74 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

т ільки тих, хто "щасливою долею вже поставлений біля нього, а й тих інших, голос яких із самих віддалених країв держави істину йому повідати може ".

Український учений не міг не звернути уваги на надмірно роздутий центральний державний апарат, на "юрбу жадібних чиновників", віддалених від місць і країв. Каразін гостро засуджував нерозумне, нераціональне, однобоке зосередження багатства і розкоші в столицях тоді, коли решта держави "ще являє собою халупи без дахів ".

Таким чином, з наведених вище положень ученого випливає висновок про необхідність поліпшення державного управління в Російській імперії, підкреслюється важливість урахування місцевих особливостей у його подальшому реформуванні. З ним Каразін пов'язував можливість зближення інтересів як різноманітних верств (класів) суспільства, так і народів і націй, його що населяють.

Реформування державного управління Каразін передбачав здійснити в межах монархії зі збереженням Російської імперії, включаючи в неї й Україну. Великі надії він покладав при цьому на те, що цар Олександр І використає "самовладу" для усунення "самовлади", "дасть нам нерушимі закони".

Вважаючи самодержавство непорушним у віках, основу спадкоємності влади царя Каразін бачив у дворянстві, що відіграє роль "жил" і "нервів" у державному організмі. Він рекомендував створити з представників дворянства думу дорадчого характеру у справах державного управління. Учений закликав Олександра І до вчинення "подвигу законотворчості".

Як відомо, цей заклик відіграв свою роль. Усунення "деспотизму уряду" цар вважав головною метою перетворень у суспільстві, здійснити які він мав намір за допомогою основних законів, що закріплюють нові принципи державної влади і гарантують внутрішній спокій і динамічний розвиток держави. Не дивно, що слово "закон" було вибито за вказівкою Олександра І на зворотному боці медалі, випущеної на честь його коронації.

У творчій і практичній діяльності Каразіна проблеми управління на макро- і мікрорівнях тісно перепліталися. Зокрема, з необхідністю перебудови системи державного управління він пов'язував проблему шляхів вирішення

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 7 5

центрального на той час селянського питання в Російській імперії. Залишаючись прихильником поміщицького і дворянського землекористування, Каразін перспективи його розвитку пов'язував із реформуванням управління господарством. Крім установлення "меж залежності" селян, обмеження поміщицького свавілля, наділення селян цивільними правами, Каразін вважав за необхідне надати селянам право власності на землю на основі приватного володіння (включаючи право її продажу і купівлі) і сплати щорічної грошової ренти.

У цьому зв'язку певний інтерес викликають ідеї Каразіна про самоврядування і його спроби впровадження їх у життя. У 1793 р. у селі Кручик на Харківщині він організував селянське самоврядування. Згодом Каразін запровадив його й у селі Анашкіно під Москвою, в маєтку своєї дружини. Органом самоврядування була дума, до складу якої входило двоє селян, а головою був Каразін. У разі потреби його заміняла довірена особа. Обов'язок писаря виконував один із письменних селян за призначенням голови. Діяльність думи здійснювалася відповідно до статуту, розробленого Каразіним.

Частина поміщицької землі, що залишалася після наділення селян земельними ділянками, мала оброблятися не примусово, а найманою працею. Обуржуазування при цьому поміщика-власника вело до поступового скасування кріпосної системи, перетворення феодально залежного селянина в орендаря. Отже, управлінська думка в Україні розвивалася паралельно з розвитком економічної теорії, відображаючи потреби практики реального господарювання й активно впливаючи на неї.

В ипускники Видатну роль у становленні

Києво- управлінської думки в Україні відіграла

Могилянської Києво-Могилянська академія. Заснована в

академії 1632 р. митрополитом Петром Могилою,

Академія тривалий час (аж до закриття її царським урядом у 1817 р.) була центром освіти й управлінської думки в Україні, а з часів царя Олексія Михайловича—і в Росії. Насамперед це пов'язано з високим рівнем викладання дисциплін з освіти й управління в галузі економіки й агрономії.

