10 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

РОЗДІЛ 1. ПРЕДМЕТ І ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ УПРАВЛІННЯ ЯК НАУКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

О рганізація як форма діяльності людей

Людина — не єдина жива істота на Землі. Але тільки їй властиві потреби, що виходять за межі біологічних. Більше того, навіть суто біологічні (фізіологічні) потреби людини є потребами культурного оточення, що лежать в основі суспільного життя і відрізняють життя людини від життя всіх інших живих істот.

Культурне оточення — широке поняття. Воно охоплює економічні, соціальні і політичні елементи або аспекти життя. Відповідно і потреби людей як живих істот уже не можуть бути лише біологічними, а включають також економічні, й соціальні, й політичні потреби тощо.

Палеонтологія переконливо довела, що Homo sapiens, тобто людина мисляча, — вихідна точка, початок усіх наступних історичних перетворень суспільства. Вже на самому початку його розвитку думка людини привела її до розуміння необхідності об'єднання зусиль для розв'язання життєвих проблем, спрямованих на задоволення тих або інших потреб. , Відтоді об'єднання (організації) — норма життя людей.

Отже, життя людей, їхнє минуле, сьогоднішнє і майбутнє, так чи інакше пов'язані з діяльністю організацій — малих і великих підприємств сфери виробництва і бізнесу; шкіл, коледжів і університетів; лікарень і поліклінік; дослідницьких

Розділ 1. Предмет і підходи до аналізу управління як наукової дисципліни 11

інститутів і лабораторій; урядових установ різних рівнів, видів і розмірів; закладів культури тощо. Саме в межах організацій і через них розв'язуються життєві проблеми людей, спрямовані на задоволення потреб, у якому б суспільстві вони не жили. Нинішнє суспільство — це "суспільство організацій". Тому сама організація є формою діяльності людей.

Що ж собою являє організація? Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі або цілей. У такому розумінні дві людини — це вже організація.

Розрізняють організації формальні і неформальні, а також прості і складні.

Формальна організація являє собою безособистісну систему, в основі якої лежить принцип доцільності, свідомого руху до поставленої цілі. У ній передбачені лише службові зв'язки між індивідуумами, що передбачає стабільну структуру, ієрархію і строго визначені зони для кожного члена організації.

Якщо формальна організація створюється з волі керівництва, то неформальна організація — це система соціальних зв'язків, норм і дій, що склалася спонтанно, стихійно. У ній люди взаємодіють не згідно з розпорядженнями керівництва, а в результаті більш-менш тривалого міжособистісного і внутрішньогрупового спілкування. У такої організації відсутні єдині цілі. її головними функціями є: комунікація, підтримка самодіяльності індивідів, зміцнення почуття особистісної тотожності, самоповаги, незалежності і водночас згуртованості, взаємодії з іншими людьми.

Про соціальну значущість неформальних організацій можна судити за загальновизнаною класифікацією їхніх груп. Розрізняють такі групи неформальних організацій: 1) просоціальні, тобто соціально позитивні, що мають позитивну спрямованість; 2) асоціальні, тобто групи, що стоять осторонь від соціальних проблем; 3) антисоціальні, котрі, як правило, викликають у суспільстві тривогу, а в керівників держави і формальних організацій — "головний біль". Проте оскільки неформальні організації не підлягають управлінню, то з огляду на предмет нашого дослідження термін "організація" надалі означатиме формальну організацію.