100 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

. Розвиток систем виробництва в

Залізниці й Америці відбувався одночасно зі

управлінська думка створенням систем транспорту і зв'язку. в Америці Сукупність цих систем і забезпечила

І прискорений прогрес Америки,

революціонізуваларозвиток її промисловості, вимагала систематизації менеджменту.

Усе почалося з того, що в 1830 р. у штаті Нью-Джерсі була побудована перша гілка залізниці, протяжність якої до 1850 р. досягла 9 тис. миль. Відкриття в той самий період телеграфу стало початком розвитку принципово нової системи зв'язку. До 1860 р. проводи загальною протяжністю 50 тис. миль зв'язували різні частини країни.

Безперечно, залізниці і телеграф означали революцію у сферах перевезення і зв 'язку. Вони відкривали межі для торгівлі, розширили ринки і сферу дії товарно-грошових відносин, прискорили освоєння і заселення нових земель.

Водночас залізниці і телеграф стали справжнім "великим бізнесом" для Америки. Залізничні компанії за своїми масштабами перевершували мануфактури, компанії текстильної промисловості. Сотні станцій і тисячі миль шляхів потребували постійного нагляду і контролю на величезних територіях. Інвестиції в будівництво залізничних ліній і поїздів були величезні. Все це потребувало не тільки значних фінансових вкладень, а й нових форм управління зростаючою індустрією,

Одним із перших, хто розробляв нові форми управління, слід вважати Деніела Крей Маккаллума (1815—1878). Він народився в сім'ї шевця. Працював теслею, побудував багато будинків, потім улаштувався в залізничну компанію Нью-Йорк-Ері, правління якої в 1854 р. призначило Маккаллума генеральним управляючим Ерійської лінії.

Маккаллум вважав, що для ефективного управління необхідна сувора дисципліна, конкретні і докладні інструкції, часті і точні звіти про виконувані роботи, справедлива виплата заробітної плати і премій, певна ієрархія влади, особиста відповідальність і підзвітність у всій організації. Для реалізації своєї концепції управління він розробив детальний механізм, що містив у собі принципи управління, докладну схему відповідної організації, широку інформаційну систему, засновану на використанні телеграфу, систему контролю. У цілому практика підтвердила ефективність системи управління

Розділ 4. Виникнення і розвиток школи наукового управління 101

Маккаллума. Чимало його ідей були теоретично осмислені, розвинуті й докладно описані, а тому і не втрачені.

Найвідомішим послідовником Маккаллума був Генрі Варнум Пурр (1812—1905). На відміну від Маккаллума він не був практикуючим менеджером. Пурр обіймав посаду редактора журналу «American Railroad Journal», зарекомендував себе теоретиком менеджменту.

Якщо Маккаллум свою систему управління обмежував рамками компанії, її внутрішніми операційними проблемами, то для Пурра характерний широкий погляд на управління, хоча його дослідження стосувалися лише залізниці. Розглядаючи її проблеми, він думав про роль залізниць у житті Америки, а у зв'язку з цим і про її майбутнє, яке він оцінював дуже оптимістично.

У своїх працях про управління Пурр спирався на досвід кращих організаторів залізниць, обстоював проведення управлінських реформ для створення національної системи перевезень. Зокрема, він запозичив у Маккаллума три фундаментальних принципи: організацію, зв'язок і комунікацію.

Проте, вивчивши проблеми управління в Америці, а потім і в Англії, Пурр дійшов висновку, що цих принципів недостатньо. Вони не враховували людського чинника, проблем поведінки і дисципліни робітників, без чого неможливо було досягти систематичного менеджменту. Успіх управління він пов'язував з усвідомленням робітниками своїх обов'язків, добровільним підпорядкуванням чіткій бюрократизації, що, у свою чергу, вимагало гнучкості в організації. Роботи Пурра свідчать про його значний внесок у розвиток управлінської думки в Америці.

П оширення знань 3 появою нових ринків в Америці

про управління. швидко зростало і промислове

Виникнення освіти для виробництво. Незабаром окремі його „менеджерів комплекси за складністю нагадували

залізниці. Одночасно ускладнювалися проблеми, розв'язувані управлінцями, що змушувало їх рухатися до наукового менеджменту. Про це свідчать виступи менеджерів протягом останніх трьох десятиліть XIX ст. перед членами різноманітних об'єднань, де вони спільно шукали шляхи вирішення нагальних проблем, а

102 ■■■■••■' Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

т акож їхні статті в журналах. Переважно це були журнали з інженерії. Одним із таких менеджерів був Генрі Таун (1844— 1924), котрий, будучи упродовж 48-ми років президентом однієї з промислових компаній, упроваджував у ній сучасні методи управління.

