8 0 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

; ;; ; У першій половині XIX ст. процес централізації

-•■.•■: продовжувався. У 1831 —1835 pp. у містах України

■ скасовується Магдебурзьке право, зокрема давне

самоврядування Києва. Повіти перейменовуються в "уїзди",

департаменти генерального суду — в цивільні і каральні

палати, маршалки — у предводителів дворянства. У 1842 р,

ліквідовується судочинство, здійснюване за Литовським

Статутом.

Таким чином, у другій половині XVIII — першій половині XIX cm. царський уряд знищив майже всі ознаки самобутності державного ладу України, ліквідувавши автономію Гетьманщини, її права, вільності і привілеї Україна перестала існувати як окрема держава. Вона була перетворена в російську провінцію із системою управління за російським зразком. Безумовно, національна українська управлінська думка, як і практика управління, суперечили загальноімперській і, по суті, були принесені в жертву останнім.

До 60-х років XIX ст. не відбулося жодних принципових змін у діях двох зазначених вище протилежних тенденцій у розвитку української економіки. Водночас варто звернути увагу на раціоналізацію поміщицького господарства, пов'язаного з розвитком капіталістичних відносин у надрах попередньої (тобто феодальної) системи. Насамперед потреби експорту сільськогосподарської продукції, особливо пшениці і жита, змушували українських поміщиків інтенсифікувати виробництво, переходити до удосконаленого типу господарства. Трипільна система землеробства поступово замінювалася системою сівозмін, що доповнювалася введенням різноманітних удосконалених знарядь обробітку землі. Одночасно "освічені поміщики" здійснювали і селекцію зернових культур, оскільки досвід переконував їх у тому, що з її допомогою можна досягти значно більшої врожайності.

Раціоналізація поміщицького господарства тісно пов'язана з упровадженням машин. У 30-х роках ставлення поміщиків до машин було стриманим, тому їх доводилося переконувати у вигоді застосування машин, їхніх перевагах тощо. У 40-х роках поміщики вже охоче застосовували машини. Проте їх впровадження стримувалося дорожнечею машин і браком коштів. Тому на місцях стали удосконалювати наявні

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 81

знаряддя обробітку землі і збирання врожаю. З урахуванням українських умов були поліпшені плуг Сакса, закордонні сільгоспмашини систем Фло, Калло, Клейтона, кінні косарки і грабарки Шміта і Говарда, суффольські і норфольські грабарки тощо. Відмирає ручний обмолот зерна, удосконалюється його зберігання. Все це сприяло розвитку сільськогосподарського машинобудування, відкриттю заводів з виробництва сільськогосподарських машин у Кременчуці, Одесі, Луганську й інших містах України.

Упровадження машин у сільському господарстві України відповідало інтересам селян, оскільки воно звільняло їх від кріпосної праці і сприяло осіданню на своїй землі. Зі свого боку, поміщик часто також віддавав перевагу машині, що обходилася дешевше праці селянина і підвищувала її продуктивність. Більш раціональним було мати мінімум кріпосних, а більше машин. Таким чином, раціоналізація поміщицького господарства, зокрема впровадження машин, сприяла скасуванню кріпосного права і заміні його вільнонайманими працівниками. Подібний процес спостерігався і в промисловому виробництві. Одночасно принципові зміни відбувалися в управлінні виробництвом.

Щоправда, розглядаючи раціоналізацію поміщицького господарства в цей період, не можна не враховувати, що загального поширення вона не набула. Безплатна праця кріпосного призводила до того, що від поміщика не вимагалося хоча б елементарних розрахунків ефективності управління й управлінської ініціативи. Показником багатства поміщицького господарства залишалося число кріпосних душ, а не продуктивність їхньої праці і продуктивність землі.

Тому можна зробити висновок, що раціоналізація поміщицького господарства і пов'язане з нею удосконалення управління справді мали місце в Російській імперії в першій половині XIX cm. Проте вони відбувалися в умовах кризи все ще панівної феодальної економічної системи і тому виявлялися скоріше як тенденція, утверджуючись із труднощами і суперечностями.

