Особливості доріг в горах

Рельєф і специфіка гірської місцевості не дозволяє побудувати гам безпечні дорогі, як на рівнинній місцевості. До ускладнюючих умов при русі по гірських дорогах відносяться:

- ускладнення їх утримання;

- вузькі дороги з великою кількістю крутих поворотів малого радіусу;

- дуже обмежена видимість на поворотах і перевалах;

- майже завжди при цьому з одного боку дороги знаходяться прямовисні скелі, а з другого боку - урвища:

- наявність гірських річок з сильною течією і різкими і частими коливаннями рівня води;

- обмежена кількість підручних матеріалів:

- горбистий рельєф місцевості;

- особливості гірського клімату з різкими коливаннями температури повітря на протязі доби, що викликає опади, обвали, снігові замети, тумани, зсуви, лавини, ожеледицю;

- із збільшенням висоти знижується атмосферний тиск, від чого температура і щільність повітря знижується, завдяки чому різко знижується потужність двигуна, збільшується витрата палива, знижується температура кипіння води, менш надійною стає робота гальмівної системи з пневматичним приводом, погіршується робота системи запалювання, знижується електричний опір ізоляції електричних проводів, передчасно виходить з ладу конденсатор і котушка запалювання;

- швидше випаровується вода з акумуляторів і системи охолодження;

- номінальна вантажопідйомність транспортного засобу зменшується на: 10-15% - на висоті 1000-1500 м,

20-25% - на висоті 2000-2500 м, 30-35% - на висоті 3000-3500 м;

- середня ШВИДКІСТЬ руху знижується до 10-15 км/год;

- середньодобовий пробіг транспортних засобів - не більше 200 км:

- негативний вплив на організм водія, із-за недостатності кисню в повітрі, утруднюється дихання, виникає головний біль:

- сонячні промені подразнюють слизову оболонку ока, погіршують зір;

- на гірській дорозі можуть бути спуски до 10% і більше, при чому довжина їх може бути 5-10 і більше кілометрів.

Для збільшення безпеки руху передбачаються по можливості обладнання розширених ділянок дороги, "заїзні кишені" для того, щоб пропускати зустрічні транспортні засоби з вузької ділянки, або тих, що ідуть на підйом, а також смуги для аварійної зупинки, на яких насипано великий шар піску або обладнується різкий підйом, де транспортний засіб може зупинитися при відмові гальм. Така смуга позначається знаком "5.25".

На гірських дорогах можуть бути встановлені телефони для виклику ДАЇ, швидкої допомоги, служби технічної допомоги.

Небезпечні ділянки доріг. Звуження проїзної частини, свіжовикладене покриття дороги, смоляне і гравійне покриття, спуски, підйоми, під'їзди до залізничних переїздів, інші небезпечні ділянки доріг

До небезпечних ділянок доріг відносять гірські дороги, круті спуски і підйоми, звуження проїзної частини дороги, свіже покриття, смоляне і гравійне покриття, під'їзди до мостів, залізничних переїздів.

Найбільш небезпечними є гірські дороги, підйоми і спуски. Тому, перед тим, як здійснити рейс в гірських умовах, потрібно досконало перевірити технічний стан транспортного засобу.

Водії забезпечуються теплим одягом і взуттям, захисними окулярами, запасом їжі та води. Автомобілі комплектуються табельними засобами, які підвищують їх експлуатаційні якості і засобами, які запобігають самовільному скочуванню на підйомах і спусках, а також запасами палива, води і посудом, для того, щоб зливати воду з системи охолодження.

При довготривалій експлуатації автомобілів в гірській місцевості на висоті 1500 м і вище проводяться:

- систематичні перевірки системи охолодження на відсутність підтікання:

- регулювання карбюратора (зниження рівня палива в поплавковій камері), а для дизельних двигунів зменшення подачі палива, або кута випередження подачі на 2°-3°;

- збільшення на І°-2° кута випередження запалювання;

- знижується тиск в шинах на 0,2-0,3 кт/см² нижче норми.

Так, наприклад, при експлуатації автомобіля ЗІЛ-131 (ЗІЛ-130) на висоті 500-1000 м над рівнем моря потрібно встановити рівень палива в поплавковій камері карбюратора на 2-3 мм нижче нормального.

