Тема 2 Українська національна система виховання План

1. Українська національна система виховання, її сутність та особливості

2. Основні компоненти духовного світу особистості

3. Складові української народної педагогіки

Рекомендована література

1. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Зб. наук. пр. – Острог, 1998. – 444 с.

2. Виховання української еліти в системі національної освіти України: матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка, І.Б. Ковальчука. – Львів: За вільну Україну, 1997. – 146 с.

3. Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996.

4. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1997. – 184 с.

5. Етнонаціональний розвиток України (терміни, визначення, персоналії). /За ред. Ю.І. Римаренка, І.Ф. Кураса. – К., 1993.

6. Мартюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. – К., 1995.

7. Попович М.В. Національна культура і культура нації. – К., 1991.

8. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К., 1997.

9. Сявавко Е.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. – К., 1974.

10. Черненко А.М. Українська національна ідея. – Дніпропетровськ, 1994.

11. Щербань П. Національне виховання в сім’ї. – К.: Либідь, 2000. – 254 с.

2.1. Українська національна система виховання, її сутність і особливості

Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і мето­дів духовного становлення особистості на основі гуманіза­ції життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.

Наука доводить, що виховання є глибоко національ­ним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, – зазначала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856-1940), – за­безпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, да­дуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...».

Національне виховання – виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко­вій мудрості, духовності.

Постає як створена народом сукупність ідеалів, погля­дів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціаль­ної практики, спрямованих на організацію життєдіяль­ності підростаючого покоління, у процесі якої воно за­своює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним ви­явом загальнолюдського гуманістичного і демократично­го виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід'ємної складової їх соціалізації. Національне вихо­вання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те спе­цифічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загаль­нолюдське, спільне для всіх націй.

Правильно організоване національне виховання фор­мує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так фор­мується національний характер.

Головною метою національного виховання на сучасно­му етапі є передача молодому поколінню соціального до­свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра­їни, які передбачають національну самосвідомість, розви­нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право­ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін­дивідуальних здібностей і таланту.

“Педагогічна система кожної історичної епохи, – за­значав академік М. Стельмахович, – висуває свій оригі­нальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кар­динальні зміни в житті суспільства вносять відповідні ко­рективи у виховному ідеалі”.

Ідеал – уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності фор­муються суспільні, політичні, національні, естетичні іде­али особистості.

Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного ви­ховання розкрито у працях довго замовчуваного українсь­кого педагога Григорія Ващенка (1878-1967) (“Виховний ідеал”, “Виховна роль мистецтва”, “Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру” та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (мо­ральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу. Носієм загальнолюдсь­ких цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу.

І все ж серцевиною виховання є національні цінності, які увібрали в себе всі аспекти духовності українського народу:

• народна мораль (виховний процес будується так, щоб учень глибоко осмислив положення, принципи, правила і погляди, проаналізував їх і керувався ними в повсякденному житті);

• національний світогляд (це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів, що є основою нац. духовності);

• національна психологія (обумовлена особливостями природи, кліматичними умовами , своєрідністю території, економічного розвитку, культури);

• народна естетика (народ прагне будувати своє життя, побут, культуру за законами краси);

• народна філософія (це система особливого сприйняття й осмислення дійсності);

• національна ідеологія (це система правових, політичних, економічних, моральних і релігійних ідей, поглядів та ідеалів, що відображають інтереси, прагнення й потреби нації);

• національна самосвідомість (це сформоване відчуття й усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації);

• народна творчість (творче використання багатющої спадщини, що базується як на загальнолюдських, так і на національних чинниках).

Та оскільки людина народжується і живе в конкрет­ному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона пройма­ється розумінням особливостей свого народу, етносу, на­ції. Тому ідеал національного виховання, за Г.Ващенком, повинен ґрунтуватися на служінні Богові та своїй нації. У педагогічному сенсі виховний ідеал – людина, яка слу­жить Богові та Україні. Така орієнтація категорично протиставляє українське національне виховання, з одного боку, більшовицькій моделі, в основі якої був матеріалізм та атеїзм; а з другого – націонал-соціалістичній ідеології фашизму, наскрізь пройнятій культом сили і зневаги до людини.

Національне виховання в українській школі орієнту­ється на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі – державотворення. Проте загальна мета виховання – залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також: до культури загально­людської – залишається основоположною. Бо народ тіль­ки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський).

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає вико­нання ролей громадянина, трудівника, громадського дія­ча, сім'янина, товариша.

Національні, загальнолюдські цінності, якими оволодівають учні під час педагогічного процесу, реалізують такими основними шляхами та засобами:

• історія українського народу (базується на науково обґрунтованих фактах);

• рідна мова (скарбниця духовних надбань, засіб передачі цих надбань);

• ідея родоводу (вивчення свого родоводу, продовження його справ);

• краєзнавство (вияв регіональних особливостей);

• міфологія (розвиток творчої уяви, художньо-образного мислення);

• фольклор і мистецтво (відображено культурний і мистецький шлях народу);

• народний календар (енциклопедія життя і діяльності народу, зв”язок людини і природи);

• традиції (це те, що передається від покоління до покоління через такі форми як свято, звичаї, обряди);

• звичаї (загальноприйнятий порядок, спосіб дій, поведінка);

• обряди (колективна символічна дія під час відзначення подій в житті);

• народні свята (безпосередня дія та вияв почуттів, настроїв, переживань у зв”язку з пам”ятними подіями);

• національна символіка (герб, гімн, прапор, калина, рушник, соловейко, чорнобривці, писанкарство) ;

• народні прикмети і вірування (особливості народного світосприймання);

• родинно-побутова культура (збереження мови, культурного спадку родини);

• релігійно-виховні традиції (християнська мораль).

Національна система виховання, породжена історичним процесом і створена самим народом, зосереджує в собі родинні цінності, ідеї, погляди, переконання, традиції, звичаї, навчально-виховні заклади і осередки культури, які спрямовані на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, виховання його в дусі природничо-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання залежить не від партій чи від громадсько-політичних організацій, а грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науково-педагогічної думки, що ввібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури.