38. Виміри переваг глобалізації.

Останніми роками важливою характеристикою середовища, в якому формуються й реалізуються економічні стратегії суб’єктів різного рівня, стає становлення та розвиток глобальної економіки. Глобалізація веде до формування єдиного середовища здійснення виробничо-господарських, фінансових та управлінських операцій, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня. Це певною мірою розмиває.

39. Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

Щодо таких категорій, як міжнародні фінанси, міжнародна логістика, міжнародне право та ін., то кожна з них має власні функціональні основи і закономірності. Міжнародні аспекти при цьому відіграють визначальну роль. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств будь-якої країни не може ігнорувати закономірності здійснення кожної зі згаданих функцій міжнародного бізнесу: фінансів, логістики, права, персоналу. Тому менеджмент зовнішньоекономічної діяльності базується на функціональних складових міжнародного бізнесу такою мірою, якою це має відношення до операцій даного підприємства. При цьому сам менеджмент зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на визначених принципах

40. Економічний глобалізм і економічний антиглобалізм у геостратегічному контексті.

Найбільш загальну модель сучасного світу можна уявити як конкурентне поле націй-держав, наддержав (на сьогодні це тільки США), міжнародних організацій або союзів держав, які є „полюсами впливу” (ООН, ЄС, НАТО, СОТ, МВФ, Арабський світ, Азійський полюс тощо), транснаціональних корпорацій – ТНК (їх близько 500, причому половина їх центрів – у США) та, світової промислово-фінансової еліти. Загальні об’єктивні вектори розвитку людства – інтеґрація та диференціація окремих його економічних, політичних, культурницьких та ін. складників. Процес інтеграції сьогодні протікає шляхом глобалізації.

Глобалізм розглядається сьогодні як система абсолютної економічної і політичної влади глобальної еліти та її транснаціональних корпорацій (ТНК), які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування та оперують фінансовими потоками більшими ніж сукупний бюджет десятків країн. Вперше концепцію глобалізму виклав З.Бжезинський у 1968 році. Глобалізм як новий світовий суспільно-політичний лад включатиме систему глобального планування і перерозподілу світових ресурсів. Глобалізм – це в першу чергу глобальний ринок, глобальна світова корпоративна імперія, це новий світопорядок, в якому роль націй-держав в економічному, політичному, соціальному, культурному плані зводиться до мінімуму, а особистість активно трансформується в нових умовах.

41. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.

Позитиви глобалізму: можливість глобального регулювання екологічної ситуції на планеті, убезпечення людства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремо взятої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість “підтягнути” в економічному плані відсталі країни до рівня просунутих, світова координація боротьби зі СНІД, наркоманією, тероризмом тощо. Щоправда вирівнювання економічного розвитку - це тільки задекларований “позитив”, у дійсності спостерігається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Негативи глобалізму:

1. збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між економічно розвинутими країнами

2. зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деґрадація довкілля в бідних країнах

3. економічне і політичне послаблення національних держав, пригнічення внутрішніх національних ринків, національних економік, що веде до практичного усунення націй-держав з конкурентного середовища

4. зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю націй-держав. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції

5. конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями націй-держав (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).

42. Країни як суб'єкти і об'єкти глобальних економічних стратегій домінуючих країн. Причини розвитку країн згідно стратегій домінуючих країн:

По-перше, в суспільно-економічному плані розвиток господарств домінуючих країн базується на капіталістичному способі вироб­ництва і, незважаючи на еволюцію форм власності, приватна я форма була і залишається провідною (насамперед акціонерною). Товарні відносини, які поширюються на всі фактори виробництва, стають всеосяжними і юридичне рівно­правними товарно-грошовими відносинами між власниками засо­бів виробництва і найманими працівниками. Врешті-решт на су­часному етапі національні господарства промислове розвинутих країн функціонують як ринкові економіки.

По-друге, промислово розвинуті країни характеризуються ви­соким рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної ме­ти виробництва в умовах конкуренції - отримання прибутку - спонукає до введення нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, роз­ширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та еко­номіки в цілому. Порівняння продуктивності праці у промислове розвинутих країнах та в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою вказує на величезне відставання двох останніх груп.

По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розви­нутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими підсистемами світового господар­ства. Класові відносини, що сформувалися раніше, характеризу­ються безперервною зміною економічного і соціального стану багатьох груп і прошарків населення у напрямі численних від­хилень від чіткого класового поділу. Серед робітничого класу особливо швидко зростає та його частина, яка зайнята переважно нефізичними видами праці. Відмітною рисою економічної діяльності буржуазії є використання найманих менеджерів і фахівців, котрих самих можна віднести до буржуазії або середнього класу, який дедалі більшою мірою стає основою громадянського су­спільства.

По-четверте, весь попередній розвиток західних країн призвів не просто до існування громадянського суспільства, в якому від­булося відокремлення людини, універсальної особистості, спроможної до самовираження і соціального просу­вання. В цих країнах склалася тришарова структура, в основі якої лежить розвинута ринкова економіка, політичну надбудову скла­дають державні інституції представницької демократії, а між ними існує структура самодіяльних організацій з добровільним членст­вом: політичні партії і громадські організації.

Узагальнюючи названі основні ознаки промислово розвинутих країн, можна зробити висновок, що останні являють собою високорозвинену економічну систему, є самоорганізуючим і відкритим утворенням, здатним до постійного розвитку і взаємодії з іншим середовищем - іншими підсистемами світового господарства. Тому стан господарського розвитку розвинутих країн, їхня внут­рішня і зовнішня економічна політика по суті справляють визна­чальний вплив на основні напрями науково-технічного розвитку і структурної перебудови в світовій економіці, стан та динаміку світового ринку.