Аналогічна ситуація склалася і в промисловому виробництві, зокрема на кріпосній фабриці, що була складовою частиною феодальної економіки. На думку відомого сучасного

8 2 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісое

: російського вченого Г. X. Попова, коли ручну працю почали

заміняти машини, власник такої фабрики опинився в складному становищі. Він: 1) повинен був зберегти число кріпосних, записаних за фабрикою; 2) не міг переводити їх на інше підприємство; 3) не мав права звільняти кріпосних, якщо вони ставали непотрібними після впровадження машин; 4) не мав права змінювати характер виробництва, скорочувати його тощо. Безперечно, все це гальмувало впровадження машину промислове виробництво. По суті, кріпосне право або виключало звільнення робітників фабрики, або робило їх витратними для фабриканта (промисловця).

У цілому в економічній думці першої половини XIX ст. із питань управління поміщицьким господарством існувало два напрями. Представники першого, панівного, зосередили увагу лише на проблемах інтенсифікації кріпосної праці. Вона не потребувала вкладення нових капіталів у виробництво, переходу до більш досконалої агрокультури, сільсько-^! господарської техніки тощо. Рутинні основи поміщицького господарства, права його власника не зачіпалися. Управління виробництвом зводилося лише до контролю над працею належного йому працівника.

Представники другого напряму акцентували увагу на раціоналізації поміщицького господарства шляхом пропаганди агрономічних знань, упровадження нових сільськогоспо­ дарських машин, удосконалення управління господарством тощо. Проте реалізація цієї програми наштовхувалася на консерватизм більшості дворянства, відсутність необхідних капіталів. До того ж прихильники другого напряму, як і першого, не порушували питання про передачу у власність селян оброблюваної землі, ліквідацію феодальної монархії. ^J Таким чином, незважаючи на відмінності напрямів, для

вчених і громадських діячів першої половини минулого століття основними питаннями були — кріпосне право, феодальна організація і управління господарством, ставлення до них, реформування господарства. Ситуація радикально змінилася після реформи 1861 р. У центр уваги передової економічної думки були висунуті інші питання. Ними стали: подолання відставання в економічному і соціально-

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 8 З

політичному розвиткові від головних капіталістичних держав Заходу, індустріалізація і впровадження досягнень технічного прогресу в усі галузі народного господарства, підвищення продуктивності сільськогосподарського і промислового виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на суспільно-економічне життя, подальший розвиток підприємницької ринкової економіки. З усім цим пов'язаний і якісно новий, інтенсивний розвиток не тільки загальної економічної теорії, а й управлінської думки в Україні. і :.,. :

У правлінська думка в Україні з другої половини XIX ст.

до 1917 р.

Розвиток економічної теорії, як і теорії власне управлінської (менеджменту) і сьогодні виявляється в боротьбі їхніх різноманітних напрямів. Тому класифікація напрямів була, є і залишиться однією з найважливіших проблем наукового дослідження в галузі економіки. Таке дослідження має не тільки теоретичне значення. Найчастіше від нього залежать практичні рішення господарювання, вироблення тієї або іншої економічної політики держави. Безперечно, розвиток загальної економічної теорії і теорії менеджменту взаємозалежний. Прикладом цього є наукова творчість і громадська діяльність таких економістів, як І. В. Вернадський, Н. X. Бунге, М. І. Туган-Барановський, відомих не тільки в Україні.

І ван Васильович І- В. Вернадський (1821 —1884)

Вернадський народився в м. Києві, де й здобув освіту. Він

[був професором Київського, а потім

Московського університетів, Петербурзького педагогічного інституту й Олександрівського ліцею. У 1856—1867 pp. — чиновник особливих доручень при міністерстві внутрішніх справ. З 1857 по 1861 р. — видавець і редактор журналу