23. Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на національні стратегії та стратегії світового економічного розвитку.

Основні національні стратегії сучасних країн визначаються такими критеріями, як: 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.

24. Стратегії тнк і їхній вплив на формування національних економічних стратегій та стратегій світового розвитку.

Всі транснаціональні компанії проводять широку зовнішньоекономічну експансію. Методи їх глобальних цілей надзвичайно різноманітні. Найважливіше місце належить виробничій політиці та політиці збуту. Зовнішньоекономічні операції найбільших ТНК розвиваються на основі широкої мережі їх закордонних підприємств. 100 найбільших ТНК мають 38% своїх активів за кордоном, а їх закордонний продаж складає 48% їхнього загального обсягу. Найбільш інтернаціоналізованою компанією серед великих ТНК є швейцарська „Нестлє”, а обсяг її закордонного продажу складає 98% загального розміру, „Філіпс” має цей показник на рівні 88%, „АСЕА-Браун Бовері” – 87%, „Екссон” – 79%, „Брітіш Петролеум” – 75%. Продаж філіалів та дочірніх компаній перевищують обсяг світового експорту. В результаті їх міжнародних операцій третя частина світової торгівлі здійснюється в рамках транснаціональних комплексів.

25. Постіндустріальний світовий розвиток і особливості формування сучасних стратегій.

1) розвинений міжнородний обмін товарами на базі міжнародної торгівлі;

2) розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі увозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;

3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, разміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;

4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансоавності та стабільності економічного розвитку;

6) економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.

26. Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.

Міжнародна зовнішньоекономічна політика – це об’єктивний процес обміну та зближення країн світу, їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів. Міжнародні стосунки включають міжнародну економічну, політичну, культурну інтеграцію та обмін.

Зовнішньоекономічна діяльність може протікати в різни видах і формах.

Рівні зовнішньоекономічної діяльності бувають такими:

• макроекономічний (державний рівень);

• мікроекономічний (міжфірменний - ТНК).