При експлуатації автомобіля на висоті більше 2000 м додатково збільшити кут випередження запалювання на 1-2 поділки шкали октан-коректора. Через кожні 2-3 дні перевіряється рівень електроліту в акумуляторах.

Швидкість руху вибирається в залежності від стану дороги. В тумані швидкість автомобіля з ввімкнутими фарами повинна бути не більше 5 км/год. З такою ж швидкістю рекомендується рухатись на крутих і закритих поворотах. Рух з вимкненим зчепленням або передачею на гірських дорогах не допускається.

На ділянках, де зустрічний роз'їзд утруднений, водії транспортних засобів, які рухаються вниз, повинні пропускати транспорт, який їде на підйом. На гірських дорогах забороняється буксирування на гнучкому зчепленні і буксирування в ожеледицю. В складі колони дистанція між автомобілями повинна бути не менше 50 м.

Перед подоланням крутих довгих підйомів противідкатні упори доцільно тримати в кабіні водія, а на дуже крутих підйомах їх прив'язують позаду так, щоб вони тягнулись на відстані 15-20 см від коліс.

Якщо автомобіль почне скочуватись назад, вони попадуть під колеса і автомобіль зупиниться.

Більш ефективними засобами, що забезпечують безпеку руху автомобіля на гірських дорогах є сошники, гірські упори, гірські рейки. Рухатись на короткий гірський підйом можна лише тоді, як передній автомобіль виїде на вершину, а зустрічний спуститься. На ділянках доріг з крутими підйомами і спусками необхідно виставляти чергові тягачі.

На крутих підйомах потрібно ввімкнути передній міст, а в особливо тяжких умовах і понижену передачу в роздавальній коробці. Передача на котрій можливо подолати підйом повинна включатись перед початком підйому. Долати підйом потрібно по можливості по прямій лінії, так як рух з ! нахилом може викликати пробуксовування коліс і розворот автомобіля. Якщо підйом слизький, то перед його подоланням рекомендується знизити тиск в шинах, щоб збільшити площу зчеплення коліс з дорогою.

При неможливості подолати підйом самостійно, потрібно використовувати лебідку.

При з'їзді з вершини перевала потрібно включити понижену передачу, щоб якомога менше користуватись гальмами, оскільки тривале користування гальмами викликає їх перегрів. Під час спуску забороняється виключати зчеплення, передачу, або глушити двигун.

На автомобілях з пневматичним приводом гальм необхідно постійно контролювати тиск повітря в гальмівній системі і не допускати його зниження нижче 5,5 кг/см². Якщо тиск понизився до 4,5 кг/см² потрібно ввімкнути понижену передачу і збільшити оберти двигуна.

При вимушеній зупинці на підйомі, автомобіль треба загальмувати колодками або гірським гальмом, а в разі їх відсутності, якщо автомобіль скочується назад - негайно включити передачу заднього ходу і обережно зупинити автомобіль, направивши його на яку-небудь перешкоду (скеля, камінь, придорожній стовп).

У разі відмови гальмівної системи або двигуна на підйомі потрібно ввімкнути передачу заднього ходу, помалу направити автомобіль на скелю, дерево або на другий предмет і зупинитись.

У разі відмови гальмової системи при русі на спуск потрібно гальмувати двигуном, перейти на нижчу передачу, використати ручне гальмо і, при необхідності, скористатись смугою для аварійної зупинки, а при її відсутності перешкодою, аналогічно сказаному вище.

Рух автомобіля на окремих ділянках дороги, особливо весною і восени, в період дощів, із-за зсувів, лавин і обвалів гірських порід можливий лише після того, як очистять дорогу. Швидкість руху повинна бути знижена на рівних ділянках до 30-35 км/год.

Вибираючи місце для зупинки потрібно, щоб видимість дороги в обидва боки була не менше 50 м, а ширина проїзної частини забезпечувала вільний об'їзд і роз'їзд.

