5.1. Поняття про методи виховання

Аналіз шкільної практики засвідчує, що успішність виховних впливів на учнів залежить від умілого використання педагогами традиційних та інтерактивних методів виховання.

Одні вчені під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей (І.П.Подласий, Г.П.Волкова, В.П.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов; інші – Г.І.Щукіна, М.М.Фіцула – як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки; треті – А.С.Макаренко, О.Вишневський – виховний “інструментарій”. Польський же вчений Войцех Соборекі взагалі вважає, що виховання не можна осмислювати в категоріях методів, способів впливу, передчування чи моделювання, бо виховання, на його думку, є “мистецтвом відкритого спілкування, воно не вкладається в поняття “методів”.

Крім поняття “метод” виховання існують поняття “прийом” і “засіб” виховання.

Прийом виховання – це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації. Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо.

Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність) які задіюють під час використання певного методу.

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням.

3. Класифікація методів виховання

Класифікація методів виховання – це їх групування за певними ознаками, встановлення між групами зв’язків.

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти.

Здійснений аналіз педагогічного досвіду Б.Бричка, Н.Волкової, М.Євтуха, Н.Мойсеюк, М. Скрипника, М.Ярмаченка дає підстави стверджувати, що єдиної класифікації методів виховання не існує через різноманітні підходи до їхнього розгляду, тлумачення та характеристики.

На нашу думку, найбільш обгрунтованою та доцільною є наступна класифікація методів.

Методи формування свідомості особистості

Ця група методів виховання включає методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

До цієї групи належать такі методи:

а) словесна група: бесіда, розповідь, лекція, диспут;

б) переконання, навіювання, метод прикладу.

Особливість цих методів полягає у тому, що вони мають два аспекти:

1) психологічний: розуміння понять, суджень; оцінка явищ учнями, власні переконання;

2) педагогічний: зміст інформаційного характеру, цілеспрямованість виховного впливу, ознайомлення з правилами і нормами поведінки, розвиток творчих здібностей

Бесіда: а) обгрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої; б) формулювання запитань, які б спонукали до розмови; в) спрямування розмови в правильному напрямку; г) залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до оточуючої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків; д) підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття окремої програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Фронтальна бесіда з класом може проводиться на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичні та інші. Але особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх поведінки.

Ефективність фронтальної бесіди підвищується за умови, коли у фактах, процесах, які розглядаються, розкриваються учням невідомі їм сторони. Так, наприклад, тим підліткам, які проявляють неповагу до дівчат, розповідають про те, що в дівчині слід бачити майбутню жінку, матір, продовжувачку людського роду, яка виконує будь-яку роботу на рівні з мужчиною, шановану в нашій країні людину.

Особливу складність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба проводити так, щоб ніхто не заважав. При цьому важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість. Бесіду треба проводити за наперед наміченим планом.

В індивідуальній бесіді важливо, щоб учень не тільки усвідомив зміст моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживав його. З цією метою доцільно використовувати переконливі приклади. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти, усвідомити, що всі зусилля вчителів в його інтересах, що вони знають, як йому допомогти стати кращим.

Крім бесіди, у вихованні молодших школярів ефективним методом роботи є розповідь, оскільки вона передусім використовується у виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Розповідь слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Крім того, така форма роботи дає змогу збагатити моральний досвід школярів прикладом моральної поведінки інших людей, а також застосовувати позитивний приклад у вихованні.

Лекція: композиційна побудова лекції; переконливість доказів і аргументів; жива, емоційна мова вчителя, його власна оцінка подій, фактів, явищ; використання різних прийомів для підтримання уваги учнів.

Лекція може мати епізодичний характер, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію, і використовується в середніх і старших класах.

Епізодична лекція має ту особливість, що вона дає по суті закінчене уявлення про якесь одне питання чи проблему. Їй повинні бути характерні науковість, повнота, точність викладу, доступність термінології, насиченість новою інформацією, емоційність мови тощо.

Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв’язку з практикою, з життям учнівського колективу. Контакт лектора з аудиторією встановлюється легше, якщо він має можливість у достатній мірі використовувати факти з життя і діяльності колективу учнів.

