95. Проблема вибору країнами оптимальних стратегій економічного розвитку, адекватних національному менталітету.

Затяжний характер трансформаційного процесу, який відбувається в економіці країн з перехідною економікою, відсутність помітних позитивних тенденцій, незважаючи на досягнення та тривале утримання зовнішніх ознак макроекономічної стабілізації, змушують звернутися до оцінки ефективності економічної політики, здійснюваної в державі. Практика свідчить, що реалізація державної економічної політики, не підпорядкована єдиній стратегії державотворення, не спрямована на безпосередню реалізацію національних інтересів у сфері економіки і не обмежена необхідністю суворого дотримання вимог національної економічної безпеки, не усунула успадковані від радянських часів диспропорції та фактично не забезпечила розбудову в країнах з перехідною економікою повноцінної ринкової економіки. Відсутність послідовної антикризової політики призводить до посилення економічних дисбалансів і, як наслідок, до фінансової і валютної криз, які є насправді виявами загальноекономічної трансформаційної кризи.

96. Регіоналізація як цивілізаційне явище.

Регіоналізацію, як правило, розглядають на рівні максимум двох дійсностей - процесів і функцій. Дійсності зв'язків, організованостей матеріалу і самого матеріалу воліють не розглядати. Зв'язки є дійсністю надлишкової компетенції, якої, як правило, у дослідника-аналітика немає. Організованість матеріалу покладається на наявність даних соціології і складних економічних досліджень, які дослідники процесів і функцій традиційно ігнорують. Дослідження засад регіоналізації як матеріалу масштабніших процесів є важким психологічно для дослідника, часто не здатного помислити себе інструментом або матеріалом інших суб'єктів.

Регіоналізація в геополітичному (країнному) фокусі - підхід учорашнього дня, що може бути не зовсім коректним в обговоренні питань майбутнього. Розгляд країни з погляду різних регіонів її сьогоднішньої включенності не враховує фактор внутрішньополітичної ситуації, оскільки прогноз виходить з уявлення про те, що було б якби еліта нічого не робила. Це стає можливим у силу розриву між поколіннями еліти, молодше з яких бачить, що попереднє покоління не робить нічого суттєвого в їхньому баченні світу. Ця проблема породжує страшилки або утопії, так само ефектні, як і марні для прогнозу.

Регіоналізація в геоекономічному фокусі - підхід сьогоднішніх глобалістів - регіоналізація через управляючі інфраструктури, що мають позакраїнну природу. Тут потрібно розрізняти зони, охоплені тією чи іншою інфраструктурою, і зони поза нею. В геоекономічному фокусі регіони перестають бути просторовими, не мають більше сильного співвіднесення з поділом світу на країни. З розвитком фінансової, транспортної, комунікаційної та інших інфраструктур світ стає мережним. В цьому сенсі можна говорити про вузли інфраструктури (наприклад - міста) та локуси (наприклад, зони охоплення залізницею, покриття мобільним зв'язком, зони дії тієї чи іншої банківської мережі). Через розвиток інфраструктур та зростання їх вирішальної ролі в світі відбувається поширення технологій через проникнення інфраструктур з боку країн Європи та США. Отже всі ці процеси не можна оцінювати через регіональні просторові структури, що прив'язані до географічного положення.

На геокультурному рівні регіоналізація як реальне просторове уявлення взагалі зникає. У геокультурному фокусі глобалізація відбувається у віртуальному просторі, мережним чином. Головний ресурс - нові знання, а головне завдання геокультурного фокусу - пропозиція цивілізаційної парадигми, нових смислів життя для людства. На особливу увагу заслуговують технології поширення мови, культури, етики.

Регіоналізація відбувається не тільки як об'єктивний процес, а значною мірою як суб'єктивний. Тобто, регіоналізація залежить від того, носієм яких уявлень є національна еліта країни (в позиції регіональної, національної та субрегіональної) геополітичного фокусу, чи є у неї геоекономічні стратегії, чи розвиваються геокультурні уявлення.