національного продукту за незмінного рівня цін.

11.Сукупна пропозиція, крива сукупної пропозиції і фактори, що на неї впливають. Сукупна пропозиція – той обсяг реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін. Крива пропозиції відрізняється в короткостроковому та довгостроковому періоді. В короткостроковому – це крива з позитивним нахилом (AS): підвищення рівня цін пов’язане зі збільшенням обсягів виробництва. В довгостроковому сукупна пропозиція – вертикальна пряма (LAS), яка відповідаю природному рівню ВВП й не залежить від рівня цін. Короткострокова та довгострокова криві сукупної пропозиції Позитивний нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції пояснюється негнучкістю цін на ресурси у короткостроковому періоді. Це означає, що на зміну рівня цін економіка буде відповідати обсягом задіяних ресурсів, а значить, обсягами виробництва. Вертикальне положення довгострокової кривої сукупної пропозиції пояснюється абсолютною гнучкістю цін на ресурси у довгостроковому періоді. Це означає, що у довгостроковому періоду ціни на ресурси змінюються пропорційно цінам на готову продукцію, а отже зайнятість ресурсів буде повною, а обсяг виробництва за будь якого рівня цін буде відповідати природному. Кут нахилу короткострокової кривої сукупної пропозиції змінюється. При низьких обсягах виробництва він близький до горизонтального (кейнсіанський відрізок); при високих, які перевищують природний – крива набуває вертикального положення (класичний відрізок). Між ними лежить проміжний. 3. Рівновага сукупних попиту і пропозиції. Модель AS-AD. Базова модель сукупного попиту і сукупної пропозиції використовується для аналізу відновлення рівноваги в економіці. Рівновага встановлюється в точці перетину кривих сукупного попиту і пропозиції. В цій точці встановлюється рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг виробництва. В разі зміни сукупного попиту, в короткостроковому періоді можливе встановленні рівноваги при будь яких обсягах виробництва, при цьому механізм встановлення рівноваги залежить від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції знаходиться економіка. Економічна рівновага на горизонтальному відрізку встановлюється за рахунок зміни обсягу виробництва при незмінних цінах. На вертикальному відрізку сукупної пропозиції економічна рівновага встановлюється за рахунок зміни цін при незмінних обсягах виробництва. На проміжному відрізку сукупної пропозиції економічна рівновага встановлюється за рахунок одночасної зміни і ціни і обсягу виробництва. Економічна рівновага на різних відрізках кривої AS В довгостроковому періоді рівновага встановлюється в точці перетину кривих сукупного попиту, короткострокової та довгострокової сукупної пропозиції. Рівноважний обсяг виробництва в довгостроковому періоді відповідає природному ВВП, а рівень цін відповідає очікуваному рівню цін на ресурси. Будь яке збурення сукупного попиту і сукупної пропозиції приводить до зміни положення кривих сукупного попиту і короткострокової кривої сукупної пропозиції, а точка рівноваги зміщується по довгостроковій кривій сукупної пропозиції до очікуваного рівня цін на ресурси. Таким чином, рівновага в довгостроковому періоді відновлюється лише через зміну рівня цін, а обсяги виробництва залишаються нечутливими до збурень сукупного попиту й короткострокових факторів пропозиції й відповідають природному ВВП. 

12. Інвестиції та фактори інвестування. Інвестиції - грошові кошти, які витрачають на придбання інвестиційних товарів. Інвестиційні товари - тільки ті, товари за допомогою якого, организуется виробничий процес, тобто засоби виробництва, сировина, технології і т. д. Інвестиції в залежності від того куди вони вкладаються поділяються на три групи: 1). Інвестиції в основний капітал (машини, споруди) приблизно 70% 2). У житлове будівництво приблизно 25% 3). У створення запасів приблизно 5%. Інвестиції допомагають вирішувати багато економічні проблеми та направляються на різні цілі і з цієї точки зору вони класифікуються так: - Фін. інвестиції - інвестиції в цінні папери та банківські депозити - Інтелект - вкладення грошей у нові технології, нові форми організації праці, в наукові розробки - Валові - загальна сума всього інвестиційного капіталу не залежно від його форми та призначення - Чисті - інвестиції, які вкладаються у виробництво безпосередньо в нове обладнання, можна сказати інакше, що чисті - це валові - відрахування. В залежності від форм власності, розрізняють такі типи інвестицій: - Приватні - як правило, інвестуються в перспективні галузі і основу їх складає приватний капітал, капітал підприємства і компанії. -державні - направлені в нематеріальну сферу виробництва і у військові галузі, в соціальну сферу, їх джерел служать бюджет і насамперед та його частина, яка формується за рахунок податків. Інвестиційний процес - процес багатоплановий, т.к. на нього впливають не тільки економічні фактори, але й фактори соціальні, політичні, пов'язані з доходом і непов'язаних, що в цілому можна виділити: 1). Фактори інвестування пов'язані з доходами (очікування інвесторів норми чистого доходу, яка повинна перевищувати середню норму прибутку); залежність інвестиційного процесу від% ставки (коли приймається інвестиційне рішення, головну роль приймає реальна облікова ставка (номінальна ставка - рівень інфляції). 2). До неприбуткової факторів можна віднести: - Витрати на придбання експлуатацію та обслуговування обладнання (якщо вони зростають, то очікувана норма прибутку зменшується і V інвестицій скорочується) - Податки на підприємця, беручи інвестиційне рішення підприємець розраховує на прибуток після виплати податків і якщо податки збільшуються, то зменшується прибуток і V інвестицій скорочується. - Технологічні зміни у виробництві (якщо дане виробництво має можливість за рахунок впровадження нових технологій значно підвищити прибуток, то інвестиційні вкладення в такі підприємства збільшуються) - Очікування підприємця (якщо підприємець очікує, що зростання виробництва даного товару призведе до падіння попиту на нього, навіть за умови зниження цін, то зникають і стимули інвестування в таке виробництво.