Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичні рекомендації при підготовці до занять...doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
31.08.2019
Размер:
7.1 Mб
Скачать

4.2. Теоретичні питання до заняття

  1. Основні скарги хворого у разі захворювання або порушення функцій органів дихання

  2. Механізм виникнення скарг

  3. Додаткові скарги хворого у разі захворювання або порушення функцій органів дихання

  4. Деталізація скарг

  5. Особливості анамнезу захворювання та життя у разі захворювання або порушення функцій органів дихання

  6. Алгоритм аналізу анамнестичних даних

  7. Алгоритм загального огляду хворого

  8. Механізм виникнення патологічних змін (вимушене положення в ліжку, ціаноз)

  9. Особливості загального огляду хворого

  10. Алгоритм місцевого огляду грудної клітки

  11. Алгоритм пальпації грудної клітки

  12. Діагностичне значення отриманих даних

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті

  1. Провести розпитування хворого. Зробити висновок щодо отриманих анамнестичних даних.

  2. Провести розпитування хворого із патологією легень. Визначити основні симптоми.

  3. Провести загальний огляд показового хворого. Визначити провідні симптоми.

  4. Провести огляд голови та шиї показового хворого. Визначити клінічне значення симптомів.

  5. Провести огляд тулуба та кінцівок показового хворого. Визначити клінічне значення симптомів.

  6. Провести пальпаторне дослідження лімфовузлів, оцінити результати.

  7. Провести огляд грудної клітки хворого з бронхо–легеневою патологією, оцінити статичні ознаки.

  8. Провести пальпаторне дослідження грудної клітки визначити клінічне значення симптомів.

Зміст теми

Основні відчуття хворих пульмонологічного профілю: задишка, ядуха, кашель, болі в грудній клітці, виділення харкотиння, симптоми інтоксикації.

У хворих, які страждають на захворювання органів дихання, як i у пацієнтів на захворювання серцево-судинної системи найчастішою скаргою є задишка. Вона проявляється зміною частоти, ритму i глибини дихання, суб'єктивним відчуттям незадоволеноcтi вдихом або утрудненим видихом, відчуттям нестачі повітря або надмірного наповнення ним легень. При задишці xвopi можуть відчувати переважне утруднення вдиху (інспіраторна задишка, лат. inspiratio — вдих) або видиху (експіраторна задишка, лат. expiratio — видих). У хворих на хронічні захворювання бронхолегеневого апарату задишка частіше має експіраторний характер, тобто проявляється здебільшого затрудненим видихом. У хворих пульмонологічного (від лат. pulmon — легеня i грец. logos — вчення) профілю вона може бути періодичною, постійною або проявлятися приступами ядухи.

Досить часто при захворюваннях органів дихання виникає кашель. Кашель — захисно-рефлекторний акт, який являє собою поштовхоподібний форсований видих при закритті голосової щілини. При кашлі дихальні шляхи звільняються від сторонніх домішок — харкотиння, пилу, злущеного епітелію дихальних шляхів тощо. Кашель може бути сухим (без виділення харкотиння) i вологим (з виділенням харкотиння). Іноді харкотиння містить прожилки кpoвi (кровохаркання) або повністю забарвлене кров'ю (при легеневій кровотечі). За тяжких порушень легеневого кровообігу (серцева астма, набряк легень) xapкотиння набуває кров'янисто-пінистого характеру. Залежно від особливостей патологічного процесу, при кашлі може виділятися серозне, гнійне, слизове або склоподібне харкотиння. Воно може відхаркуватись легко або з утрудненням, супроводжуватись болями або відчуттям печіння за грудиною.

Болі в грудній клітці у хворих на захворювання органів дихання часто посилюються при кашлі i диханні. Здебільшого вони спричинені залученням у патологічний процес парієтальної i особливо вісцеральної плеври, на поверхні якої велика кількість больових рецепторів. Болі можуть виникати внаслідок запалення міжреберних нервів, а також при подразненні токсичними або токсико-алергічними факторами.

У загальному комплексі лікувально-оздоровчих заходів у хворих на захворювання органів дихання істотна роль належить заходам загального i спеціального догляду. Зважаючи на виняткову роль охолодження організму в розвитку запальних захворювань бронхо-легеневої системи, в структурі загальних заходів догляду за цими хворими важлива роль належить забезпеченню достатньої aepaції палат при одночасному оберіганні хворого ві протягів та інших факторів охолодження. Постіль таких хворих має бути зручною, із трохи піднятим головним кінцем. Бажано, щоб до кожного ліжка хворого була підведена стаціонарна система кисневого постачання з індивідуальними кисневими інгаляторами. За відсутності централізованої системи біля ліжка кожного хворого по­винна знаходитись наповнена киснем подушка.

