5. Передумови й фактори формування, множення й диверсифікованості міжнародних економічних стратегій.

При цьому аналіз економічних стратегій як цілісної системи передбачає:

• розуміння, на яких принципах будується робота господарських та регулюючих механізмів – теоретичне пояснення господарської системи;

• врахування системи інститутів, на яких базується господарська система;

• врахування обумовленості та взаємозалежності напрямків економічної політики;

• визначення політики підтримання господарського порядку як домінуючої функції держави.

Найціннішим у концепції „господарського порядку є те, що вона виходить із принципу єдності форм регулювання економіки та форм господарювання. Відтак ринок і держава сприймаються не як дві відокремлені системи, а як дві частини однієї системи, що дозволяє розглядати економічну стратегію безпосередньо як суспільний феномен, включений в органічну суспільну систему.

6. Види й суб'єкти світових економічних стратегій.

Звертаючись до економічної стратегії рівня держави, слід насамперед звернути увагу на конкретизацію її об’єкта й суб’єкта. Суб’єктом державної економічної стратегії є держава. У класичній захiднiй економiчнiй науцi за розгляду державної активностi в економiцi прийнято застосовувати щодо дiючого суб'єкта термiн "уряд".

Об’єктом державної економічної стратегії є соціально-економічна система в цілому, що є категорією значно більш широкого порядку, ніж держава. Відтак специфіка суб’єкт-об’єктних відносин в державній стратегії полягає у взаємодії складових, які керуються принципово різними системами цінностей.

7. Етапи кардинальних змін у міжнародних економічних стратегіях.

Кінець XX сторіччя відзначився низкою якісно нових чинників розвитку суспільно-економічних систем. Відбувається відхід від односпрямованої, орієнтованої на технологічно-економічну ефективність, до багатоцільової соціально-гуманістичної моделі. Науково-технiчний прогрес, змiна мiсця людини у виробництвi й зростання частки розумової працi, яка потребує пiдвищення освiтнього рiвня та збільшення iндивiдуальної свободи, зростання загальної ефективностi суспiльного виробництва й певне послаблення безпосередньої залежностi людства вiд природних умов існування привели останнiми десятирiччями до пiдвищення ролi позаекономiчних чинникiв суспiльно-економiчного прогресу. Серед них - соціальні, політико-правові, морально-психологічні, культурно-етичні, природно-демографічні чинники. Наростання суперечностей між суспільством і індивідом об’єктивно зумовило посилення гуманістичної спрямованості суспільних систем.

8. Державна економічна внутрішня та зовнішня політика і міжнародні економічні стратегії.

З одного боку, в той час як економічні суб’єкти виходять з інтересів власного відтворення і розвитку, держава реалізує інтереси, делеговані їй суспільством загалом через систему демократичного устрою чи окремими корпоративними групами через інститути легального і нелегального впливу (від впливу політичних партій та груп на коаліційному принципі – до безпосереднього „проштовхування” рішень через механізми корупції). З другого боку, навіть найліпша система демократичного устрою не забезпечує повного відображення всього розмаїття інтересів, представлених у суспільстві, тому стратегія держави обов’язково носитиме певний відбиток корпоративізму. Отже, специфічність суб'єкт-об'єктних відносин і значна роль суб'єкта зумовлює взаємопов'язані проблеми орієнтирів економічної стратегії держави та структури суб'єкта, що формує і втілює їх у життя.

Стратегічною метою державної економічної політики є забезпечення стійкого відтворення та всебічного розвитку соціально-економічної системи.