68 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

підпорядковані тіунам і ратайним старостам і управляли окремими видами виробництва. Положення закупів визначалося залежністю від феодала, пов'язаною лише з необхідністю повернення йому того або іншого виду позики.

Холопи, або челядь, — це люди, що цілком залежали від феодала, тобто раби. "Руська правда" (статті 110—121 Троїцького списку) докладно висвітлює питання рабства. Рабство могло бути тимчасовим (наприклад, для військовополонених, які викуповувалися за певну суму грошей), повним ("обельним", тобто вічним), неповним, що грунтувалося на договорі купівлі-продажу. Умови, за яких вільна людина ставала рабом, були такі: 1) якщо вільна особа добровільно продає себе за певну плату; 2) якщо вона одружується з "робою" (невільною жінкою) без попереднього договору з власником "роби" про збереження для себе особистої свободи; 3) якщо йде на службу тіуном або ключником, не визначивши умови і не уклавши угоду, що гарантують особисту свободу.

Окремі статті "Руської Правди" передбачали також можливість перетворення боржника в раба за умови невиплати ним свого боргу. Тут же визначалися відповідальність за надання допомоги збіглому холопу і винагорода за спійманого втікача. Власник відповідав за гроші, узяті його холопом у кого-небудь у борг обманом або в кредит, якщо холопу дозволялося торгувати; він також мав право на "товар", добутий його збіглим холопом. Незважаючи на те, що рабство (холопство) у Київської Русі, як і в інших країнах, не дістало суспільного осуду, її економічна політика і законодавство намагалися обмежити, не допустити зростання кількості рабів. Причиною цього був розвиток ринкових відносин, усвідомлення вищої продуктивності праці вільних людей порівняно з рабською працею. Крім того, після прийняття християнства церковні діячі активно боролися за скасування рабовласництва, погрожуючи власникам рабів покаранням на тому світі за їхню "ярість на раби".

Найчисленнішою верствою населення Київської держави було селянство, що в історичних джерелах називалося смердами. Вивчення суспільного устрою в Київської Русі, у тому числі й управління, нерозривно пов'язано з питаннями стану і становища смердів.

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 6 9

Дослідники відзначають насамперед те, що назва "смерди" має широке і вузьке значення. У широкому розумінні — це представники всіх верств населення, за винятком князя. У вузькому — це селяни або, точніше, вільні хлібороби, що працювали на своїй землі, своїми засобами виробництва і тягловою силою. "Руська Правда" розглядає смердів як повноправних юридичних осіб, за якими зберігалася недоторканність особи і майна, передача спадщини тощо. Отже, з погляду організації управління господарством можна говорити про два рівні: нижчий —управління смердами власним господарством і вищий — княже керування, якому підпорядковувалися всі верстви населення, у тому числі й смерди.

Ці рівні відповідали існуючим формам землеволодіння, і зміна їх впливала на управління. Так, розвиток великих форм землеволодіння — княжого, боярського і церковного — почався з XI ст. і був пов'язаний як з економічними, так і політичними причинами. Серед економічних — необхідність збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів для задоволення потреб сільського і зростаючого міського населення, державних потреб (утримання дружини), зовнішньої торгівлі. До політичних причин належить дедалі більший тиск кочівників на степові райони, княжі міжусобиці і пов'язані з ними економічні наслідки: руйнація господарств, переселення селян у безпечніші місця, зменшення дрібних і відповідно зростання великих форм землеволодіння, перетворення частини вільних хліборобів у найману робочу силу тощо. Все це, природно, вело до ускладнення управління виробництвом на мікрорівні, посилювало увагу до державного управління, спрямовану на зміцнення великого і світського, і церковного (монастирського) господарств.

Звернемо увагу також на те, що в Київській державі існувало понад сто міст, які розвивалися, незважаючи на часті руйнації, викликані війнами й міжусобицями. Досить розвинутим був поділ праці, що виражався насамперед у відокремленні ремесла і торгівлі від сільського господарства, диференціації міського населення. Відповідно розвивалося й управління не тільки сільськогосподарським, а й ремісничим виробництвом, а також торгівлею.

Йдеться, звичайно, не про спеціальне теоретичне розроблення питань управління. У кожній сфері громадського