49. Глобалізація як стратегія і як основа транснаціоналізації світової економіки.

Які загальні механізми і основні наслідки глобалізації? Суб’єктами цього процесу сьогодні виступають ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші - об’єкти глобалізації, з тією різницею, що держави “золотого мільярда” самі є водночас і суб’єктом і об’єктом глобалізаційного процесу. Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, шляхом скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу – США, Японію, Китай, Францію, Великобританію. Таким чином втрачається безпека розвитку націй-держав, вони “розмиваються”, світ перетворюється в корпоративну імперію, де править симбіоз світової фінансової еліти+ТНК+наддержави +світові організації з послідовним зменшенням впливу від початку до кінця цієї вервечки. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК. Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, соціальну, культурну сферу.

50. Глобалізація як закономірність розвитку світового господарства і як західний проект.

Глобалізація негативно впливає на сам механізм, рушій розвитку капіталістичної економіки – ринкову конкуренцію, вона вбиває вільний ринок. Слід зазначити, що глобалізм не є суб’єктивним процесом, витвором “світового уряду” чи ТНК. Це об’єктивний процес всесвітньої інтеґрації, новий етап розвитку людства. Разом з тим, сучасний глобалізм має насильницький характер по відношенню до націй-держав і носить характер неоімперіалізму та неоколоніалізму.

51. Геополітичні та геоекономічні інтереси і економічні стратегії.

Тривалий період невдач, соціальних та економічних втрат, заплутаний клубок соціально-економічних проблем, притаманних країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються, украй загострив суспільну потребу в розробці коректних критеріїв оцінки стратегії національного соціально-економічного розвитку з точки зору її спроможності до досягнення поставлених цілей. Визначення ключових ознак та чинників геополітичних та геоекономічних інтересів держав дозволить:

• забезпечити кваліфікованість підходів потенційних розробників стратегії;

• забезпечити кваліфікованість „споживачів” пропозицій щодо стратегій розвитку країн: органів державної влади, засобів масової інформації, населення тощо;

• ідентифікувати відверто популістські варіанти стратегій та ті, що слугують насамперед корпоративним інтересам;

• виокремити конструктивні пропозиції та максимально врахувати їх у формуванні державної стратегії економічного розвитку.

52. Співвідношення національних, регіональних та глобальних стратегій економічного розвитку.

Економічна стратегія є ефективною, якщо вона включена в органічну суспільну систему та виходить з комплексного врахування особливостей відтворення й розвитку останньої. За словами одного з теоретиків "ордолібералізму", теорії, що стала підгрунтям повоєнної Німеччини, В. Ойкена, "якщо економiчна полiтика бажає бути вiльною, вона повинна з великим реалiзмом бачити небезпеку "невiдворотностi" i дiяти вiдповiдним чином…". Економiчна полiтика, вiдзначав автор нiмецького "економiчного дива", стає вiльною, якщо враховує динамiку всього господарського порядку.

Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб’єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад – стратегія "шокової терапії". Проте в країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підґрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії ефективний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, яка призводить до зростання конкурентного тиску, що, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво.