86 . • Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

" моральні і розумові сили". І хоча високі тарифи дають змогу досягти певних політичних цілей ■— незалежності нації або її могутності, економічних цілей — поліпшення життя людей або досягнення особистої економічної свободи можна досягти лише при низьких тарифах і відповідно низьких цінах, тобто шляхом застосування політики вільної торгівлі, фритредерства.

Щоправда, Вернадський не цілком заперечував необхідність втручання уряду в економіку. Він вважав, що таке втручання не потрібне, коли ринки вже звільнилися від феодальної залежності і меркантилістських уявлень, але створення таких умов — справа уряду. Для Росії середини XIX ст. це означало насамперед скасування кріпосного права.

У цьому зв'язку Вернадський критикував не тільки протекціоністів, а й тих фритредерів, для яких здійснення фритредерської політики було засобом увіковічення аграрного характеру країни. На відміну від своїх супротивників, зокрема Л. В. Тенгеборського¹, він виступав захисником передових, найрозвинутіших у соціально-економічному відношенні форм промислового виробництва. Вернадський розумів, що розвиток машинного виробництва має вести не до скорочення, а до розширення ринку. Тому заступництва потребує не "сільська промисловість", як це вважали прихильники ' аграрного розвитку Росії, а "міська", мануфактурна промисловість. Перешкод, на думку Вернадського, цьому в країні немає. Причину її нерозвиненості він бачив не в природі Росії, а в тодішньому становищі країни, у браку знань і капіталів, у кріпосній залежності селян і відсталому господарюванні. '"'■' Таким чином, погляди Вернадського на економічну й

управлінську роль держави необхідно розглядати з урахуванням конкретного хронологічного періоду й обстановки, в яких вони висловлювалися. Це ж треба мати на увазі і при аналізі поглядів Н. X. Бунге.

¹ Л. В. Тенгеборський — упорядник ліберального митного тарифу, введеного в Росії в 1850 р., автор широко відомої книги "Про продуктивні сили Росії". Будучи консерватором за своїми переконаннями, він вважав, що Росії варто залишатися аграрною країною, а промисловість у ній повинна існувати у вигляді придатку до сільського господарства, як "сільська промисловість".

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 87

І М.Х. Бунге (1823—1895) — відомий

Микола Християнович український учений і суспільний діяч. Бунге Випускник Київського університету (1845),

він надовго пов'язав життя зі своєї альма-

матір. Тут він захистив магістерську (1847) і докторську (1852) дисертації, працював професором політичної економії і права, був ректором університету, успішно поєднував навчальну й адміністративну роботу, користувався величезною повагою співробітників і студентів. Крім викла­дацької роботи, Бунге управляв ще і Київським відділенням державного банку (з 1865 p.).

Будучи спеціалістом в галузі грошей і кредиту, він працював у фінансовій комісії з підготовки реформи 1861 р. і зробив вагомий внесок у формулювання фінансових аспектів реформи. З 1880 р. почалася урядова діяльність українського вченого: спочатку як товариша (заступника) міністра фінансів, а згодом (1881—1886) — міністра фінансів і голови Комітету міністрів (1887—1895). Популярність Бунге особливо зросла після того, як уряд у 1883—1885 pp., вилучаючи з обігу кредитні картки, домігся стійкості грошової маси в другій половині 80-х років. Як теоретик, Бунге поділяв погляди

класичної школи політичної економії, виступав захисником приватної ініціативи і вільної конкуренції. Проте, як будь-який політик, він був прагматиком. Можливості поліпшення становища трудящих він пов'язував з ідеями протекціонізму. Тому в монографії "Нариси політико-економічної літератури" (1895) Бунге критично поставився до принципу laissez-fair і аргументував необхідність втручання уряду в ринкову економіку. "Добре організоване суспільство не є виключно проявом вільного розвитку приватних відносин, як думають послідовники Сміта, — писав Бунге, — воно являє собою результат постійного співробітництва уряду і народу".

Як про закономірне і позитивне явище писав Бунге про те, що в європейських країнах спостерігається концентрація і централізація промисловості і кредитних організацій. У зв'язку з цим мануфактурний феодалізм переходить у розряд історичних спогадів. Великі підприємства, підкреслював він,