6 6 Історія вчень менеджменту. А. І. Кредісов

формування на службі в князя — більші військові формування називалися "воі".

Здійснення адміністративних функцій також було найважливішим обов'язком князя. При цьому князь виконував їх безпосередньо, тобто особисто, й опосередковано — через усіляких урядників. Приміром, урядниками князя були тисячники. Можна припустити, що тисячник — це начальник тисячі, так само як соцький (сотник) — начальник сотні, а десятник—десятки. Згодом, вважає дослідник О. Терлецький, "ця військова організація тісно пов"язувалася з територією, так що тисяча означала найбільшу територію, а десятка — найменшу". Часто деякі території (наприклад села) підпорядковувалися безпосередньо князю, перетворюючись у його особисте майно, яким він міг розпоряджатися як завгодно: продати, поміняти, передати в спадщину.

Князь мав право укладати міжнародні договори і фактично особисто здійснював дипломатичну діяльність. Він також видавав закони й особисто або за допомогою встановлених ним судових органів, тобто представників княжої влади, виконував судові функції. Як правило, половина судового мита ("кари"), що мусив заплатити винний, надходила до скарбниці князя.

На чолі княжого двору часто був "двірський", або "дворецький", а обслуговували господарство ключники, або тіуни (тівуни). Існувало кілька категорій тіунів, наприклад "огнимний", що завідував двором князя, "конюшний" — управляв стійлами і табунами коней князя, "під"їзний" — збирав для князя податки, податі, оброк. Роботами в княжому дворі керували два старости: сільський спостерігав за робочим людом подвір'я, а ратайний (від слова "ратай" — хлібороб) — за господарством, нивами.

Вивчаючи практику управління й організацію захисту княжого двору, важливо мати уявлення про становище в суспільстві різноманітних верств оточення князя. Вищим прошарком (класом) була княжа дружина, що, у свою чергу, поділялася на старшу—княжих чоловіків (бояр) і молодшу— отроків, слуг. Як правило, старші дружинники були радниками князя і нерідко входили до складу так званої боярської думи. Проте часто, особливо під час обговорення господарських

Розділ 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця XIX cm. 6 7

питань, князь радився не тільки з нею, а й з молодшими дружинниками.

У початковий період існування Київської Русі княжа дружина цілком перебувала на утриманні княжого двору і не брала активної участі в економічному житті. Проте згодом деякі дружинники, крім виконання своїх військових і адміністративних обов'язків, займалися безпосередньо господарськими справами й управлінням (від князя вони одержували земельні наділи на тимчасове або так зване "вічне володіння"), а також торгівлею, зокрема зовнішньою. Саме на XI ст. припадає зростання княжого господарства і його ролі в економіці Київської Русі, зростання міст і міського населення, боярського землеволодіння і торгівлі.

Активну участь у формуванні економічної й управлінської політики брала також церква. Вона мала досить великі землеволодіння, розвинуте ремісниче виробництво і вела торгівлю. З часу введення на Русі християнства церква була автономною одиницею, підпорядкованою царградському патріарху. Княжа влада матеріально допомагала церкві, але в церковне самоврядування безпосередньо не втручалася.

Отже, соціальна структура вищих верств населення і суспільний устрій Київської Русі грунтувалися на трьох основних видах землеволодіння: княжому, боярському і церковному (монастирському). На цих видах власності на землю затверджувалися форми господарювання, а також управління ними. У цьому зв'язку розглянемо становище безпосередніх виробників і управління на рівні вотчинного і помісного господарства.

О рганізація господарства

Існування і розвиток вотчинного і помісного господарств неможливі без використання економічно залежних верств населення. Населення в Київській Русі, як і в Західній Європі, поділялося на вільне і невільне.

До економічно залежних верств населення в Київської Русі належали: рядовичі, закупи і холопи. Рядовичі — люди, що служили феодалам за рядом (договором). Вони були