_її!

76 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредков

. Глибоке вивчення в Академії античної філософії, зокрема

філософії Платона й Аристотеля, давало її вихованцям також знання з економічної, у тому числі й управлінської, думки. Вони знали основні положення античної "ойкономіі", розробленої і розвинутої Ксенофонтом і Аристотелем. Давньогрецька "ойкономія" — це зведення думок і порад з управління садибою, рабовласницьким господарством, система правил їх організації. У ній подані перші спроби теоретичного осмислення принципів організації й управління господарством, аналізу деяких економічних і управлінських категорій. Випускники Києво-Могилянської академії знали і канонічну політичну економію середньовіччя. Одночасно в Академії викладалися основи "сільської" і "домашньої" економіки. У результаті такої уваги до питань економіки управління Академія поставляла тодішній Росії не тільки українських епіскопів і просто освічених людей, а й добре підготовлених агрономів-організаторів і економістів, що залишили глибокий слід у розвитку агрономічної й економічної наук Східної Європи.

Серед випускників Києво-Могилянської академії насамперед відзначимо Андрія Самборського (1732—1815). Перебуваючи при російському посольстві в Лондоні, він доповнив знання, отримані в Академії, вивченням теорії і практики сільського господарства Англії. На той час відомим авторитетом в галузі англійського сільського господарства був Артур Юнг. Він відстоював і пропагував польове травосіяння і травопільну систему господарства. Самборський виклав основні положення науки Юнга у своїй праці "Опис практичного англійського землеробства" (1781). Він став прихильником "англійської системи", тобто системи великого інтенсивного сільського господарства.

Повернувшись із Лондона, Самборський став вихователем престолонаслідника Павла Петровича, а також учителем великих князів Олександра (пізніше — царя Олександра І) і Костянтина. Тому можна стверджувати про позитивний вплив поглядів українського економіста на формування політики освіченого абсолютизму в першому десятиріччі XIX ст. .....,-...

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 17

Деякий час перебував в Англії також вихованець Києво-Могилянської академії Михайло Ліванов (1751—1800). Як і Самборський, він на місці вивчав тодішню англійську літературу і досвід ведення сільського господарства. Ліванов написав і видав три книги, присвячені проблемам організації сільського господарства: "Наставляння до умоглядного і діловодного землеробства" (1786), "Керівництво до розведення і поправлення домашньої худоби" (1794), "Про землеробство, скотарство і птахівництво" (1789). В останній праці викладалися положення книги "економіста-експериментатора" Йогана Христіана Шуберта фон Клеєнфельда.

М. Ліванов був одним із перших дослідників грунтів і умов хліборобства в Степовій Україні. У 1799 р. він заснував першу в Україні сільськогосподарську школу поблизу м. Миколаєва. Відомо також, що Потьомкін, думаючи створювати Екатеринославский університет, мав намір запросити на передбачувану в ньому кафедру агрономії М. Ліванова.

До випускників Києво-Могилянської академії належала ще плеяда вчених і агрономів-організаторів сільського господарства. Серед них — Іван Комов, котрий після закінчення Академії вивчав в Англії сільське господарство і потім видав підручник "Про землеробство" (1788). У ньому автор розвивав основи загального і спеціального хліборобства і, зокрема, вміло пропагував сівозміну. Його перу належить також книга "Про землеробські знаряддя" (1785). Завдяки діяльності випускників Києво-Могилянської академії в Україні склалися агрономічні центри: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський та ін.

Оцінюючи роль і значення Академії у сфері домоведення, відомий російський економіст-аграрник, професор А. Чаянов відзначав, що вона "дала нам у XVIII cm. чимало вчителів агрономії'. За його словами, Самборський, Ліванов, Комов представляли так звану англійську систему, частково описуючи англійське хліборобство, а ще більше відображаючи вплив німця фон Клеєнфельда.

