37. Монодетермінізм сучасних глобалізаційних процесів.

Попри очевидну об’єктивну суть глобалізації, через недостатню інституційну врегульованість вона досить часто підпадає під суб’єктивні політичні впливи та використовується як засіб задоволення групових чи регіональних політико-економічних інтересів. Тому на даному етапі глобалізація набула низки специфічних рис.

По-перше, вільні потоки товарів, капіталів та інформації забезпечують більш детальне структурування світової економіки та поглиблення міжнародного поділу праці. Відтак базові ринкові категорії попиту та пропозиції виходять за національні межі й набувають глобального звучання. Отже, зменшується їхній зв’язок з чинниками національної економічної системи, що, в свою чергу, створює передумови для фрагментування національних економічних систем відповідно до новоутворених зон економічного впливу та відтворювальних ланцюгів надвеликих корпорацій.

Таким чином, один з визначальних парадоксів сучасного етапу глобалізації полягає в поєднанні тенденцій економічної інтеграції в глобальних масштабах з тенденціями економічної дезінтеграції на рівнях національних економік. Це вносить збурення в суб’єктність економічної стратегії на національному рівні.

По-друге, якщо країни “третього світу” вже давно органічно включені до організаційних схем транснаціонального капіталу, країни з перехідною економікою, які володіють значними територіями, потенційно містким ринком, багатими природними ресурсами, кваліфікованою робочою силою та перспективним геостратегічним потенціалом, лише нещодавно потрапили до поля уваги ТНК. Отже, ще однією важливою особливістю сучасного етапу глобалізації є початок нової фази перерозподілу сфер впливу найбільших ТНК з метою використання ресурсного потенціалу постсоціалістичних країн.

По-третє, національні уряди дедалі частіше мають вирішувати проблему посилення впливу транснаціонального капіталу, що збільшує невизначеність застосування механізмів макроекономічного регулювання, в той час як традиційні методи державного управління втрачають свою дієвість. Таким чином, глобалізація знижує дієздатність як національних урядів, так і складових національного громадянського суспільства. Відповідно відбувається зростання ролі та відповідальності щодо забезпечення відтворювальних, інтегруючих, соціальних, стимулюючих та регулюючих функцій національної економічної системи як такої, що діє на основі об’єктивних закономірностей.

Відтак важливою передумовою успішного включення країни у сучасний етап глобалізації є наявність у її національній економіці стійких економічних суб’єктів, спроможних ефективно будувати свою стратегію у глобальному економічному середовищі, керуючись власними економічними інтересами, а узгодженість цих інтересів з національними набуває першочергового значення для забезпечення національного суверенітету країни.

По-четверте, глобальні економічні організації на сучасному етапі не виконують належним чином функції врегулювання процесів глобалізації та часто обмежують поширення її позитивного ефекту. За визнанням експертів, ці організації, по суті, є недемократичним способом просування ліберальних глобалістських принципів, нехай навіть “демократичного зразка”, через умови надання кредитів, недопущення до світового правового поля тощо. Вони часто нехтують різноманітністю суспільних систем, нав’язуючи типові схеми економічної політики, вироблені, як правило, на базі цінностей та закономірностей розвинених ліберальних економік, чим порушують цілісність національних стратегій. До того ж діяльності цих організацій притаманний значний бюрократизм.

По-п’яте, поряд з перехідними економіками, які змогли швидше здійснити трансформаційні процеси та наблизилися до умов, що застосовуються для розвинених економік, існує значна група постсоціалістичних країн, які не підпадають під характеристики традиційних країн, що розвиваються, а відтак – не “вписуються” до програм розвитку, передбачених Світовим банком, СОТ тощо.