Враховуючи збільшену потребу організму таких хворих у пластичних компонентах їжі, а також у вітамінах, мікроелементах, адаптогенах, їx харчування повинне бути різноманітним, висококалорійним, містити велику кількість вітамінів, білкових продуктів, макро- i мікроелементів. У харчовому paціоні слід збільшити кількість овочів, фруктів, молочних продуктів. Для кращого засвоєння їжу бажано приймати переважно в рідкому виді. Слід забезпечити хворого великою кількістю рідини (соки, киселі, лужні мінеральні води). Тяжких хворих годують безпосередньо у постелі за допомогою ложки або поїльника; при інтенсивному потовиділенні кількість рідини необхідно значно збільшити (до 2—2,5 л на добу).

3 метою спостереження за хворими з бронхолегеневими захворюваннями i оцінки стану його здоров'я використовують контроль дихання. Дихання — складний біологічний процес, який забезпечує газообмін організму з навколишнім середовищем. Акт дихання здійснюється за допомогою бронхолегеневого апарату. При вдихові в організм поступає кисень, при видиху виділяється вугільна кислота.

В стані спокою у дорослої людини середнього віку дихання ритмічне, помірної глибини, з частотою від 16 до 20 за 1 хвилину. У хворих на недуги верхніх дихальних шляxiв i легень характер дихання може змінюватись — порушуються частота, ритм, глибина дихання. Дихання може стати частішим при лихоманці, в стадії загострення гострих i хронічних запальних захворювань легень, серцевої недостатності. В цих випадках одночасно зменшується i глибина дихання, яке нерідко стає поверхневим. При пригніченні дихального центру може порушуватися ритм дихання.

Визначення частоти дихання проводять непомітно для хво­рого, тому що фіксація його уваги на акті дослідження може рефлекторно вплинути на частоту дихальних pyxiв. Тому для об'єктивної оцінки дихання необхідно відвернути увагу хворого від процедури. 3 цією метою можна використати такий прийом. Однією рукою беруть зап'ястя хворого нібито для підрахунку пульсу, а другу кладуть на середню частину грудної клітки або в ділянку під грудиною і по її рухах підраховують кількість дихань протягом 1 хвилини (або за 30 секунд).

Kpiм частоти, визначають ритм i глибину дихання. Ритм визначають по співвідношенню проміжків між окремими дихальним актом. В нормі дихання ритмічне, тобто відстань між кожним дихальним актом (вдихом i видихом) однакова. При деяких захворюваннях, в тому числі i дихальної системи, ритм дихання може порушуватись. Зміни ритму дихання часто свідчать про глибокі порушення центральних механізмів регуляції дихання, зокрема, дихального центру.

Під глибиною дихання розуміють амплітуду дихальних руxiв. Дихання здорової дорослої людини в умовах фізіологічного спокою визначається як помірної (середньої) глибини. Середня глибина дихання проявляється рівномірним співвідношенням величин вдиху i видиху, а також помірною амплітудою переміщень грудної клітки. Дихання може бути глибоким при коматозних станах, деяких отруєннях. У фізіологічних умовах глибоке дихання мо­же з'являтися також при фізичних i емоційних навантаженнях, при недостатності кисню у навколишньому повітpi (гіпоксiї), при надмірному накопиченні у венозній крові вуглекислоти (гiперкапнії). Зменшення глибини дихання з'являється при обструктивних i спастичних процесах в бронхах, запальних за­хворюваннях легень, зниженні еластичності легеневих альвеол, при різких болях у грудній клітці, проникненні повітря в плевральну порожнину (пневмоторакс), або заповнення її застійною (гідроторакс) i запальною (ексудат) рідиною. Про значне змен­шення глибини i появу поверхневого дихання свідчить змен­шення амплітуди дихальних pyxiв грудної клітки. Якщо у хво­рого раптово виникло поверхневе дихання, йому слід провести інгаляцію кисню i негайно повідомити про стан хворого лікаря.

Медичний персонал повинен опанувати навичками надання невідкладної медичної допомоги при найважливіших функціональних порушеннях opганів дихання.

При задишці хворому необхідно створити напівсидяче поло­жения. 3 цією метою потрібно покласти під його голову кілька (2—3) подушок або підняти подголовник функціонального ліжка, забезпечити доступ свіжого повітря, провести інгаляцію кис­ню.

При раптовому приступі задухи, насамперед, слід заспокоїти хворого, забезпечити аерацію приміщення, або дати йому подихати киснем i негайно запросити до нього лікаря.

Особливості загального огляду: положення хворого в ліжку (вимушене активне – фіксація верхнього плечового поясу, на хворому боці), центральний дифузний теплий ціаноз.

Місцевий огляд грудної клітки:

  1. Статичний: форма грудної клітки, симетричність обох половин грудної клітки, частота, глибина, тип, ритм дихання.

  2. Динамічний: участь обох половин в акті дихання, участь додаткових м’язів в акті дихання.

Пальпація грудної клітки:

  1. Поверхнева: болючість поверхневих м’язів грудної клітки, плевральних точок, місць виходу міжреберних нервів, симптом Потенджера, ригідність грудної клітки, головосе тремтіння, шум тертя плеври.

  2. Глибока: резистентність міжреберних м’язів.

Матеріали для самоконтролю (додаються)