Вже перша доповідь Тауна на засіданні Американського товариства інженерів-механіків у 1886 р. була незвичною, новаторською за змістом, про що свідчить навіть її назва — "Інженер як економіст". У доповіді Таун звернув увагу на те, що наявний досвід управління поки що не став предметом теоретичного узагальнення, вказав на відсутність спеціальної літератури, журналів та асоціацій. За таких умов, підкреслював він, неможливо поширювати знання в галузі управління, одержувати від них вигоду. Спеціалісти вважають, що саме цей виступ Тауна, прослуханий Ф. Тейлором, надихнув останнього на послідовне розроблення наукового менеджменту.

Таун виступав із доповідями на засіданнях американського товариства інженерів-механіків ще двічі: у 1896 і 1921 pp. У них, поряд із поглибленням і розвитком раніше висунутих ідей про науковий менеджмент, обгрунтуванням, зокрема, плану "загальних зусиль " ("загального прибутку"), а також організації оплати праці на основі тарифу "Wage rate", розробленого за допомогою наукових методів, Таун продовжує акцентувати увагу на необхідності вивчення менеджменту. В одній з останніх доповідей він навіть зробив спробу зіставити рівень розробок наукового менеджменту в 1886 і 1921 р. : Особливо важливим показником успіхів менеджменту він

вважав вивчення курсів з промислового менеджменту в технічних коледжах і університетах.

На той час необхідність управлінської освіти стала загальновизнаною. У 1881 р. фінансист і промисловець із Філадельфії Джозеф Вартон виділив 100 тис. доларів університету в Пенсільванії для відкриття відділення, де молоді ■■ - люди могли б здобувати освіту і знання для кар'єри в менеджменті. На його думку, вища освіта необхідна менеджерам такою самою мірою, як і докторам, юристам та іншим спеціалістам. Нове відділення університету в Пенсільванії, яке пізніше стали називати школою, розробило програми для підготовки спеціалістів у сфері бізнесу. Вони включали такі курси, як принципи кооперації, господарське право, природа резервів і облігацій, причини паніки і грошових криз, ораторське мистецтво, проблеми страйків та ін. Школа з

Роїдш 4. Виникнення і розвиток школи наукового управління 103

менеджменту Вартона була єдиною у 80-х роках минулого століття. Проте в 1898 р. університети в Чикаго і Каліфорнії організували свої школи бізнесу. XX ст. значно прискорило цей процес, що вийшов далеко за межі Америки.

Підготовка спеціалістів у сфері менеджменту стала додатковим чинником переходу від випадкових підходів, часткового аналізу до систематизації знань у царині економічних зусиль людини. Менеджер був визнаний спеціалістом, що заслуговує на увагу і повагу. Повне ж його визнання означало остаточне утвердження менеджменту як окремої галузі знань, що, у свою чергу, пов'язано з діяльністю великого теоретика і практика управління — Ф. Тейлора.

Ф. Тейлор — творець наукового менеджменту

~ ; ~ і Ф. Тейлор (1856—1915) народився в

редерік шілоу Пенсільванії в сім'ї процвітаючого адвоката.

Іеилор Надії батьків, що син піде батьківським

ш ляхом у виборі професії, не виправдалися. Він учиться на модельника і механіка на одному з підприємств Філадельфії. Затим протягом 12-ти років (1878—-1890) працює звичайним робітником, механіком, бригадиром, начальником машинного цеху, технічним майстром з ремонту устаткування заводу, головним інженером. У цей період без відриву від виробництва він закінчує технологічний інститут і здобуває звання технічного інженера (1883). Добре грає в теніс і навіть був чемпіоном (1881) у парному тенісі серед аматорів в Асоціації тенісу.

У Тейлора не було спеціальної підготовки у сфері менеджменту, але він добре знав життя робітників, мав досвід управлінської діяльності і величезне бажання займатися дослідженнями в цій галузі. Свої спостереження й експерименти на Мідуейському заводі він продовжив, обіймаючи посаду головного механіка інвестиційної мануфактурної компанії, куди перейшов на роботу