Особлива уважність необхідна поблизу закритих поворотів. При під'їзді до повороту на гірській дорозі водій повинен зайняти крайнє праве положення, поза населеними пунктами подати попереджувальний звуковий сигнал, а в темну пору доби і світловий. Більшість гірських доріг розташована так, то водій, який повертає праворуч знаходиться біля відкосу або скелі, а зустрічний біля краю урвища, тому потрібно уникати роз'їзду на поворотах. На крутих і закритих поворотах рекомендується рухатись зі швидкістю не більше 5 км/ год., при русі на підйомі 7-8 км/год., на спусках 15-20 км/год.

Під час руху по слизьких і обледенілих дорогах використовують засоби підвищення прохідності (мал.169).

Мал.169 Засоби підвищення прохідності:

а, б - дрібноланкові ланцюги протиковзання для оди­нарних та здвоєних коліс;

в - тракові ланцюги протиковзання:

г - колодка;

д - браслети

Коли колеса автомобіля буксують, під них підсипають пісок, щебінь і інші підручні матеріали.

Якщо в автомобілі є люди, то перед подоланням небезпечних місць вони повинні вийти з автомобіля. Забороняється обгін поблизу поворотів, на перевалах, крутих спусках, на мостах, в тунелях.

Забороняється зупинятись в руслах пересохлих річок і струмків, так як вони можуть непередбачувано наповнюватись водою. На привалах особовий склад і техніка розміщуються в місцях де немає небезпеки обвалу. Категорично забороняється людям відпочивати під автомобілями. Як було сказано вище, зупинка в тунелях заборонена. Але, якщо в тунелі відбулась вимушена зупинка, необхідно зупинити двигун і примусити це зробити інших з тим, що не отруїтись чадним газом.

На вузьких гірських дорогах необхідно організувати службу регулювання, зв'язок між постами для забезпечення безперервного руху автомобілів і автомобільних колон.

В склад замикання автомобільної колони додатково включають тягачі і резервні автомобілі. Несправний автомобіль буксирують тільки на жорсткому зчепленні до найближчого роз'їзду або горизонтального майданчика. При цьому необхідно дотримуватись вимог правил дорожнього руху.

Значну небезпек} являють собою звуження на дорозі, це можуть бути під'їзди до мосту, ремонт дороги і т.ін.

В зв'язку з Н.ИМ встановлюють знаки: 1.5.1-1.5.3 і 2,5, 2.6. Ці знаки попереджують про те. що дорога звужується і визначають перевагу в русі

одного транспортного засобу, перед іншим. Якщо звуження на дорозі із-за ремонту, то водій повинен зменшити швидкість руху, щоб кам'яні матеріали, які вилітають з-під коліс, не пошкодили скло і кузов зустрічного транспортного засобу. Обгін категорично заборонено. Тут потрібно проявляти терпіння і етику водія.

Слідуючою небезпечною ділянкою дороги є стан дорожнього покриття. Так. свіжоукладений асфальт може мати низький коефіцієнт зчеплення, так як по вислову дорожників дорога "потіє". Тому на таких ділянках ставлять знаки обмеження швидкості. Через деякий час коефіцієнт зчеплення на таких ділянках підвищується. Але з часом дорожнє покриття стирається і ^: коефіцієнт зчеплення зменшується. Для відновлення якості покриття його і посипають мілкороздрібленим каменем-кліпцом і поливають гудроном і злегка прикочують катками.

Ділянки доріг зі старим і відновленим покриттям відрізняються по | кольору. Відремонтовані ділянки мають більш темний колір і добре виділяються на загальному фоні, а старі ділянки мають світлий фон і на сонці блищать. Тому, при під'їзді до таких ділянок потрібно знижувати швидкість. На якість старого і нового покриття впливають погодні умови. Так, у покриття, що має значну шорсткість, при дощі коефіцієнт зчеплення практично не змінюється, а у старого покриття він зменшується у 2 рази.

Також потрібно мати на увазі те, що гудроногравійне покриття в спеку пом`якшується, знижуючи коефіцієнт зчеплення і сприяє відриву гравію від і поверхні дороги. Це може призвести до пошкодження зустрічних І транспортних засобів. Тому водій при виїзді на такі ділянки повинен зменшувати швидкість.

