31. Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.

Стратегії «наздоганяючого розвитку» об’єднує прагнення зробити національну державу (а не увесь світ) могутньою і конкурентоспроможною у глобальному економічному (відтак, і політичному) просторі. Аналіз їх показує, що спільними суттєвими рисами для них було:

- „інституціональність”, опір на неекономічні інституції, що виводить цю модель за межі “самовирішення” економічних проблем. Такі моделі є виразом суспільно-політичної волі (для різних національних суспільств вона є різною);

- це моделі розвитку суспільства в світовому просторі: мобілізаційні моделі базувалися на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього економічних та політичних потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного і випереджувального розвитку країни у глобальному середовищі. Вони завідомо є конфронтаційними, частково автарктичними (заперечують повну відкритість) та „національно-егоїстичними”;

- вони не обов’язково будувалась у відповідності з вимогами об’єктивних економічних законів (хоча використовували цей потенціал), не належали повністю “ринковій цивілізації” (були позаекономічними), не були розраховані на негайний економічний ефект та негайне підвищення доходів. Вони були частково економічно несправедливими (перерозподільчими), певною мірою примусовими;

- основними конституюючими мобілізаційних моделей були:

• наявність стратегії розвитку;

• наявність політичної сили (чи особи), здатної сформувати відповідну ідеологію та реалізувати таку стратегію;

• активна кумулятивна економічна роль держави;

• визначальна роль державної власності в економічній структурі суспільства;

• дирижизм і планіфікація;

• жорсткий суспільний контроль за діяльністю держави та підприємців (демократизація у цьому контексті – це формування потужних демократичних інституцій, які здатні здійснювати цей контроль.

32. Індикативне планування і таргетування як фактор усталеного економічного розвитку.

Індикативне планування характеризується наступними чинниками:

. відносна тривалість тарнсформаційних процесів в економіці;

. здійснення глибоких інституціональних змін, пов’язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової та постринкової інфраструктури;

. ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній техніко- технологічній і ресурсній базі;

. перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;

. органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

. реструктуризація соціальної політики.

Таргетування - встановлення цільових орієнтирів грошової системи, регулювання приросту грошової маси, яких дотримуються у своїй політиці центральні банки.

33. Глобалізація і механізми реалізації стратегій розвитку

Модель глобалізації світового економічного простору, у відповідності з якою усі національні економіки повинні включатися до нього на основі формування єдиних інституційних основ – відкритості, саморегульованості, конкурентності, приватного (індивідуалістичного) інтересу. Результатом реалізації такої ідеології є подальше поглиблення економічної (політичної, соціальної, ментальної, інших) диференціації країн, їхнього поділу на домінуючі та залежні, розвинені та відстаючі.