70 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

життя і виробництва, на кожному їхньому рівні виникали

апробовані практикою відповідні поняття, уявлення,

пропонувалися поради, як побудувати взаємовідносини

⁵ керівника і підлеглих. Вони передавалися як по горизонталі,

так і від покоління до покоління, фіксувалися в різноманітних

писаннях. Прикладом може бути "Повчання"

Володимира Мономаха (1053—1125), у якому фактично

■ намальована ідеальна картина необхідного для країни

управління підданими. Автор закликає своїх "дітей" до

працьовитості, відповідальності, контролю за станом справ,

самостійності, вивчення того, чого не знаєш. Дружину свою

князь закликав до доброго ставлення до населення країни.

Особлива увага відповідно до "Повчання" мала приділятися

"гостям", оскільки вони понесуть по світу гарну або погану

поголоску про країну.

"Повчання" містить також поради широкого соціального значення — "не забувати бідних, сиріт і вдів, не дозволяти сильним погубити людину". В іншому документі Володимира Мономаха, відомому Статуті 1113 p., виявляється зв'язок обмежень свавілля пана стосовно закупа з обмеженнями лихварства (установлення рівня відсотка). Вони свідчать про спроби державної (княжої) влади регулювати відносини між закупами та їхніми хазяями, а також лихварями та їхніми боржниками. Як бачимо, князі періоду Київської Русі визначали й обгрунтовували певні правила управління господарством, спрямовані на зміцнення пануючої в країні системи.

Р озвиток управлінської думки в Україні до середини

XIX СТ. : . • -_:, • ■■-,. , ■ , .■:.; ■■•■

Наступний розвиток управлінської думки в Україні неможливо уявити у відриві від загальноросійської історії розвитку господарства й економічної теорії. Взаємопро­никнення, збагачення культур народів, що входили в Російську імперію, було, є і залишиться відмітною рисою їхнього розвитку, перекреслити, забути, не врахувати який було б просто непростимо, короткозоро з позицій соціально-економічного

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 71

прогресу цих народів. Свідченням цього є життя і діяльність багатьох представників української наукової думки, у тому числі економічної.

М ихайло Андрійович І ^м- ^А- Балудянський (1769—

Балуцянський 1847) народився в Закарпатті. Для

^L ' свого часу він здобув гарну освіту,

закінчивши юридичний факультет Віденського університету. З 1789 р. працював професором в Академії Гросс-Вардейнс, а потім у Пештському університеті викладав політичну економію. У 1803 р. царський уряд запросив Балудянського на викладацьку роботу в Головний педагогічний інститут Санкт-Петербургу. У 1819 р. Інститут було перетворено в університет, і Балудянський став його першим ректором (1819— 1821). Крім науково-викладацької діяльності, він багато і плідно працював і як державний чиновник.

Уперше в Російській імперії Балудянський опублікував нариси з історії економічних учень («Статистичний часопис» за 1806 і 1808 pp.). Системи економічних поглядів меркантилістів, фізіократів, А. Сміта викладалися ним у поєднанні з висвітленням господарського й управлінського механізмів, за допомогою яких передбачалося ці системи реалізувати на практиці.

Такий підхід відіграв, мабуть, вирішальну роль у тому, що Балудянський став одним з ідеологів і розроблювачів програм буржуазного реформування економічної системи в Росії. З його ім'ям пов'язані розроблення таких складових цього реформування, як план М. М. Сперанського ("План фінансів" на 1810р.), реформа державних селян П. Д. Кисельова (1837— 1841 pp.), грошова реформа Є. Канкріна (1839—1843 pp.).

Основою меркантилістської, або комерційної, системи є накопичення грошей, що ототожнюються з багатством нації. Держава виступає в ролі батька великої сім'ї, що повинен кожному її члену визначити вид діяльності. Співвідношення економічних інтересів особи і держави має бути таким: "Громадянин повинен працювати не в тих промислах, де він одержує більший прибуток, а в тих, що дають державі більшу вигоду". Основним критерієм економічно ефективної