4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті

28. Оволодіння та удосконалення методики та техніки аускультації легень

29. Визначення характеристик сухих хрипів та їх діагностична інтерпретація

30. Визначення характеристик вологих хрипів (гучних та негучних) та їх діагностична інтепретація

31. Визначення характеристик крепітації та її діагностична інтепретація

32. Визначення характеристика шуму тертя плеври та його діагностична інтепретація

33. Відміни додаткових дихальних шумів між собою за допомогою різних прийомів

34. Виявлення феномену бронхофонії та її діагностична інтерпретація

35. Обстеження хворих тематичного профілю з виявленням ймовірних симптомів ураження за допомогою збору анамнезу, огляду, пальпації та перкусії легень (закріплення попередньо вивчених практичних навичок). Узагальнення отриманих симптомів.

36. Аналіз рентгенограм тематичних хворих з патологічними симптомами, що виявлені в процесі обстеження

Зміст теми

Аускультація (Auscultatio) – один з провідних об'єктивних методів обстеження людини. Метод базується на вислуховуванні звукових явищ зумовлених коливаннями, що виникають внаслідок діяльності того чи іншого органа:

• Рух повітря по бронхам, альвеолам.

• Рух крові по судинам.

• Скорочення серця і проходження крові через серце.

• Рух кишківника

Аускультація поділяється на безпосередню та опосередковану (за допомогою стетоскопа або фонендоскопа).

Правила аускультації легень:

• Грудна клітка оголена. Приміщення тепле. В приміщенні тиша.

• Положення хворого в залежності від стану. Стоячи. Сидячи. Лежачи

• Розташування лікаря і пацієнта має бути таке, що забезпечує паралельні повітряні потоки.

• Пацієнт дихає напіввідкритим ротом, робить 3 – 4 вдихи, видихи, потім 10 – 20 сек. Відпочиває.

• Під час аускультації запропонувати зробити кілька глибоких вдихів, покашляти.

• Стетофонендоскоп щільно прилягає до тіла пацієнта. Аускультація проводиться на симетричних ділянках грудної клітини, по топографічних лініях, міжребір’ях, починаючи з передньої поверхні.

• Попереду обминаючи проекцію серця, ззаду при максимально розвернутих лопатках.

• При аускультації оцінюють наявність шумів як на вдосі так і на видосі; оцінюють тривалість вдиху і видиху.

• Описуючи аускультативну картину спочатку характеризують основні, а потім додаткові дихальні шуми.

В патологічних умовах на фоні основних дихальних шумів вислуховуються інші звукові феномени, що називаються додатковими дихальними шумами та пов’язані з різноманітними патологічними процесами, що відбуваються в трахеобронхіальноій системі.

Серед додаткових дихальних шумів розрізняють:

• Хрипи

• Крепітацію

• Шум тертя плеври

Вони виникають в трахеї, бронхах, альвеолах, легеневих порожнинах (за умов формування абсцесі, каверн та великих бронхоектазів) в плевральній порожнині, та пов’язані з накопиченням патологічних мас – слизу, гною, ексудату, трансудату, крові, мокротиння різної консистенції. Ці патологічні накопичення мас при проходженні повітря по дихальним шляхам на вдосі та видосі коливаються таф

Хрипи – (ronchi) додаткові дихальні шуми, що виникають в трахеї, бронхах, з'єднаних з ними порожнинах внаслідок пересування і коливання харкотиння, ексудату, транссудату, крові, а також внаслідок набряку слизової оболонки та спазму гладеньких м'язів бронхів.