Цикл лекцій – це група присвячених одній проблемі лекцій. Обсяг такого циклу залежить від характеру самої проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей. Важливе значення має наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення в лекції тих моментів, які для учнів даної школи є найбільш суттєвими і актуальними.

Наступним ефективним методом виховання є диспут – метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Зазвичай диспути проводять у середніх і старших класах на моральні, правові та політичні теми, що хвилюють молодь. Але ми переконані, що елементи диспуту потрібно запроваджувати і в початкових класах, обговорюючи наступні проблеми – “Мій найкращий друг – телевізор”, “Комп’ютерні ігри – “за” і “проти”, “Книжка чи кінофільм – що краще?”.

Молодший шкільний вік є сензитивним для позитивних змін і перетворень, що відбуваються з особистістю дитини, тому важливим є рівень досягнень, здійснюваних кожною дитиною на дано­му віковому етапі.

Результати психолого-педагогічних досліджень дають змогу стверджувати, що в молодших класах референтність учителя у справах виховання школярів зумовлена його інституціональною роллю, а також емоційною привабливістю. Учні-початківці виступають переважно як об’єкт виховання, в якому вчитель здійснює бажані зміни.

У зв’язку з цим вчені П.Ігнатенко, В.Поплужний, Н.Косарєва, Л.Крицька зазначають, що комунікативний вплив учителя на емоційну сферу учнів цілеспрямовано та регульовано здійснюється в основному шляхом використання таких соціально-психологічних механізмів, як переконування, навіювання, наслідування, приклад. Мета переконування полягає в тому, аби підвести дітей не лише до розуміння певних положень про громадянськість, а й до внутрішнього їх прийняття. Переконування зводиться до створення і передачі повідомлень, в кожному з яких обов’язково, згідно з правилами логіки, міститься теза, підтвердження і демонстрація істинності цієї тези. Виховання на взірцях сприяє формуванню в учнів потреби не тільки жити з громадянською гідністю, а й здійснювати суспільно значущі вчинки та дії.

Навіювання ґрунтується на властивості слова оживляти, активізу­вати наявні й формувати нові асоціації між подразниками першої та другої сигнальних систем. А це означає, що через слово учень зможе засвоїти не тільки відповідні поняття, а й образ по­ведінки. Навіювання в педагогічній практиці має давнє і широке ви­користання, оскільки в молодших школярів є для цього значне вікове підґрунтя.

Типовим прикладом навіювання є звернення вчителя до певного авторитетного історичного джерела, юридичного документа, посилання на відомого автора чи популярну особу тощо, коли учні, не звертаючись до складного механізму розумових операцій – порівняння, аналізу, узагальнення, сприймають ту чи іншу інформацію як цілком надійну. Оскільки ж транслятором цієї інформації є особа, котрій діти, як правило, довіряють (тобто це вчитель), ефект навіюваності дедалі більше зростає.

Іншим дієвим методом впливу на учня є метод прикладу, який має велике виховне значення у вихованні молодших школярів. Його вплив базується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність.

Як свідчить практика роботи початкової школи та результати досліджень, у процесі виховання молодших школярів вчителі початкових класів використовують різні приклади: батьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.

Психологічною основою прикладу слугує наслідування, яке особливо властиве молодшим школярам. Наслідування – це намагання дотримуватися певного прикладу, зразку, копіювання дій, які виконуються іншими. Наслідування відіграє вирішальну роль у присвоєнні дитиною суспільного досвіду. Дитина, наслідуючи дорослого, поступово може збагнути сенс людської поведінки, при цьому зміни в наслідуванні відбуваються разом зі зміною провідної для віку діяльності. Згодом дитина починає наслідувати тим особливостям поведінки, які дійсно відображають сенс ситуації.

Наслідування й підвищене навіюван­ня як позитивно, так і негативно впливають на засво­єння норм і правил поведінки молодшого школяра. У зв’язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: гру­бість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, ко­ли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвище­не навіювання полегшує засвоєння норм і правил пове­дінки. У цей період зростає роль особистого прикладу до­рослих, передусім учителя.

Таким чином, методи формування свідомості огсобистості є своєрідним діалогом між вчителем і вихованцем, в процесі якого здійснюється обмін думками, ідеями, цінностями.