Ціла група вихованців Києво-Могилянської академії, що стали професорами, агрономами, організаторами сільського господарства, справді підготували цінні праці. Все це дало змогу заснувати в Московському університеті кафедру "мінералогії і

7 8 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредіш

сільського домоведення", на яку для читання курсу "Сільське^І домоведення" був запрошений також києво-могилянець Антон Прокопович-Антонський.

Серед діячів у сфері прикладної сільської економіки першої половини XIX ст. виділявся відомий український бджоляр, винахідник розбірного рамкового вулика і власної (української) рамки П. І. Прокопович( 1775—1850). У 1828 р. він відкрив у селі Пальчики недалеко від Батуріна першу в Східній Європі школу бджільництва з дворічним теоретико-практичним курсом навчання. Школа функціонувала 51 рік. Про досягнення Прокоповича як спеціаліста й організатора бджільництва знали не тільки в Україні, а й у Росії. Більше того, учні Прокоповича описали його методику ведення пасіки і конструкцію вуликів у публікаціях у Франції і Німеччині.

Р аціоналізація поміщицького господарства другої половини XVIII — першої половини XIX ст.

Розвиток української економіки в складі Російської імперії в другій половині XVIII ст. характеризується кількома тенденціями. З одного боку, на макро- і мікрорівнях застосовувалися заходи щодо зміцнення дворянського землеволодіння і поліпшення господарювання. Продовжу­валося щедре роздавання земель і селян поміщикам. Наприкінці століття кріпосні були прирівняні до нерухомої власності поміщиків. Кріпосництво залишалося абсолютно недоторканним. Указ 1803 р. про вільних хліборобів не мав вагомого значення або наслідків і не вніс істотних змін у кріпосництво.

З іншого боку, відбувався процес розкладу кріпосної системи господарства. Він виявлявся в зростанні промисловості і торгівлі, розширенні застосування вільнонайманої праці і машин у промисловості, у розвитку товарно-грошових відносин у поміщицькому і селянському господарствах, зростанні частки буржуазної власності в різних галузях економіки. Значний вплив на ці процеси мало

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 7 9

поглиблення суспільного поділу праці. Таким чином, відбувалося переплетіння двох суперечливих тенденцій у розвитку господарства, що відображалося і в економічній літературі, і в економічній політиці.

Водночас неможливо мати правильне уявлення про розвиток української економіки й управлінської думки у XVIII ст., не враховуючи його специфіки, зокрема, того факту, що цей розвиток відбувався у складі Російської імперії. Цариця Катерина II (1729—1796), що сиділа на російському троні майже всю другу половину XVIII ст. (із 1762 по 1796), з самого початку виявилася затятою прихильницею політики централізації і русифікації всіх земель імперії, у тому числі й України. У 1764 р. вона змусила гетьмана України Кирила Розумовського "добровільно" відмовитися від гетьманського звання. На місце гетьмана прийшла Малоросійська колегія з чотирьох українців і чотирьох росіян на чолі з президентом графом Петром Румянцевим.

Ліквідація гетьманату викликала в Україні опір. Відображенням його стали накази українських депутатів комісії з упорядкування "Нового уложення" (1767). У них висловлювалося бажання залишатися в складі Великоросійської держави зі збереженням тих прав і свобод, що існували при Богданові Хмельницькому.

Проте в 1775 р. була знищена Запорозька Січ, а через кілька років і сама Гетьманщина. У 1781 р. був ліквідований полковий адміністративний устрій України. Водночас створюються три губернії: Київська, Чернігівська і Новгород-Сіверська, що були об'єднані в одне Малоросійське генерал-губернаторство.

У 1783 р. значна кількість раніше вільного селянського населення України остаточно прикріплюється до землі, і на нього поширюється російський режим повного покріпачення.

У тому ж році жертвою російської нівеляційної політики стало і козацьке військо. Козацькі полки були перетворені в 10 карабінерських полків із шестирічним терміном служби. На підставі "Жалуваної грамоти" 1785 р. українська шляхта набувала прав російського дворянства разом із проголошенням шляхетских свобод, прав самоврядування, корпоративних організацій тощо.