Таким чином, стан дороги, коли її покриття має шорсткість 3-5 мм або має поперечну нарізку неглибоких пазів активно підвищує безпеку руху. Є і інші небезпечні ділянки в гірській місцевості "падіння каменів" позначені знаком 1.16. Такі ділянки потрібно долати з особливою уважністю. На таких ділянках без необхідності не треба зупинятись, та піднімати шум.

Дорожній знак 1.17. попереджує, що на таких ділянках можуть бути сильні бокові вітри. Це може сприяти втраті рівноваги транспортних засобів. Якість і стан дорожнього покриття можна визначити по таблиці 6.

Таблиця 6

Користування дорогами в осінньо-зимовий і весняний періоди

Осінь і весна приносять водіям немало клопоту, пов'язаного з проведенням сезонного обслуговування доріг, крім цього, в цей періоди на безпеку руху впливають: туман, вода, ожеледиця, сніг.

Туман різко зменшує зону видимості, порушуючи орієнтацію в просторі. При цьому водій може помилитись в виборі швидкості і дистанції.

Туман також впливає на сигнали світлофорів за винятком червоного. В тумані жовте світло придбає червоний відтінок, а зелене - жовтий. Тому, рух в тумані вимагає значного зниження швидкості, що дозволить водію не помилитись при виборі дистанції.

В тумані предмети і транспортні засоби здаються на більшій відстані, ніж вони насправді.

При їзді в тумані вмикають ближнє світло або протитуманні фари і задні протитуманні ліхтарі. В тумані обгін неприпустимий, а при повороті ліворуч або об'їзді потрібно, відкривши двері добре прислухатись, приглядітись і тільки після того, як водій впевнився в безпеці, виконати маневр. Особливо складно і небезпечно рухатись в тумані заднім ходом. Тут краще скористатись допомогою інших осіб.

Рухаючись по дорозі з підйомами і спусками потрібно пам'ятати, що часто туман збирається в низинах і їдучи згори до низу, можна наїхати на транспортний засіб, який стоїть в тумані.

Якщо туман дуже густий, то потрібно по можливості утриматись від поїздки, виконуючи золоте правило водія: "не бачимо - не їдем" або "їдем так, як бачимо". Другий ворог водія вода на дорозі. Вода погіршує зчеплення шин з дорогою. Це відбувається у зв'язку з тим, що:

• асфальт мокрий, значить - слизький;

• - ділянка контакту шини з дорогою зменшується за рахунок водяного клину, який заходить під колесо;

• -при збільшенні швидкості до критичної, водяний клин повністю заходить під шину і вона не зчеплюється з дорогою від чого транспортний засіб стає некерованим - це називається акваплаванням.

При цьому потрібно негайно знизити швидкість не користуючись гальмом. Особливо небезпечна дорога в момент початку дощу, коли пил і краплі масла утворюють з водою слизьку плівку.

В осінньо-зимовий і весняний періоди потрібно пам'ятати, що в місцях, де з дорогою перетинаються або виходять на неї ґрунтові дороги, можливі наноси на асфальт бруду, що створює слизькі ділянки.

При ожеледиці на слизькій дорозі дистанція повинна бути збільшена в 2 рази, а швидкість знижена.

Також потрібно, щоб були на місці брудозахисні фартухи, які б запобігали викиданню бруду на вітрове скло позаду їдучого транспортного засобу. При їзді по бездоріжжю, по луках, піску, снігу потрібно знижувати тиск повітря в шинах для кращої прохідності. Якщо є, то в цьому випадку одягнути на колеса тракові або кільцеві ланцюги. У випадку пробуксовування потрібно подати транспортний засіб назад і подолані ділянку з розгону, а якщо це не допоможе, то підкласти під колеса підручні матеріали (камінці, шебінь, хмиз, жердини, дошки). Якщо транспортний засіб "сів" на грунт, то його піднімають домкратами, а під колеса підстилають підручний матеріал і виїжджають. Якщо на автомобілі є лебідка, то її використовують для самовитягування.

Загальне правило при русі по мокрій, слизькій дорозі:

- зменшити швидкість;

- збільшити дистанцію. Наприклад, при швидкості ЗО км/год., дистанція повинна бути 60 м. Гальмувати треба двигуном, гірським гальмом, не допускаючи різких поворотів кермом.