87. Інтеграційні стратегічні пріоритети країн цсє: мета і сучасні реалії

Прогнозні розрахунки науковців свідчать, що в найближчій перспективі суттєвого зближення макроекономічних стандартів країн ЄС та постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи не станеться. Навіть при досить значних середніх темпах щорічного зростання ВВП “нових” європейських економік (5%) на кінець 2007 р. рівень доходу в них залишатиметься вдвічі меншим, аніж в ЄС-15, де темп зростання економіки за цей період в середньому становитиме 2%. Незважаючи на значний конвергенційний потенціал Словенії, Угорщини та Чехії, кожна з яких у прогнозному періоді зможе помітно наблизитися до європейського рівня добробуту, середній показник ВВП на душу населення в країнах ЦСЄ становитиме лише 57% аналогічного показника для Іспанії – однієї з найменш розвинутих країн ЄС-15.

Регіональна інтеграція традиційних і нових учасників ЄС, як показано вище, має чіткі переваги і видається найкоротшим і достатньо ефективним шляхом економічної конвергенції в європейському просторі. Однак і реалізація інтеграційних зусиль не гарантує досягнення таких темпів економічного зростання, які б дозволили „новій Європі” за кілька років впритул наблизитися до середнього для Євросоюзу рівня доходу. За даними ОЕСР, навіть найбільш економічно потужним країнам Центральної Європи, які увійшли до складу Євросоюзу в травні 2004 р. (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина), знадобиться 3-4 десятиріччя, щоб подолати лише 1/2 величини розриву з ЄС-15 за індикатором подушового доходу. Такий розрахунок зроблений на основі припущень, що реальний ВВП країн обраховується за паритетними цінами 1995 р., а в найближчій перспективі зберігається середньорічний темп економічного зростання згаданих європейських країн протягом 1995-2005 рр.

88. Єеп: геополітична мета, стратегія і принципи формування.

Перші етапи поглиблення європейської інтеграції характеризувалися тим, що вони протікали на відносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічному сенсі ці країни керувалися принципами досить сильного колективного протекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленню Європейських Співтовариств як одного з найбільш потужних центрів Глобальної економічної системи, перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможних суб'єктів господарювання, здатних протистояти почужним американським транснаціональним корпораціям. Економічне піднесення Співтовариств створювало передумови і для зміцнення політичних позицій країн-членів, які значно підсилювалися започаткуванням формування спільних політичних інститутів, а згодом - і формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Вперше рішення про необхідність одночасного поглиблення інтеграції та приєднання нових членів було прийнято в Гаазі в грудні 1969р., тобто практично одночасно із завершенням створення спільного ринку "шістки". З того часу вже відбулося чотири етапи розширення СС: у 1973р. до "шістки" приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія; у 1981р. - Греція; у 1986р. - Іспанія і Португалія; у 1995р. - Австрія, Фінляндія і Швеція.

Швейцарія. Ліхтенштейн і Норвегія у різний час теж подавали заявки на вступ до ЄС. Однак, Норвегія двічі відмовлялася від приєднання після референдумів 1972р. ти 1994р.; заявки, подані Швейцарією і Ліхтенштейном, були відкладені після референдуму 1992р. у Швейцарії, за результатами якого було вирішено не приєднуватися до Європейської економічної зони¹².

Таким чином, на сьогодні Європейський Союз нараховує 15 країн-члснів (ЄС-15) із територією 3.19 млн. км² загальною чисельністю населення 377 млн.чол. та ВВП у розмірі Є8510 млрд.