53. Країни як суб'єкти світових економічних стратегій в умовах глобалізації. Регіоналізація як реакція на виклики глобалізації.

Два загальні об’єктивні вектори розвитку людства – інтеґрацію та диференціацію. Якщо інтеґрація на сучасному етапі розвитку виступає головним чином, як глобалізація, то диференціація проявляється в утворенні нових національних держав, триваючому розпаді багатокомпонентних держав, світовому антиглобалістському русі, а також кризі глобалізму, яка виявила себе останнім часом у припиненні подальшого розповсюдження сфери впливу „глобального ринку”, збільшенні економічної ролі держави в окремих країнах.

Тільки за останнє 10-річчя ХХ ст. процеси розпаду багатокомпонентних держав (зокрема, СРСР та Югославії) призвели до утворення десятків нових націй-держав в Європі і Азії. Згідно теорії геополітичної динаміки Рендала Коллінза, яка отримала ряд підтверджень, “внутрішні”, або “центрові” держави, зокрема Росія, знаходяться у фазі розпаду, який триватиме декілька десятиліть. На думку деяких аналітиків подібні процеси чекають у майбутньому і Індію.

Одним з найбільш потужних антиглобалістських сил є громадянське суспільство, як в кожній окремій країні, так і у світовому вимірі. Саме громадянське суспільство на сучасному етапі розвитку історії є носієм і вираженням людської індивідуальності. І сучасний феномен розвитку громадянського суспільства є фактором, який забезпечує збереження вселюдських цінностей, реалізацію творчих і пасіонарних особистісних потенцій.

Процес диференціації, про який йшлося вище, обумовлює збереження і розвиток культурних, ментальних, релігійних та ін. індивідуальних та групових особливостей.

54. Глобалізація економіки як чинник формування нових геостратегічних концепцій.

Основними векторами цивілізаційного розвитку сучасного людства є інтеґрація (у вигляді глобалізації) та диференціація, і стабільний розвиток потребує збалансованості цих векторів. Глобалізація в принципі не може перемогти – світ не може позбутися зворотного вектора розвитку – диференціації. Остання є силою, яка ґенерує конкуренцію націй, народів, релігій, культур, економік, технологій тощо, тобто створює рушій розвитку – конкурентне поле цивілізації. Там і тоді, де і коли локально (в часі чи(і) просторі) домінуватиме один з векторів – інтеґрація чи диференціація, розвиток загальмується, що дасть новий імпульс зворотному вектору. Світ – це “велика гойдалка”, за глобалізаційним “відхиленням” настає фаза диференціації, яка може відбуватися і одночасно з глобалізацією, збалансовуючи її.

Особистість, яка перебуває в полі глобалізаційних процесів, поступово змінює свої значущі риси, якості, стає більш мобільною, інтеґрованою у мультикультурний світовий, зокрема інформаційний простір, релігійно, культурно, політично більш толерантною. Водночас, при зміні ціннісних орієнтацій особистості відбувається збільшення контрастності в напрямку маргіналізації-елітизації суспільства, посилення космополітичних тенденцій. Агресивний глобалізм спричиняє появу нових особистостей, які повністю сприйняли технократичні, меркантильні цінності, – далекі від гуманістичних, – що створює небезпеку для цивілізації в цілому.